Ухвала суду № 37427942, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/72934/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі - Ленінська МДПІ)

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011

у справі № 2а-6466/11/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство безпеки "Тайфун" (далі - Товариство)

до Ленінської МДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року Товариство звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 11.04.2011 № 00214210/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 у позові відмовлено з посиланням на імітацію виконання операцій з поставки товарів та послуг позивачеві в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Югторгпак» (далі - ТОВ «Югторгпак») з метою створення у податковому обліку Товариства умов для отримання податкової вигоди.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність виконання спірних операцій підтверджується документально, тоді як податкова інспекція не вправі встановлювати додаткові у порівнянні із законом вимоги щодо виникнення у платника права на податковий кредит (як-от - наявність товарно-транспортних накладних, здійснення контролю за діяльністю контрагента тощо).

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Ленінська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду зі спору як помилково скасоване.

Переглянувши судові акти у межах доводів касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги Ленінської МДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Юрторгпак» за січень 2011 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 28.03.2011 № 175/23/31441877 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 562 253,80 грн. (у тому числі 449 803 грн. за основним платежем та 112 450,80 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання товару (спецодягу) та експедиторських послуг у ТОВ «Юрторгпак» в рамках виконання договору купівлі-продажу від 01.12.2010 № 203 та договору на надання експедиторських послуг з перевезення від 15.11.2010 № 282.

При цьому податкова інспекція посилається на непідтвердженість зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, які містять необхідні відомості про зміст та обсяг операцій та засвідчують факт їх виконання.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені положення Кодексу свідчать на користь висновку про те, що для формування податкового кредиту по придбаним товарам (роботам, послугам) необхідним є дотримання таких умов: виконання операцій з такого придбання на наявність у покупця належним чином оформленої податкової накладної, складеної постачальником при здійсненні цих операцій.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є його податковим ризиком. З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послався на відсутність у позивача необхідної первинної транспортної документації (як-от - товарно-транспортних накладних, подорожніх листів), складенням яких мають оформлюватися розглядувані експедиторські послуги.

Втім з таким висновком суду погодитися не можна, позаяк зазначені документи є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, оскільки слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення вантажу. У даному ж спорі предметом договору на надання експедиторських послуг по перевезенню є організація ТОВ «Юрторгпак» перевезень пасажирів за замовленням позивача.

Іншою підставою для висновку суду про безтоварність операцій стала відсутність у названого контрагента матеріально-технічної бази та трудових ресурсів для виконання зазначених послуг.

Однак зміст обов'язків ТОВ «Юрторгпак» як експедитора за спірним договором не передбачає безпосереднє виконання перевезень, що не виключає можливості залучати ним інших осіб для перевезення пасажирів на замовлення Товариства.

Апеляційний суд, в свою чергу, надаючи правовий аналіз розглядуваним операціям, вдався до дослідження умов здійснення господарської діяльності позивачем (як-от - штатної структури Товариства, наявність у нього автотранспорту тощо). Втім зазначені обставини не можуть слугувати документальним підтвердженням фактичного виконання операцій з поставки експедиторських послуг позивачеві.

У даному разі для перевірки цієї обставини судам необхідно було з'ясувати фактичного виконавця перевезень пасажирів у рамках виконання договору від 15.11.2010 № 282, перевірити, якими саме транспортними засобами перевозилися пасажири, встановити власників цих транспортних засобів, за необхідності допитати як свідків водіїв, що фактично виконували розглядувані перевезення, а також перевірити, які заходи вчинив ТОВ «Юрторгпак» для пошуку перевізника, перевірити фактичний рух коштів від цього експедитора до осіб, які фактично здійснювали перевезення.

Саме за результатами з'ясування цих обставин суди могли б дійти обґрунтованого висновку про реальний (або безтоварний) характер спірних операцій і на підставі цього перевірити правильність формування позивачем даних податкового обліку за цими операціями.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені обставини справи, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31.08.2011 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.10.2011 у справі № 2а-6466/11/1270 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко