Ухвала суду № 37427884, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2014 року м. Київ К/9991/76635/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - Слов'янська ОДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011

у справі № 2а/0570/10191/2011

за позовом приватного підприємства "Торгово-промислова компанія "Тормет" (далі - Підприємство)

до Слов'янської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 09.06.2011 № 0000192342 та від 09.06.2011 № 0000202342.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було правильно відображено у податковому обліку господарські операції з придбання товару та послуг у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Тітан-С-2» (далі - ТОВ «Тітан-С-2») та з товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК «Транслайн-Л» (далі - ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л»), реальність виконання яких підтверджується необхідними первинними документами.

Слов'янська ОДПІ не погодилася з прийнятими судовими актами та звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та відмовити Підприємству в задоволенні позову.

Заявник касаційної скарги вважає, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи та наявними у ній доказам, позаяк суди не надали оцінки представленим податковою інспекцією доказам отримання Підприємством необґрунтованої податкової вигоди в силу відсутності реальних господарських правовідносин між позивачем та названими постачальниками.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Слов'янської ОДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Слов'янською ОДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Підприємства з питань повноти нарахування та сплати в бюджет податків по взаємовідносинам з ТОВ «Тітан-С-2» та з ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» за липень, серпень 2010 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 25.05.2011 № 2276/23-4/35831427 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 09.06.2011 № 0000192342, згідно з яким Підприємству донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 41 327,75 грн. (у тому числі 33063 грн. за основним платежем та 8265,75 грн. за штрафними санкціями);

від 09.06.2011 № 0000202342, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 33 063,75 грн. (у тому числі 26451 грн. за основним платежем та 6612,75 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії стало неправомірне, на думку податкової інспекції, зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат за операціями з придбання металопродукції у ТОВ «Тітан-С-2» за договором поставки від 02.07.2010 № 20100702 та з придбання транспортно-експедиційних послуг у ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» на підставі договору перевезення вантажів від 02.07.2010 № 2/07-1, а також незаконне відображення позивачем у складі податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названими постачальниками у ціні поставлених товарів та послуг, у зв'язку з безтоварністю розглядуваних операцій.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція посилається на факт придбання ТОВ «Тітан-С-2» продукції, що виступала предметом розглядуваних поставок, у підприємства з ознаками анонімної структури (товариства з обмеженою відповідальністю «Е-Восток-Україна»), яке знаходиться за адресою масової реєстрації, має нелегітимне керівництво, не звітувало до податкового органу в установленому порядку, не провадило фактичну господарську діяльність.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно не погодилися із зазначеними висновками відповідача по справі.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час у період, охоплений перевіркою) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що витрати платника, які зменшують базу оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, мають бути реально понесеними, документально підтвердженими, а документи на обґрунтування таких витрат повинні містити повну та достовірну інформацію про учасників та умови господарських операцій.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В силу статті 86 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановили суди, у перевіреному періоді ТОВ «Тітан-С-2» поставляв Підприємству сплав ЦАМ 4-1, а ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л» надавало позивачеві транспортно-експедиційні послуги - забезпечувало перевезення придбаної Підприємством продукції за замовленням останнього.

На підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з цими контрагентами Підприємством подано: договір поставки від 02.07.2010 № 20100702, договір перевезення вантажів від 02.07.2010 № 2/07-1, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення про оплату придбаних товарів та послуг, а також податкові та видаткові накладні, що оформлювались під час подальшого продажу позивачем придбаної металопродукції іншим суб'єктам господарювання.

За наслідками повного, всебічного та об'єктивного дослідження наявних у матеріалах справи доказів, суди визнали, що представлені Підприємством документи підтверджують факт реального придбання товарів і послуг та засвідчують виконання учасниками спірних господарських операцій взятих на себе зобов'язань; товар було обліковано позивачем в установленому порядку та реалізовано.

В основу ж оспорюваних донарахувань податковим органом фактично покладено аналіз фінансово-господарських правовідносин між постачальниками по ланцюгу, з якими позивач не перебував у безпосередніх правовідносинах.

Однак такі доводи самі по собі стосуються порушень, допущених третіми особами, а не позивачем, у зв'язку з чим ці доводи за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Підприємства.

Слід зазначити, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосередніми контрагентами (ТОВ «Тітан-С-2» та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л»), а також на порядок відображення позивачем цих операцій у податковому обліку.

У даному разі протиправний характер діяльності ТОВ «Е-Восток-Україна» не має правового значення для цього спору.

За таких обставин висновок судів про правомірне врахування позивачем витрат за спірними операціями при визначенні бази та об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є правильним, а тому суди правомірно задовольнили позовні вимоги Підприємства.

Доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів та фактичних обставин справи, установлених судами, що є неприпустимим в силу визначених у статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України меж перегляду справи судом касаційної інстанції.

Норми матеріального права застосовані судами першої та апеляційної інстанцій правильно. Порушень норм процесуального права, які є обов'язковими підставами для скасування судових актів, не виявлено.

Отже, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 у справі № 2а/0570/10191/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко