Рішення № 37395647, 25.02.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16тел. 235-24-26______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"25" лютого 2014 р. Справа № 911/4810/13

за позовом приватного підприємства «Торговий дім «Галпідшипник» в особі Філії приватного підприємства«Торговий дім «Галпідшипник» в м. Києві, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Панда», м. Васильків,

про стягнення 45415,45 грн.

Суддя О.В. Конюх;

з участю представників сторін:

від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - приватне підприємство «Торговий дім «Галпідшипник» в особі філії в м. Києві звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 24.12.2013р. до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Панда», м. Васильків, в якому просить суд стягнути з відповідача 45415,45 грн. заборгованості за Договором № 217/КФ поставки технічних запчастин від 30.12.2010р., в тому числі 37629,66 грн. основного боргу, 5501,00 грн. пені, 1833,23 грн. річних, 451,56 грн. інфляційних втрат та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору. Також позивачем подано заяву про забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України.

Позов обґрунтований тим, що на виконання договору № 217/КФ поставки технічних запчастин від 30.12.2010р. позивач здійснював поставки відповідачу товару, в тому числі за накладними за квітень - червень 2012р. на суму 37629,66 грн., який відповідачем не був оплачений, в результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість. У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивач також просить суд стягнути з відповідача передбачену договором пеню та згідно ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.12.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/4810/13 та призначено справу до розгляду. Цією ж ухвалою суд залишив без розгляду заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою від 28.01.2014р. розгляд справи було відкладено у зв'язку із неявкою представника відповідача, неподанням ним витребуваних судом документів.

29.01.2014р. до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав повному обсязі. Відповідач твердить, що не замовляв позивачу товар, поставлений за спірними накладними, доданими до позову, а саме за накладними від 24.04.2012р. № 6359, від 26.04.2012р. № 6532, від 26.04.2012р. № 6533, від 03.06.2012р. № 6823, від 04.05.2012р. № 6837, від 22.05.2012р. № 7968, від 23.05.2012р. № 8079, від 20.06.2012р. № 10137. Відповідач твердить, що в бухгалтерському обліку відповідача господарські операції за вказаними накладними не відображені, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не видавались, товар відповідачем не отримувався. Крім того, відповідач заявляє про застосування до вимог про стягнення пені спеціального строку позовної давності в один рік.

В судовому засіданні 11.02.2014р. розпочато розгляд справи по суті. Представниками відповідача було заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналів та копій замовлень відповідача та\або специфікацій, оскільки відповідно до пункту 2.1 договору поставки поставка здійснюється окремими партіями на підставі погоджених сторонами замовлень покупця та/або укладених сторонами специфікацій.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначив, що підставою для виникнення оплати за товар є факт поставки товару позивачем та отримання його відповідачем. Наявність погоджених сторонами специфікацій не заперечує і не підтверджує зазначений факт, оскільки товар міг передаватися і за відсутності письмово оформлених специфікацій.

За таких обставин, суд в порядку частини третьої ст. 77 ГПК України оголосив перерву в судовому засіданні до 25.02.2014р. до 11 год. 20 хв., про що представники сторін були повідомлені особисто під розпис, а також під розпис витребував у сторін витяги з реєстрів податкових накладних за відповідний період, з доказами подання їх до органу податкової служби, з відомостями про включення або не включення до податкового обліку накладних, що є предметом спору в даній справі.

В судове засідання 25.11.2014р. представники сторін не з'явились. Від відповідача надійшла телеграма від 24.02.2014р., якою відповідач повідомляв про перебування представників відповідача за межами України і просив відкласти розгляд справи.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи здійснюється в межах строку вирішення спору (два місяці відповідно до ст. 69 ГПК України) і є правом та прерогативою суду. Підставою для відкладення є не факт нез'явлення в засідання представників сторін, а недостатність матеріалів і відповідно неможливість розгляду справи по суті.

Враховуючи обмежений законом строк розгляду справи, те, що всі особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, та те, що матеріалів справи достатньо для вирішення спору по суті, відповідно до права суду, наданого його ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши позов приватного підприємства «Торговий дім «Галпідшипник» в особі Філії приватного підприємства «Торговий дім «Галпідшипник» в м. Києві, м. Київ (далі по тексту - ПП «ТД «Галпідшипник»), до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Панда», м. Васильків (далі по тексту - ТОВ «Панда»), вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений 30.12.2010р. між ТОВ «ТД «Галпідшипник» (постачальник) та ТОВ «Панда» (покупець) Договір № 217/КФ поставки технічних запчастин (далі - Договір), згідно якого постачальник бере на себе зобов'язання поставити покупцю запасні частини та комплектуючі до обладнання та техніки покупця. Відповідно до умов Договору:

- Поставка проводиться окремими партіями протягом терміну дії договору на підставі погоджених сторонами замовлень покупця та/або укладених сторонами специфікацій (п. 2.1 Договору);

- Покупець протягом п'яти днів після отримання рахунку постачальника погоджує запропоновані постачальником умови поставки шляхом: 1) здійснення передоплати вартості товару в сумі згідно рахунку-фактури; 2) фактичного отримання товару за умови його наявності на складі Постачальника із наступною його оплатою в строк згідно пункту 5.3 Договору; 3) надання постачальнику офіційного листа із підтвердженням поставки на визначених рахунком умовах із гарантією своєчасної оплати (п. 2.2 Договору);

- Доставка товару здійснюється покупцем своїми силами та за свій рахунок на умовах EXW склад постачальника в Києві (п. 2.4 Договору);

- У випадку відвантаження товару без попередньої оплати, отриманий товар повинен бути оплачений покупцем у повному обсязі протягом 3-х банківських днів з дати поставки (п. 5.3 Договору);

- Приймання-передача товару по кількості та якості/комплектності здійснюється представниками сторін в місці поставки та оформлюється шляхом підписання накладних в 2-х оригінальних примірниках. Датою поставки товару є дата підписаної сторонами накладної (пункти 8.3, 8.5 Договору);

- У випадку прострочення оплати покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Частиною першою ст. 173 та пунктом 2 частини першої ст. 175 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що в квітні - червні 2012р. позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 33076,98 грн., за наступними видатковими накладними:

від 26.04.2012р. № 6532 на суму 9831,00 грн.;

від 26.04.2012р. № 6533 на суму 605,40 грн.;

від 03.05.2012р. № 6823 на суму 6781,44 грн.;

від 04.05.2012р. № 6837 на суму 6377,52 грн.;

від 22.05.2012р. № 7968 на суму 5780,16 грн.;

від 23.05.2012р. № 8079 на суму 672,00 грн.;

від 20.06.2012р. № 10137 на суму 3029,46 грн. Оригінали накладних надані позивачем для огляду в судовому засіданні.

Відповідач факт отримання вказаного товару заперечує та твердить, що замовлення позивачу на вказаний товар не надавав, специфікації не підписував, довіреності на отримання цінностей не видавав.

Зазначені твердження відповідача спростовуються матеріалами справи. Так, до справи залучені копії довіреностей, виданих відповідачем на отримання від позивача матеріальних цінностей, а саме: від 25.04.2012р. № 75-С, від 03.05.2012р. № 86-С, від 22.05.2012р. № 101-С та від 20.06.2012р. № 36-ц. Оригінали цих довіреностей були надані позивачем в судовому засіданні 11.02.2014р. і досліджені судом за участю представників сторін.

Судом встановлено, що прізвища та підписи осіб, яким було видано вказані довіреності, відповідають підписам та прізвищам осіб, які отримали товар за вищеперерахованими видатковими накладними. За таких обставин, відповідач в порядку пункту 2.2 Договору уповноважив осіб, зазначених у довіреностях, на фактичне отримання товару від позивача.

Відповідно до пункту 9 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, у разі анулювання довіреності, за якою отримуються цінності частинами або розрахунки за які здійснюються у порядку планових платежів чи доставка яких здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями, підприємство, що видало довіреність, негайно повідомляє постачальника про анулювання відповідної довіреності. З моменту отримання такого повідомлення відпуск цінностей за анульованою довіреністю припиняється. За відпуск цінностей за анульованими довіреностями відповідальність несе постачальник, а втрати від цього відшкодовуються у встановленому порядку.

Суду не подано доказів того, що відповідач повідомляв позивача про анулювання вказаних довіреностей, за таких обставин у суду відсутні підстави твердити, що дані довіреності були анульовані.

Відповідно до пункту 10 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

Оскільки оригінали довіреностей зберігаються у позивача, у суду відсутні підстави твердити, що вказані довіреності не були використані. Доказів зворотнього відповідачем не подано.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Крім того в господарських відносинах діє презумпція вини (частина 2 ст. 614 ЦК України частини 2 ст. 218 ГК України). Висновки суду не можуть базуватися на припущеннях.

Водночас ст. 22 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав та охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В судовому засіданні 11.02.2014р. суд під розпис зобов'язував сторін надати засвідчений витяг з реєстру податкових накладних з відміткою органу податкової служби про отримання за спірний період. Відповідач вимог суду не виконав, вказані документи, або інші докази, які б могли підтвердити суперечність між даними бухгалтерського обліку позивача та відповідача щодо спірних накладних, суду не подав.

Щодо відсутності у позивача замовлень відповідача та не укладення сторонами специфікацій, суд зазначає, що по-перше, договором не встановлена обов'язкова письмова форма замовлення, а право вимагати укладення специфікації як обов'язкової підстави поставки відповідно до пункту 2.3 Договору належить позивачу, а не відповідачу. По-друге, враховуючи наявність оригіналів підписаних накладних та відповідних ним довіреностей відсутність письмових замовлень та специфікацій не спростовує факту поставки.

Підписання уповноваженим представником відповідача видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку ст. 692 ЦК України. Зазначеної правової позиції також дотримується і Вищий господарський суд України (постанова від 28.02.2012р. у справі № 5002-8/481-2001 та пункт 1 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Суд звертає увагу на те, що надані суду довіреності від 25.04.2012р. № 75-С, від 03.05.2012р. № 86-С, від 22.05.2012р. № 101-С та від 20.06.2012р. № 36-ц оформлені з порушеннями (в деяких не зазначено строк їх дії, не вказано кількість та асортимент цінностей, які мають бути отримані за довіреностями), однак зазначені порушення не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 33076,98 грн. за накладними від 26.04.2012р. № 6532; від 26.04.2012р. № 6533; від 03.05.2012р. № 6823; від 04.05.2012р. № 6837; від 22.05.2012р. № 7968; від 23.05.2012р. № 8079; від 20.06.2012р. № 10137.

Разом із тим, суд не приймає в порядку ст. 34 ГПК України як належний доказ поставки позивачем відповідачу товару на суму 4552,68 грн. видаткову накладну від 24.04.2012р. № 6359. Вказана накладна підписана невідомою особою (В.Д. Томашин). Суду не подано відповідної довіреності, якою відповідач уповноважив зазначену особу на отримання товару від позивача. За таких обставин подані докази не є достатніми для ідентифікації відповідача як особи, яка отримала товар за накладною від 24.04.2012р. № 6359.

Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Пунктом 5.3 Договору сторони передбачили, що товар, відвантажений без попередньої оплати, має бути оплачений покупцем у повному обсязі протягом 3х банківських днів з дати поставки.

За таких обставин строк виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару є таким, що настав, і вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 37629,66 грн. підлягає задоволенню частково в сумі 33076,98 грн. (за виключенням накладної від 24.04.2012р. № 6359).

У зв'язку із простроченням боржником основного грошового зобов'язання позивач заявляє про стягнення 5501,00 грн. пені, нарахованої за період з 30.04.2012р. по 30.04.2013р. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У розумінні ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як вбачається з пункту 11.3 Договору, сторони передбачили, що покупець за прострочення сплати вартості товару сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від неоплаченої суми.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому за загальним правилом період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Інше Договором від 30.12.2010р. не встановлено.

Згідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися з наступного дня, коли зобов'язання має бути виконано та припинитися 23.12.2012р., тобто через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку оплати останньої накладної.

За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

ДокументСтрок оплатиФактично сплачено, грн.Основний борг, грн. Період простроченняПеня, грн. Накладна від 26.04.2012р. №6532 на 9831,00 грн.29.04.120 Накладна від 26.04.12 № 6533 на суму 605,40грн.29.04.12010436,4030.04.12 - 05.05.1225,66Накладна 03.05.12 № 6823 на суму 6781,4406.05.12017217,8406.05.127,06Накладна від 04.05.2012р. № 6837 на 6377,52 грн.07.05.12023595,3607.05.12 - 24.05.12174,06Накладна від 22.05.2012р. № 7968 на 5780,16 грн.25.05.12029375,5225.05.1212,04Накладна від 23.05.2012р. № 8079 на 672,00 грн.26.05.12030047,5226.05.12 - 22.06.12344,81Накладна від 20.06.2012р. № 10137 на 3029,46 грн.23.06.12033076,9823.06.12 - 23.12.122494,33всього 33076,98 3057,96судом встановлено, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 3057,96 грн.

Разом із тим, пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до частини 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Відповідач - ТОВ «Панда» у відзиві на позовну заяву письмово заявив про застосування у справі позовної давності до вимог про стягнення пені.

Однак, при цьому слід розрізняти строк нарахування пені і строк позовної давності. Строк нарахування пені в порядку ст. 232 ГК України є строком, протягом якого кредитор має право нарахувати боржнику пеню - від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і протягом шести місяців відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України. Строк позовної давності відповідно до визначення ст. 256 ЦК України, - це строк, протягом якого кредитор може звернутися до суду з вимогою про стягнення пені. Отже, в даному випадку суд застосовує до відносин сторін щодо вимог про стягнення пені спеціальну позовну давність, яка обчислюється протягом одного року з дня закінчення строку нарахування пені відповідно до пункту 5 ст. 261 ЦК України.

Оскільки судом встановлено, що період нарахування пені закінчується 23.12.2012р., з наступного дня розпочав перебіг спеціальний річний строк позовної давності, в межах якого позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення пені за спірними накладними, який в порядку частини 1 ст. 254 ЦК України закінчився 24.12.2013р.

Позивач звернувся до суду 26.12.2013р. згідно вхідного штампу канцелярії господарського суду Київської області, тобто поза межами спеціального строку позовної давності. Відповідно до частини 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За таких обставин суд відмовляє у вимогах позивача про стягнення з відповідача пені у зв'язку із спливом позовної давності.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивач також просить суд стягнути з відповідача відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України 1833,23 грн. 3% річних та 451,56 грн. інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період з 30.04.2012р. по 24.12.2013р. щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців, крім того, до вимог про стягнення інфляційних та річних не може бути застосована спеціальна позовна давність в один рік, встановлена пунктом 1 частини 1 ст. 258 ЦК України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За таких обставин, враховуючи належні строки оплати товару, передбачені договором, розмір та порядок нарахування 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з наступного розрахунку:

ДокументСтрок оплатиФактично сплачено, грн.Основний борг, грн. Період прострочення3% річних, грн. Інфляційні втрати, грн. Накладна від 26.04.12р. №6532 на 9831,00 грн.29.04.120 00Накладна від 26.04.12 № 6533 на суму 605,40грн.29.04.12010436,4030.04.12 - 05.05.125,150Накладна 03.05.12 № 6823 на 6781,44 грн.06.05.12017217,8406.05.121,420Накладна від 04.05.12р. № 6837 на 6377,52 грн.07.05.12023595,3607.05.12 - 24.05.1234,91- 70,79Накладна від 22.05.12р. № 7968 на 5780,16 грн.25.05.12029375,5225.05.122,410Накладна від 23.05.12р. № 8079 на 672,00 грн.26.05.12030047,5226.05.12 - 22.06.1269,15- 90,14Накладна від 20.06.12р. № 10137 на 3029,46 грн.23.06.12033076,9823.06.12 - 24.12.20131495,2666,15всього 33076,98 1608,300судом встановлено, що з відповідача на користь позивача належать до стягнення 3% річних в сумі 1608,30 грн. Інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки сумарно за заявлений період відбувались дефляційні, а не інфляційні процеси.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню частково. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Панда» на користь позивача - приватного підприємства «Торговий дім «Галпідшипник» в особі філії в місті Києві заборгованості в розмірі 34685,28 грн., яка складається з 33076,98 грн. основного боргу та 1608,30 грн. 3% річних. У зв'язку із частковим задоволенням позову, суд в порядку ст. 49 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до підпункту 1) пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» подана ПП «Харків-Полімер» позовна заява мала бути оплачена судовим збором в розмірі 1720,50 грн. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня календарного року, в якому позовна заява подана до суду). Як вбачається з доданого до позовної заяви платіжного доручення від 24.12.2013р. № 309, позивач сплатив судовий збір в сумі 1827,00 грн., тобто в розмірі, більшому, ніж передбачено законом. Відповідно до пункту 1 частини першої ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. За таких обставин зайве сплачений судовий збір в розмірі 106,50 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, шляхом винесення відповідної ухвали.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 11, 16, 253, 254, 258, 261, 267, ч. 1 ст. 509, ст. ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ч.1 ст. 546, ст.ст. 547, 549, 614, 625, 627, 629, 712 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 175, ст.ст. 179, 193, 230, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 33, 34, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства «Торговий дім «Галпідшипник» в особі Філії приватного підприємства «Торговий дім «Галпідшипник» в місті Києві задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Панда» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Грушевського, буд. 23, офіс 1, ідентифікаційний код 31189253)

на користь приватного підприємства «Торговий дім «Галпідшипник» в особі Філії приватного підприємства «Торговий дім «Галпідшипник» в місті Києві (04080, м. Київ, Подільський район, вул. Фрунзе, буд. 69, літера Б, ідентифікаційний код 24366711)

33076,98 грн. (тридцять три тисячі сімдесят шість гривень дев'яносто вісім копійок) основного боргу,

1608,30 грн. (одну тисячу шістсот вісім гривень тридцять копійок) процентів річних,

1314,00 грн. (одну тисячу триста чотирнадцять гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя Конюх О.В.

Повний текст рішення підписано 28.02.2014р.