Ухвала суду № 3738756, 06.05.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2009 року № 22а-6599/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Пліша М.А. та Стародуба О.П.,

при секретарі судового засідання - Романишин О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, до якої приєдналося Управління Державного казначейства України в Тернопільській обл., на постанову господарського суду Тернопільської обл. від 11.01.2008р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпо» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції та Головне управління Державного казначейства України в Тернопільській обл., з участю прокуратури м.Тернополя, про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И Л А:

25.10.2007р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Альпо» звернувся до господарського суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції /ОДПІ/ № 0000412306/0/66498 від 08.10.2007р. та № 0000402306/0/66499 від 08.10.2007р. (а.с.1-2).

Постановою господарського суду Тернопільської обл. від 11.01.2008р. заявлений позов задоволено, скасовані податкові повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції /ОДПІ/ № 0000412306/0/66498 від 08.10.2007р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість /ПДВ/ в сумі 53241 грн. та № 0000402306/0/66499 від 08.10.2007р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на суму 119702 грн., з яких 80393 грн. за основним платежем та 39309 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.214-216).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач Тернопільська О ДПІ, яка покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову господарського суду скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.222-223).

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що проведеною податковим органом перевіркою з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за період 01.06.2007р.-30.06.2007р. встановлено порушення вимог п.п.4.1, 4.2 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим відповідачем зменшено від'ємне значення податку, визначеного платником до відшкодування в сумі 53241 грн. та донараховано 71522 грн. податку за травень 2007 року.

При цьому невірним є покликання суду першої інстанції на недотримання податковим органом вимог п.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки у розглядуваній ситуації не було підстав для винесення рішення про застосування непрямих методів.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 05-25.09.2007р. відповідачем Тернопільською ОДПІ проведена виїзна позапланова документальна перевірка ТзОВ «Альпо» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок в банку за період з 01.06.2007р. по 30.06.2007р., по результатам якої складено Акт перевірки № 8576/23-623/32549973 від 01.10.2007р. (а.с.4-25).

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема, що в порушення п.4.1, п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем занижено податкове зобов'язання за травень 2007 року на 124763 грн., внаслідок чого слід зменшити від'ємне значення на 53241 грн. та донарахувати податку за травень 2007 року на 71522 грн.; в порушення п.4.1, п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем занижено податкове зобов'язання за червень 2007 року на 123670 грн., внаслідок чого слід зменшити від'ємне значення на 114799 грн. та донарахувати податку за червень 2007 року в сумі 8871 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення № 0000412306/0/66498 від 08.10.2007р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в сумі 53241 грн. (а.с.26) та № 0000402306/0/66499 від 08.10.2007р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ на суму 119702 грн., з яких 80393 грн. за основним платежем та 39309 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.27).

Підставою для визначення податкового зобов'язання по податковому повідомленню-рішенню № 0000402306/0/66499 від 08.10.2007р. слугували встановлені факти заниження податкового зобов'язання з ПДВ за травень 2007 року на 124762 грн. 74 коп. та за червень 2007 року - на суму 123670 грн. 26 коп. внаслідок проведення реалізації продукції разовим покупцям (неплатникам ПДВ) по цінах, значно нижчих (в 2,8 та 2,4 разів нижче) від цін на реалізацію продукції платникам ПДВ, в результаті чого донараховано 80393 грн. податку, з яких 71522 грн. за травень 2007 року та 8871 грн. за червень 2007 року.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000412306/0/66498 від 08.10.2007р. є виявлене заниження податкового зобов'язання з ПДВ за травень 2007 року на 124762 грн. 74 коп. та за червень 2007 року - на суму 123670 грн. 26 коп., через що у даному періоді різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту становить позитивне значення 71522 грн., а не від'ємне, у зв'язку з чим зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленого платником податку у декларації з ПДВ за червень 2007 року.

Згідно з пп.1.20.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо п.1.20 не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

За змістом пп.1.20.8 Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого пп.1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентовано Законом (пп.1.20.2.)

Відповідно до пп.1.20.10 цього Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Згідно ст.189 Господарського кодексу /ГК/ України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ст.190 ГК України).

Відповідно до ст.7 Закону України “Про ціни і ціноутворення” вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів, послуг, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно п.13 Указу Президента України № 817/98 від 23.07.1998р. “Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності” індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що встановивши під час проведення перевірки факти реалізації позивачем ідентичних товарів за різними цінами, у тому числі разовим покупцям (неплатникам ПДВ), податковий орган розцінив їх як продаж товарів за цінами нижчими, ніж звичайні ціни, які склалися протягом травня-червня 2007 року на підприємстві.

Разом з цим, в порушення вимог пп.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідач не скерував відповідний запит платнику податку, а здійснив арифметичний аналіз цін, визначив середню ціну одиниці продукції та базу оподаткування, при цьому не навів в Акті перевірки обґрунтування і переліку документів, на підставі яких визначено базу оподаткування, не розкрив методики розрахунку середньої ціни товарів, а також фактично не визначив звичайну ціну реалізованих товарів.

Відповідачем не дотримані вимоги пп.1.20.2 вказаного Закону, відповідно до яких для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Також податковим органом не скеровувалися у процесі перевірки відповідні запити до уповноваженого державного органу з приводу статистичного рівня цін на зазначені в Акті перевірки товари, що реалізовані позивачем протягом травня-червня 2007 року; в казані статистичні дані не наводяться відповідачем в тексті Акта перевірки.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не вбачає порушень закону з боку позивача при формуванні цін, а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо порушення платником податку вимог п.4.1, п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

В частині правомірності зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ господарським судом правильно підкреслено, що позивачем дотримані вимоги пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, 20.07.2007р. позивачем подано до відповідача декларацію з ПДВ та Розрахунок суми бюджетного відшкодування за червень 2007 року, відповідно до яких сума бюджетного відшкодування звітного періоду складає 71730 грн., сума податкового кредиту даного періоду - 186529 грн., сума від'ємного значення - 114799 грн. (а.с.28-30).

При від'ємному значенні платник податку має право на відшкодування частини такого значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій позивачем у попередньому податковому періоду постачальникам товарів (послуг).

Позивачем заявлено до відшкодування 53241 грн. податку, зазначена сума податку сплачена позивачем у травні 2007 року (а.с.207-208) і цей факт податковим органом не оспорюється.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, до якої приєдналося Управління Державного казначейства України в Тернопільській обл., на постанову господарського суду Тернопільської обл. від 11.01.2008р. у справі № 7а/221-4556/5022 залишити без задоволення, а згадану постанову господарського суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.А.Пліш

О.П.Стародуб