Ухвала суду № 37361370, 18.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10155/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Старової Н.Е.

Мєзєнцева Є.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київбуддеталькомплект" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Київбуддеталькомплект" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року в задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства "Київбуддеталькомплект" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про зобов'язання вчинити дії - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача - ПАТ «Київбуддеталькомплект» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово - господарських взаємовідносинах із контрагентом Приватна Виробничо-Комерційна Фірма «Проксин» за період з 01 липня 2011 року по 30 липня 2011 року, та з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2011 року.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва складено Акт перевірки від 17січня 2013 року № 28/22-511/4012419, згідно висновків якого позивачем порушено зокрема вимоги п.п. 14.1.27 п. 14.1 статті 14, п.п. 14.1.36 п. 14.1 статті 14, п. 137.1 статті 137, п. 138.2 статті 138, п. 138.4 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139, п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, внаслідок чого було занижено суми сплати податку на прибуток підприємств на загальну суму 179 892,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 08 лютого 2013 року ДПІ у Подільському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0000792240, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 179 892 грн., з яких 179 892 грн. - основного платежу та 0 грн. - застосованої штрафної (фінансової) санкції.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Не погоджуючись з вказаним податковим рішеннями відповідача, позивач оскаржив його в судовому порядку.

В ході перевірки встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом Приватна Виробничо-Комерційна Фірма «Проксин», щодо виконання останнім на користь позивача будівельних робіт, а саме:

- за Договором № 315/сп від 01 червня 2011 року, відповідно до умов якого Виконавець власними та/або залученими силами і засобами, відповідно до проектної документації повинен здати Замовнику роботи, перелічені у п. 1.7 Договору на об'єкті: житловий будинок за генеральним планом № 3 по вул. Воскресенська, 7, що у Дніпровському районі міста Києва;

- за Договором № 316/сп від 01 серпня 2011 року, відповідно до умов якого Виконавець власними та/або залученими силами і засобами, відповідно до проектної документації повинен здати Замовнику роботи по улаштуванню монолітних конструкцій з використанням власної опалубки та цегляної кладки з матеріалів Замовника на об'єкті: м. Київ, житловий будинок № 5, мкрн. Осокорки Північні, 6, загальним об'ємом 350 м.куб.;

- за Договором № 317/сп від 01 вересня 2011 року, відповідно до умов якого Виконавець власними та/або залученими силами і засобами, відповідно до проектної документації повинен здати Замовнику роботи на об'єкті: м. Київ, вул. Васильківська, 31/17 (секції 6,7,8,паркінг);

- за Договором № 23-12/1-10-2сп від 01 червня 2011 року, відповідно до умов якого Виконавець власними та/або залученими силами і засобами, відповідно до проектної документації повинен здати Замовнику роботи по улаштуванню монолітних конструкцій з використанням власної опалубки та цегляної кладки з матеріалів Замовника на об'єкті: м. Київ, вул. Здолбунівська, 11-В (будівельна адреса: вулиця Здолбунівська, 13) у Дарницькому районі міста Києва.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України - господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На виконання умов вказаних Договорів, у липні та жовтні 2011 року Виконавцем було надано, а Замовником прийнято роботи на підставі Актів приймання-передачі виконаних робіт.

З огляду на специфічність таких робіт та умови укладених договорів вбачається необхідність наявності у контрагента позивача відповідної матеріально-технічної бази (основних фондів, складських приміщень, вантажного транспорту, спеціальної техніки, устаткування, будівельних матеріалів), чого не підтверджується матеріалами справи та позивачем доведено не було під час розгляду справи.

Відповідно до умов зазначених Договорів на будівництво об'єктів, що також не заперечувалося позивачем, вбачається обов'язок виконання контрагентом ПВКФ «Проксин» робіт по улаштуванню монолітних конструкцій на відповідних об'єктах будівництва з використанням саме власної опалубки та цегляної кладки.

Зважаючи на викладене, контрагент позивача ПВКФ «Проксин» повинен був придбавати такі будівельні матеріали (опалубку та цеглу у великих об'ємах) в інших контрагентів, та зберігати такі будівельні матеріали на складах до їх використання в господарській діяльності підприємства.

Однак, відповідно до наявних у справі доказів, зважаючи на відсутність у ПВКФ «Проксин» достатніх матеріально-технічних ресурсів для здійснення такого виду господарської діяльності (наявність основних фондів, складських приміщень, вантажного транспорту, устаткування, спеціальної техніки), документально не підтверджується факт реального товарного характеру господарських операцій між ПВКФ «Проксин» та його контрагентами (ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4) щодо виконання будівельних робіт, зважаючи на документальне не підтвердження та не підтвердження факту реального придбання ПВКФ «Проксин» будівельних матеріалів (опалубки та цегли у значних обсягах) в інших контрагентів з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо проведення будівельних робіт на об'єктах замовника.

Враховуючи вищезазначене, контролюючим органом було зроблено висновок про те, що операції ПВКФ «Проксин» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, місцезнаходження самого підприємства, виробничо-складських приміщень та іншого майна, що економічно необхідні для виконання такого виду діяльності, як надання послуг з виконання будівельних робіт у великих обсягах та на значні суми.

В зв'язку з цим ПВКФ «Проксин» фактично не могло здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Перевіркою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування та спеціалізованої техніки, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства - будівництво будівель.

Отже, у зв'язку з відсутністю такого контрагента позивача за місцем його реєстрації, а також відсутністю в останнього основних засобів, виробничого обладнання, транспорту та спеціалізованої техніки, матеріалів (сировини) та товарних запасів - здійснення основного виду діяльності (будівництво будівель) - є не можливим.

Такі висновки зроблені відповідачем на підставі актів перевірок, однак позивачем не було належними доказами доведено протилежне.

Крім того, як видно з Актів приймання виконаних робіт, Виконавцем (контрагентом позивача ПВКФ «Проксин») надавались не тільки послуги, а й товарно-матеріальні цінності, тоді як в податкових накладних зазначено тільки «виконання будівельно-монтажних робіт згідно Акту».

Враховуючи відсутність первинних документів, які б фактично підтверджували здійснення господарської операції між позивачем та ПВКФ «Проксин», суд приходить до висновку про правомірність висновків відповідача щодо безпідставності формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ПВКФ «Проксин».

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої статті. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ПВКФ «Проксин» носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме частинам 1, 3 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, так як суперечить моральним засадам суспільства, не виявляється за можливе встановити вільне волевиявлення учасників правочину - не можливо розшукати саме товариство та посадових осіб товариства, та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, - відсутність в товариства матеріально-технічних ресурсів (складських приміщень, устаткування, великогабаритних будівельних матеріалів, вантажного транспорту, спеціалізованої будівельної техніки, тощо) для здійснення господарської діяльності з будівництва об'єктів, не підтверджує реальності надання таких послуг.

Разом з тим, як зазначається в рішеннях Вищого адміністративного суду України щодо розгляду подібних спорів, сам факт наявності у платника податків первинних документів щодо господарської операції (договору, актів виконаних робіт), а також доказів про сплату коштів, не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування валових витрат, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ПВКФ «Проксин» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 статті 203, ч. 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу позивачем до суду надано не було, суд приходить до висновку, що ДПІ у Подільському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві правомірно та в межах своїх повноважень винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київбуддеталькомплект" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Старова Н.Е.

Мєзєнцев Є.І.