Ухвала суду № 37328994, 18.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14822/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТФС-Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ТФС-Україна» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 року №0003542203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на необґрунтованість встановлення відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з деякими контрагентами.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Компанія «Грифон Консалт», ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Ювілайт», ТОВ «Селанія» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт від 23.04.2013 року №1836/22.3-17/35159662 та виявлені порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 465569,00 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 року №0003542203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 581962,00 грн., з них 465569,00 грн. - основний платіж, 116393,00 грн. - штрафні санкції.

Не погоджуючись із таким рішенням податкового органу, а також результатами його адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, ТОВ «ТФС-Україна» звернулося у суд.

Обговорюючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення ТОВ «ТФС-Україна» до податкового кредиту ПДВ, сплаченого у складі вартості придбаних товарів та послуг у ТОВ «Компанія «Грифон Консалт», ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Ювілайт», ТОВ «Селанія». Така безпідставність, згідно акту перевірки, випливає з того, що господарські відносини між позивачем та названими юридичними особами фактично не відбулися, що, зокрема, підтверджується матеріалами досудового розслідування по кримінальній справі №28-3597, в ході якого з'ясовано, що зазначені юридичні особи задіяні як фіктивні підприємства в ланцюгах операцій, спрямованих на надання податкової вигоди іншим реально діючим підприємствам.

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на актах, складених працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва, про неможливість проведення зустрічних звірок названих контрагентів, у яких йдеться про те, що в останніх відсутні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово - господарської діяльності підприємств.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаними контрагентами, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на вищевикладене.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» (виконавець) укладено договір від 06.04.2011 року № 0610/11, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи у відповідності з додатками до договору, які є його невід'ємною частиною. Згідно додатків до договору ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» мало виконати для позивача роботи по технічному обслуговуванню електротехнічних приладів, шаф керування, розподільчих щитів, генераторних установок, пусконалагоджувальні роботи частотно регульованого електроприладу Schneider, Electric, Vacon, Control Techiques, шаф розподілу електроенергії.

На підтвердження виконання ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» зазначених робіт сторонами договору підписано акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 06.10.2011 року № 619. При цьому ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» виписало позивачу податкову накладну, що стала підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту. Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» (постачальник) укладено договір від 01.08.2012 року № 01/08-1, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлені строки товар партіями, в асортименті й у кількості, що встановлені у видаткових накладних, у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано копію рахунку-фактури, згідно якої було замовлено смолу ПВХ, а також видаткову накладну, відповідно до якої ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» поставлено смолу у кількості, зазначеній у рахунку-фактурі. Окрім того, позивачем додано до матеріалів справи роздруківку фото придбаного у ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» товару - смоли ПВХ.

Із матеріалів справи вбачається, що поставку товару здійснював постачальник - ТОВ «Компанія «Грифон Консалт», що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними.

За фактом поставки ТОВ «Компанія «Грифон Консалт» виписало позивачу податкову накладну, що стала підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за поставлений товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Стосовно господарських відносин позивача з ТОВ «Селанія» колегією суддів установлено, що між позивачем (покупець) та названим контрагентом (постачальник) укладено договір поставки від 17.09.2012 року № 17/09-1, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлені строки товар партіями, в асортименті й у кількості, що встановлені у видаткових накладних, у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну суму.

На підтвердження фактичного виконання сторонами умов вказаного договору в матеріалах справи міститься копія рахунку-фактури, згідно якої було замовлено смолу ПВХ, а також видаткова накладна, відповідно до якої ТОВ «Селанія» поставлено смолу у кількості, зазначеній у рахунку-фактурі.

Судом встановлено, що поставка товару здійснювалась за рахунок та зусиллями ТОВ «Селанія», що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними. За фактом поставки ТОВ «Селанія» виписало позивачу податкову накладну, що стала підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за поставлений товар підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Стосовно господарських відносин, що склались між позивачем та контрагентом ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», колегією суддів установлено, що названими суб'єктами господарювання укладено договори від 03.10.2011 року № 03/10-11-1, від 03.10.2011 року № 50, від 03.01.2012 року № 03/01-1, від 03.02.2012 року № 01/02/2012, від 06.02.2012 року № 06/02-1, від 03.04.2012 року № 01/03/2012, відповідно до умов яких замовник (позивач) доручає, а виконавець (ТОВ «Форсаж-Медіамаркет») приймає на себе виконання робіт у відповідності до додатків, які є невід'ємною частиною договору: роботи по технічному обслуговуванню електротехнічних приладів, шаф керування, розподільчих щитів, генераторних установок, пусконалагоджувальні роботи частотно регульованого електроприладу Schneider, Electric, Vacon, Control Techiques, шаф розподілу електроенергії.

На підтвердження виконання ТОВ «Форсаж-Медіамаркет» обумовлених договором робіт сторонами договору підписано акт здачі - прийняття робіт (надання послуг). При цьому ТОВ «Форсаж-Медіамаркет» виписало позивачу податкову накладну, що стала підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Щодо господарських відносин позивача з ТОВ «Ювілайт», колегія суддів установила наступне.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Ювілайт» (постачальник) укладено договір поставки від 03.04.2012 року № 01/03/2012, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити екструзійний моноблочний виробничий комплекс (надалі - обладнання), в найменуванні, кількості згідно специфікації (додатку № 1) та рахунка-фактури, узгоджених сторонами, які є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердження отримання обладнання за вказаним договором в матеріалах справи міститься видаткова накладна. Крім того, позивачем додано до матеріалів справи роздруківку фото придбаного у ТОВ «Ювілайт» обладнання.

Як убачається з матеріалів справи, поставка товару здійснювалась за рахунок та зусиллями ТОВ «Ювілайт», що підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною. При цьому ТОВ «Ювілайт» виписало позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Окрім того, між позивачем та ТОВ «Ювілайт» укладено усний договір про поставку смоли ПВХ.

На підтвердження фактичного здійснення господарської операції з поставки смоли ПВХ надано копію рахунку-фактури та видаткової накладної. Поставка товару здійснювалась за рахунок та зусиллями ТОВ «Ювілайт», що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними. При цьому ТОВ «Селанія» виписало позивачу податкову накладну, що стало підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за вказаний товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Враховуючи встановлені обставини, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей у вищезазначених контрагентів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи чи їх відповідність вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Як убачається із матеріалів справи, роботи, які виконувалися ТОВ «Компанія «Грифон Консалт», ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Ювілайт», ТОВ «Селанія» для позивача, були використані у власній господарській діяльності шляхом подальшої реалізації придбаних товарів, зокрема, Товариству з обмеженою відповідальністю «Овал Тех», що підтверджується договорами та первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи.

Заінтересованість позивача у замовленні робіт по технічному обслуговуванню електротехнічних приладів, шаф керування, розподільчих щитів, генераторних установок, пусконалагоджувальних робіт і частотно регульованого електроприладів Schneider Electric, Vacon, Control Techiques випливає з того, що позивач являється офіційним дистриб'ютором компнії Schneider Electric та партнером компаній Vacon та Control Techiques в Україні, що підтверджується сертифікатами, копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копії схем інсталяції такого обладнання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що господарські операції, що відбулися між позивачем та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт», ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Ювілайт», ТОВ «Селанія» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні наведених операцій.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні названими контрагентами, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, як відповідачем не надано конкретних зауважень щодо відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інших первинних документів, що складались у процесі господарських взаємовідносин позивача з вище згаданим контрагентом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту.

Колегія суддів не враховує покликання податкового органу на обставини, встановлені в ході досудового розслідування по кримінальній справі №28-3597 з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене слід зазначити, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках досудового розслідування кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи, навіть, його контрагентів.

Колегія суддів вважає, що матеріали зустрічних звірок контрагентів позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених між позивачем та цими контрагентами, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що податковим органом не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТОВ «Компанія «Грифон Консалт», ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Ювілайт», ТОВ «Селанія» за період, що був предметом податкової перевірки, а тому не доведено належним чином правомірності податкового повідомлення-рішення, прийнятого на основі недостатньо обґрунтованих висновків про відсутність реального характеру вищеописаних господарських взаємовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М