Постанова № 37329091, 06.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17782/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Гром Л.М.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Середюка С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва державної податкової служби про визнання незаконними дій, визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар" звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки, визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 27.11.2012 №0003682250/11635, №0003692250/11636.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва державної податкової служби від 27.11.2012 №0003682250/11635, №0003692250/11636. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було надано оцінку всім доказам, на які посилається відповідач, що не дало можливості з'ясувати всі обставини справи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити докази у їх сукупності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 13.11.2012 року по 19.11.2012 року посадовими особами ДПІ у Дарницькому районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "ІТС-Україна" за період діяльності з 01.08.2011 по 31.08.2011, результати якої оформлено актом від 19.11.2012 №5893/22-50/31571594.

В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за період 3 квартал 2011р. у розмірі 199558 грн., та порушення п. 185.1 ст. 185, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК, у зв'язку із чим занижено суму ПДВ за серпень 2011р. у розмірі 173529,19 грн.

Зміст порушень полягає у тому, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат за 3 кв. 2011р. витрати на придбання товарів у ПП "ІТС Україна" у розмірі 867645,95 грн. і неправомірно включено нарахований у складі вартості придбаних товарів ПДВ в сумі 173529,19 грн. до складу податкового кредиту з ПДВ за серпень 2011р., з огляду на нікчемність правочину.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012 року №0003682250/11635, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 199558 грн. основного платежу; №0003692250/11636, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 260293,5 грн. (у т.ч.: основний платіж - 173529 грн., штраф - 86764,5 грн.).

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ "ІТС Україна" щодо купівлі продажу та поставки будівельних матеріалів в асортименті.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 04.05.2011 року між позивачем (Покупець) та ПП "ІТС Україна" (Продавець) було укладено договір поставки товару №20-11М.

На підтвердження виконання договору з ПП "ІТС Україна" позивачем надано до суду видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки.

Проте, колегія суддів відмічає, що судом першої інстанції не досліджено той факт, що позивачем крім вказаних документів, які, крім того, мають недоліки первинних документів, також не надано жодних інших документів, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій, зокрема таких як: специфікації товару, рахунки-фактури, які зазначались в договорі, як невід'ємна частина договору № 20-11м; книги обліку продажу та придбання товарів за вказаний період; актів прийому-передачі придбаного товару; довіреності уповноважених на прийняття товару представників покупця; документів на підтвердження оприбуткування та складського обліку товару. Не було надано вказаних документів і до суду апеляційної інстанції.

Крім того, відповідач, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на висновком спеціаліста від 02.11.2012 року №606, щодо дослідження первинних документів , отриманих від службових осіб ТОВ «Ягуар» по взаємовідносинах з ПП «ІТС Україна» за серпень 2011 року, відповідно до якого підписи від імені Лузана М.Є. в первинних документах ПП «ІТС Україна» виконані іншою особою.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ «Ягуар» та ПП "ІТС Україна" не спричиняють реального настання правових наслідків.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як підтверджується матеріалами справи, директор та керівник ПП "ІТС Україна" Лузан М.Є., від імені якого підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, первинні документи не підписував, що підтверджується висновком спеціаліста.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. Лузаном М.Є., а іншою особою, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

При цьому, колегія суддів не погоджується з оцінкою суду першої інстанції щодо недопустимості, як доказу, висновку спеціаліста від 02.11.2012 р. №606 через дослідження ним лише копій документів, оскільки судом не було спростовано, що надані на дослідження документи були недостовірними.

Стосовно наданих позивачем товарно-транспортних накладних колегія суддів зазначає наступне.

Порядок перевезення вантажів автомобільним транспортом та оформлення вантажів для перевезень врегульовано Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 (далі по тексту - Правила).

Відповідно до пункту 11 Правил товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно до підпункту 11.5 пункту 11 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписами і при необхідності печаткою (штампом).

Типова форма товарно-транспортної накладної №1-ТН затверджена наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.95 р. № 488/346, згідно з якою:

- у пунктах навантаження та розвантаження товарно-транспортної накладної зазначається адреса цих пунктів;

- здача вантажу замовником (вантажовідправником) підтверджується підписом посадової особи із зазначенням її посади, прізвища, ім'я та по-батькові і штампом;

- прийом вантажу водієм-експедитором підтверджується підписом водія-експедитора із зазначенням його прізвища, ім'я та по-батькові;

- здача вантажу водієм-експедитором вантажоодержувачу підтверджується підписом водія;

- прийом вантажу вантажоодержувачем підтверджується підписом посадової особи вантажоодержувача із зазначенням посади, прізвища, ім'я та по-батькові і штампом.

Відтак, при здійсненні господарських операцій з купівлі-продажу (поставки) товарів за умови їх перевезення автомобільним транспортом первинним документом бухгалтерського обліку є товарно-транспортна накладна, оформлена відповідно до вимог вказаних Правил та типової форми ТТН №1-ТН.

Крім цього, товарно-транспортна накладна повинна бути складена з урахуванням загальних вимог, встановлених для первинного документу згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Дослідивши надані позивачем копії товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що у них відсутні коди перевізника, вантажовідправника, відсутня конкретна адреса пункту навантаження та пункту розвантаження, відсутні посади, прізвища та ініціали відповідальних осіб. Також товарно-транспортні накладні не містять підпису, прізвища, ім'я і по-батькові водія перевізника, який прийняв вантаж до перевезення, хоча відповідні графи ТТН чітко вміщують в собі реквізити необхідні для заповнення таких відомостей.

Таким чином, надані позивачем товарно-транспортні накладні не відповідають змісту первинного документу у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та вимогам Типової форми товарно-транспортної накладної №1-ТН, затвердженої наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.1995 р. № 488/346, оскільки не містять обов'язкових реквізитів первинних документів, а тому колегія суддів не вважає вказані товарно-транспортні накладні як належні докази підтвердження реальності операцій між позивачем та ПП «ІТС Україна».

Вказані недоліки наданих позивачем документи та відсутність значної кількості первинних документів та обліку, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва державної податкової служби підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2013 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Ягуар" до державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва державної податкової служби про визнання незаконними дій, визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

Л.М. Гром

Постанову в повному тексті виготовлено 11.02.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Гром Л.М.