Рішення № 37312376, 25.02.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/8198/13-ц Головуючий у І інстанції Жарікова О.В.Провадження № 22-ц/780/287/14 Доповідач у 2 інстанції Волохов Категорія 43 25.02.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

13 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

при секретарі Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Білоцерківської міської ради Київської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловою площею,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Білоцерківської міської ради Київської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловою площею.

Позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що їй з чоловіком ОСОБА_4 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 в якій зареєстрована відповідач ОСОБА_2 та онука - дочка ОСОБА_2 та їх сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та які на протязі тривалого часу не проживають в указаній квартирі з літа 2011 року, всі обов'язки, які випливають з утримання квартири виконує лише позивач.

Зважаючи на викладене, позивач просила суд визнати ОСОБА_2, разом з малолітньою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право на користування вищевказаною житловою площею в належній їй квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким про задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи тим, що судом при вирішенні спору порушено та неправильно застосовано норми процесуального права, а також через невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власни?к володіє, користується, розпо?ряджається своїм майном на вл?асний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непо?рушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власни?к майна має право вимагати усу?нення перешкод у здійсненні н?им права користування та розп?оряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право з?вернутися до суду за захистом? свого особистого немайновог?о або майнового права та інтер?есу.

Аналіз наведених в?ище норм цивільного законода?вства України дає підстави дл?я висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про визнання осіб такими, що втратили право користуватися житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції посилався на те, що остання не довела факт не проживання відповідача з малолітньою дитиною у вказаному спірному житловому приміщенні більше одного року без поважних причин, а також те, що після припинення реєстрації відповідача з малолітньою дитиною, останні мають житлове приміщення в якому можуть проживати на законних підставах.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Зі змісту договору купівлі - продажу квартири від 08.04.2009 року, серії ВМС № 813344, за реєстровим № 1-1036, посвідченого державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Кравець А.В., а також з витягу з Державного реєстру правочинів від 08.04.2009 року, серії НУ № 897015, вбачається, що відчужувачем даної квартири є ОСОБА_7, а набувачем - позивач ОСОБА_1 (а.с. 4 - 5, 6).

З довідки Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «ЖЕК № 6» за № 1219 від 31.05.2013 року вбачається, що на реєстраційному обліку в зазначеній квартирі значяться позивач - ОСОБА_1, її чоловік - третя особа у справі ОСОБА_4, відповідач - ОСОБА_2 - колишня невістка позивача, а також в квартирі зареєстрована малолітня - ОСОБА_3 - онука позивача та дочка відповідача ( а.с. 8 ).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обс?тавини, встановлені судовим р?ішенням у цивільній, господар?ській або адміністративній с?праві, що набрало законної сил?и, не доказуються при розгляді? інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щод?о якої встановлено ці обстави?ни.

Зі змісту рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.02.2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15.04.2013 року вбачається, що весною 2011 року стосунки між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 погіршились, в результаті чого, ОСОБА_2 із донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, добровільно залишили спірне жиле приміщення і стали проживати в квартирі батьків позивача по справі ( а.с. 29 - 32, 33 - 36).

Зважаючи на викладе, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав, передбачених положенням ч. 2 ст. 405 ЦК України про визнання такими, що втратили право користування житловою площею ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3, оскільки позивач, відповідно до положень ст. 60 ЦПК України довела той факт, що відповідачі не проживають в спірній квартирі більше року.

Враховуючи обставини справи та на підставі вищенаведених норм, колегія суддів приходить до висновку про наявність в матеріалах справи законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 ЦПК України.

Апелянтом, відповідно до положень ст. 60 ЦПК України надано суду всі належні та допустимі докази на підтвердження тих обставин, які на думку апелянта є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача необхідно також стягнути суму судового збору у розмірі 172 грн. 05 коп.

При таких обставинах, в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, рішення суду відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1.

Визнати ОСОБА_2 та малолітню ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 172 грн. 05 коп. (сто сімдесят дві гривні п'ять копійок).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючи:

Судді: