Рішення № 37292641, 17.02.2014, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

17.02.2014 р. Справа № 907/1195/13

За позовом Публічного акціонерного товариства „Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", м. Маріуполь

до відповідача Публічного акціонерного товариства „Ужгородський турбогаз", м. Ужгород

про стягнення 90 000 грн., в тому числі 86 681 грн. 12 коп. неустойки та 3 318 грн. 88 коп. - 15% річних (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог),

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

представники:

Позивача -

Відповідача - Васильєв А.А., довіреність № 008/1466 від 18.12.2013 року

СУТЬ СПОРУ: Публічним акціонерним товариством „Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", м. Маріуполь заявлено позов до відповідача Публічного акціонерного товариства „Ужгородський турбогаз", м. Ужгород про стягнення 118 963 грн. 91 коп., в тому числі 86 681 грн. 12 коп. неустойки та 32 282 грн. 79 коп. - 15% річних. Представником позивача 17.02.2014 року надіслано на адресу суду заяву - факсограму № 09/543 від 17.02.2014 року про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, в якій просить суд стягнути з відповідача 90 000 грн., в тому числі 86 681 грн. 12 коп. неустойки та 3 318 грн. 88 коп. - 15% річних.

Позивачем 17.02.2014 року на адресу надіслано суду заяву - факсограму № 09/543 від 17.02.2014 року про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, в якій просить суд стягнути з відповідача 90 000 грн., в тому числі 86 681 грн. 12 коп. неустойки та 3 318 грн. 88 коп. - 15% річних. Просить задоволити позов в повному обсязі, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач своєчасно не виконав умови договору поставки № 662 від 15.02.2013 року та Специфікації № 1 від 20.02.2013 року, а саме не поставив позивачу своєчасно обладнання у передбачений умовами договору та специфікації строк, в зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу неустойку в розмірі 86 681 грн. 12 коп. та 15% річних в розмірі 3 318 грн. 88 коп.

Відповідач у судовому засіданні 17.02.2014 року подав суду письмову заяву б/н від 17.02.2014 року, в якій позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог в сумі 90 000 грн., в тому числі 86 681 грн. 12 коп. неустойки та 3 318 грн. 86 коп. 15% річних визнає у повному обсязі та не заперечує проти їх стягнення. Клопотання про зменшення неустойки № 008/202 від 17.02.2014 року просить суд залишити без розгляду.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача,

суд встановив:

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15 лютого 2013 року між сторонами спору був укладений договір № 662 (на придбання технологічного обладнання (договір поставки)). Згідно умов даного договору постачальник (відповідач) взяв на себе зобов'язання передати, а покупець (позивач) взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити обладнанні товари (обладнання), на умовах передбачених договором (п. 1.1. договору). Кількість, номенклатура, строки та умови поставки обладнання сторони договору обумовили у Специфікації № 1 від 20.02.2013 року, яка є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається із договору, сторони дійшли згоди щодо строків поставки обладнання саме у пункті 3.3. договору, в якому зазначається, що строки поставки обладнання зазначаються у специфікаціях.

Так, відповідно до Специфікації № 1 від 20.02.2013 року сторони узгодили поставку двох зубчатих передач загальною вартістю 1 083 514 грн. 01 коп., з врахуванням ПДВ. Умови оплати обладнання сторони передбачили у п. 5 вказаної Специфікації, відповідно до якого покупець (позивач) зобов'язався перерахувати на розрахунковий рахунок постачальника (відповідача) 50% передоплати, 50% протягом 10 - ти календарних днів від дати надходження ТМЦ. Пунктом 4 Специфікації № 1 від 20.02.2013 року сторони встановили строк поставки обладнання: 120 календарних днів з моменту попередньої оплати 50% з правом дострокової поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов вищезазначеного договору та Специфікації № 1 від 20.02.2013 року, позивач відповідно до своїх зобов'язань за договором, перерахував відповідачу суму 541 757 грн. - 50% від узгодженої загальної вартості обладнання (згідно виставленого відповідачем рахунку - фактури № 32 від 28.02.2013 року на суму 1 083 514 грн. 01 коп.), що підтверджується платіжним дорученням № 6982 від 07.03.2013 року. Отже, відповідач повинен був поставити на адресу позивача обладнання в строк до 05.07.2013 року (120 календарних днів з моменту попередньої оплати 50%).

В порушення строків поставки обладнання, передбачених п. 4 Специфікації № 1 від 20.02.2013 року поставка зубчатих передач була здійснена відповідачем лише 29.07.2013 року, що підтверджується накладною № 191 від 26.07.2013 року, товарно - транспортною накладною серії А № 18 від 26.07.2013 року (у графі „вантаж одержав" зазначена дата 29.07.2013 року) та прибутковим ордером № 610 від 29.07.2013 року. Позивачем в межах обумовленого п. 5 Специфікації № 1 від 20.02.2013 року та п. 5.2. Договору строку було перераховано останні 50% вартості обладнання, а саме, були перераховані грошові кошти на рахунок відповідача платіжним дорученням № 20967 від 19.08.2013 року у сумі 213 573 грн. 68 коп. та платіжним дорученням № 21663 від 29.08.2013 року у сумі 328 183 грн. 33 коп.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено вільне укладення договору сторонами, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом розділу 5 Господарського кодексу України, за загальним правилом, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання на умовах, визначених положеннями статей, що містить даний розділ Господарського кодексу України, якщо інше не передбачено договором, та не відноситься до спеціальних суб'єктів, відповідальність яких встановлена законом за певний вид правопорушення.

З огляду на встановлений ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, принцип свободи договору, сторони при укладанні договору вправі встановлювати міру відповідальності за порушення умов договору на власний розсуд.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436 - IV, ст. 526 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435 -IV, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач в порушення умов договору та Специфікації № 1 від 20.02.2013 року, у визначені строки поставки обладнання позивачу не поставив, а отже прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230 - 232 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Право на неустойку відповідно до п. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язання. Відповідно до вимог ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що в разі порушення строків або обсягів поставки обладнання, постачальник оплачує покупцю неустойку у розмірі 8% від вартості непоставленого у строк обладнання.

Таким чином, позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем свого зобов'язання в частині своєчасної поставки обладнання нарахована неустойка в розмірі 86 681 грн. 12 коп. Факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань в частині своєчасної поставки обладнання позивачем є доведеним, тому суд дійшов висновку про його обґрунтованість та вважає за можливе задоволення вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки у розмірі 86 681 грн. 12 коп.

Крім того, позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача 15% річних в розмірі 3 318 грн. 88 коп.

Пунктом 7.4. договору сторони передбачили, що у випадку порушення постачальником строків поставки обладнання, передбачених договором, за яке покупцем внесена повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов'язаний сплатити покупцю 15% річних від суми грошових коштів, сплачених покупцем за період від дня сплати і до дня фактичної поставки обладнання або до повернення грошових коштів.

Згідно зі ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сума 15% річних за період прострочки складає 3 318 грн. 88 коп., підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на вищенаведене, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 90 000 грн., в тому числі 86 681 грн. 12 коп. неустойки та 3 318 грн. 88 коп. - 15% річних документально доведеними, обґрунтованими, відповідачем не заперечені та визнані в повному обсязі. Таким чином, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 2 379 грн. 28 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Ужгородський турбогаз", м. Ужгород, вул. Болгарська, 3 (код ЄДРЮОФОП 00153608) на користь Публічного акціонерного товариства „Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", м. Маріуполь, вул. Левченко, 1 (код ЄДРЮОФОП 00191129) суму 90 000 (Дев'яносто тисяч гривень) грн., в тому числі 86 681 (Вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят одна гривень) грн. 12 коп. неустойки та 3 318 (Три тисячі триста вісімнадцять) грн. 88 коп. - 15% річних, а також суму 2 379 (Дві тисячі триста сімдесят дев'ять гривень) грн. 28 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 21.02.2014 року

Суддя Пригара Л.І.