Постанова № 37275555, 19.02.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2014 р. Справа № 914/3948/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

Суддів Скрипчук О.С.

Матущака О.І.

при секретарі Мазепі Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Львівські солодощі» без номера від 12.12.2013 року (вх. №05-05/2797/13 від 17.12.2013 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2013 року

у справі №914/3948/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпак», м. Жидачів, Львівська область

до Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Львівські солодощі», м.Львів

про стягнення 57970,04 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився (належно повідомлений);

від відповідача: не з'явився (належно повідомлений).

Відводів складу суду в порядку ст. 20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 28.01.2014 року. Апелянт (Приватне підприємство «Виробничо-торгівельна компанія «Львівські солодощі») не виконав вимог ухвали суду щодо надання доказів, на які він посилався в апеляційній скарзі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.11.2013 року у цій справі (суддя Пазичев В.М.) позов задоволено, стягнено з Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Львівські солодощі» (надалі ПП ВТК «Львівські солодощі») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпак» (надалі ТОВ «Галпак») 57970,04 грн. боргу та 1720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт зазначає, що не погодився із надісланим йому проектом договору поставки №56/12 від 02.04.2012 року та надіслав позивачу протокол розбіжностей. Скаржник вказує, що наявні у справі видаткові накладні не відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідач вважає, що в порушення вимог ст.87 ГПК України, місцевий господарський суд рішення від 28.11.2012 року надіслав 02.12.2013 року. ПП ВТК «Львівські солодощі» просить оскаржуване рішення скасувати.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галпак» у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що наявність на видаткових накладних відтиску печатки відповідача стверджує про вчинення сторонами правочину. Також позивач зазначає, що місцевим господарським судом не порушено строків надіслання рішень. ТОВ «Галпак» просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Львівський апеляційний господарський суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, та дослідивши наявні докази у справі, зробив висновок, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому, апеляційний суд встановив наступні обставини та керувався такими мотивами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем передано у власність відповідачу товар (гофроящик) на загальну суму 57970,04 грн., що стверджується наявними у справі видатковими накладними: №1063 від 01.06.2013 року на суму 28165,60 грн. (гофроящики: СКЛ 376*282*080 Т22Б0 та СКЛ 376*282*080 Т23Б0), №2087 від 02.08.2013 року на суму 3123,12 грн. (Г/В 375*285*080 Т21Б) та №210820 від 21.08.2013 року на суму 26681,32 грн. (гофроящики: СКЛ 376*282*080 Т22Б0 та СКЛ 376*282*080 Т23Б0). Доказів оплати одержаного товару відповідачем не надано.

Статтею 181 ГК України передбачено можливість укладення правочинів у спрощений порядок. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ч.1, ч.2 ст.205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).

Правовідносини, які виникли між сторонами, виходячи з їх змісту, по своїй правовій природі містять ознаки договору купівлі-продажу, правове регулювання якого здійснюється главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч.2 ст.530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч.1 ст.692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу (п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Посилання ПП ВТК «Львівські солодощі» на порушення ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо неналежного оформлення видаткових накладних не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки дані накладні містять відтиск печатки ПП ВТК «Львівські солодощі».

Апелянт не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою, викраденням чи протиправним використанням печатки підприємства, як і не надано доказів порушення кримінальної справи щодо незаконного використання печатки підприємства (Аналогічна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду від 09.04.2012 року по справі №35/5005/14139/2011)

Окрім цього, апелянтом в підтвердження доводів апеляційної скарги не надано проекту Договору поставки №56-12 від 02.04.2012 року (який скерований позивачем скаржнику) та доказів надіслання протоколу розбіжностей, у встановленому ч.4 ст.181 ГК України, порядку.

Доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом вимог ст.87 ГПК України, спростовуються тим, що рішення суду першої інстанції, у відповідності до ч.3 ст.51 ГПК України, надіслано у триденний термін, оскільки 01.12.2013 року - неділя - неробочий день.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого господарського суду, покладених в основу оскаржуваного рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що рішення суду першої інстанції від 28.11.2013 року у цій справі є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також суд апеляційної інстанції враховуючи положення ст.ст. 49, 105 ГПК України, зробив висновок про те, що витрати за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2013 року у справі №914/3948/13 без змін.

2. Судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на Приватне підприємство «Виробничо-торгівельна компанія «Львівські солодощі».

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-І ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.02.2014 року

Головуючий суддя Дубник О.П.

Судді Скрипчук О.С.

Матущак О.І.