Ухвала суду № 3725988, 22.04.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД   

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2009р. м. Дніпропетровськ Справа № А 36/517-07 (17/293)

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі

головуючий суддя  Мірошниченко М.В.,

суддя Проценко О.А.,

суддя Туркіна Л.П.

при секретарі Галоян О.Г.

за участю представників :

позивача: Овакімян А.А., протокол № 20 від 04.03.2009р., директор;

відповідача-1: Обертович М.Г., довіреність № 35903/10/10-012 від 13.08.2008р.;

відповідача-2: не з'явився;

третьої особи-1: не з'явився;

третьої особи-2: Олейнік О.М., довіреність № 312 від 02.04.2009р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3

апеляційну скаргу  ОСОБА_2

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008р.

у справі № А36/517-07(17/293)  (категорія статобліку - 2.11.1)

за позовом ОСОБА_5

до відповідача-1 ОСОБА_3

до відповідача-2 ОСОБА_4

треті особи без самостійних вимог на предмет спору:

1. ОСОБА_2

2. ОСОБА_1

про визнання недійсними рішень та стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 заявлено позов до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення відповідача-1 № 25/26/30695910/382 від 10.01.2002р. про застосування та стягнення сум штрафних санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 25000,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 6250,00 грн.; визнання недійсним податкового повідомлення відповідача-1 № 0001822600/0 від 31.07.2002р.; стягнення з відповідачів суми 58769,52 грн., у т.ч. 31250,00 грн. шкоди (грошові кошти, вилучені відповідачем-1), суми 21100,00 грн. збитків від інфляції за період незаконного користування грошовими коштами позивача, суми 5419,52 грн. 3-х % річних за незаконне користування грошовими коштами (відповідно до уточнених позовних вимог).

За наслідками розгляду справи по суті, постановою господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008р. у справі № А36/517-07(17/293) адміністративний позов задоволений частково. Визнано недійсним рішення відповідача-1 № 25/26/30695910/382 від 10.01.2002р. про застосування та стягнення сум штрафних санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 25000,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 6250,00 грн. Визнано недійсним податкове повідомлення відповідача-1 № 0001822600/0 від 31.07.2002р. В решті позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивована тим, що сторонами не надано до суду документів, на підставі яких можливо встановити яким чином ОСОБА_5та ОСОБА_1 обліковували отримання та передачу векселів в бухгалтерському обліку цих підприємств і чи були нараховані податкові зобов'язання та чи використовувався податковий кредит за цими вексельними операціями. На підставі ч.2 і ч.4 ст.70 КАС України суд дійшов до висновку, що відповідачем допущено необґрунтовані, не підтверджені документально припущення, що в порушення п.п.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ОСОБА_5не віднесло до складу податкових зобов'язань ПДВ у розмірі 25000,00 грн. від операції з продажу векселів. В частині відмови у задоволенні решти позову постанова суду мотивована тим, що позивачем не надано доказів вилучення відповідачами у нього спірних коштів; позивачем не визначено норм права, якими б встановлювався порядок стягнення з відповідачів суми шкоди.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подана апеляційна скарга, в якій вказано на наступні обставини. Відповідач-1 посилається на те, що суд першої інстанції неповно дослідив наявні у справі докази, внаслідок чого неправильно встановив обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Зазначає зокрема, що при передачі ОСОБА_5простих векселів № 65305299422434, № 65305299422435, № 65305299422436 від 03.03.2000р. ОСОБА_1, зазначені векселі мали статус товару, оскільки зазначена передача здійснювалася за допомогою передавального напису (акту прийому-передачі векселів від 24.06.2000р.) та були відсутні такі операції як емісія або погашення. Господарська операція, в межах якої здійснена передача ОСОБА_5простих векселів ОСОБА_1 в розрахунок за отримані векселі, є бартером - товарним обміном, де прості векселі мали статус товару.

Просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008р. у справі № А36/517-07(17/293) в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_2 також не погодившись із постановою суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій вказані наступні обставини. Суд першої інстанції неповно дослідив докази у справі, внаслідок чого неправильно встановив обставини справи та невірно застосував п.п.7.3.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 4.2.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181.

Просить постанову суду першої інстанції від 29.01.2008р. у справі № А36/517-07(17/293) скасувати та прийняти нове рішення про відмову позивачеві у позові.

ОСОБА_5в запереченнях на апеляційну скаргу відповідача 1 вказує на її необґрунтованість. Зазначає зокрема, що відсутні будь-які докази, які підтверджують проведення розрахунків ОСОБА_5з ОСОБА_1 не у грошовій формі, що є основною умовою для віднесення операції по передачі векселів до бартерної операції. Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено, що передача (індосамент) векселя є об'єктом оподаткування. Операція ОСОБА_5по передачі векселів шляхом індосаменту ОСОБА_1 не може вважатися об'єктом оподаткування податком на додану вартість, у зв'язку з чим висновки податкового органу про донарахування ПДВ та штрафних санкцій не ґрунтуються на законі та є безпідставними. Відповідачем допущено необґрунтовані та не підтверджені документально припущення про те, що позивач не відніс до складу податкових зобов'язань ПДВ у розмірі 25000,00 грн. від операції з продажу векселів.

Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008р. у справі №А36/517-07(17/293) - без змін.

ОСОБА_1 в запереченнях на апеляційну скаргу відповідача 1 вказує про неможливість надати суду документи бухгалтерської і податкової звітності, в яких була б відображена і врахована господарська операція розрахунку векселями між сторонами, у зв'язку зі спливом строку зберігання цих документів та їх знищенням.

В судовому засіданні 22.04.2009р. присутні представники відповідача 1, позивача та третьої особи 2 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_3 та запереченнях на апеляційну скаргу.

ОСОБА_4 у ОСОБА_2законним правом на участь своїх представників в судовому засіданні не скористались. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Про причини неявки суду не повідомили. Колегія суддів на підставі ст. 196 КАС України вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за наявними у справі доказами, у відсутності вказаних осіб, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2було призначено та здійснено колегією суддів у складі: Мірошниченко М.В. (головуючий суддя), Проценко О.А. (суддя), Туркіна Л.П. (суддя).

Технічне фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою комплексу «Камертон».

За результатами судового розгляду справи в судовому засіданні 22.04.2009р. колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду апеляційної інстанції.

Дослідивши доводи апеляційних скарг та обставини справи, перевіривши їх доказами колегія суддів не знаходить підстав для їх задоволення.

Як випливає з матеріалів справи, податковим органом була проведена документальна перевірка ОСОБА_5з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2000р. по 01.07.2001р. За наслідками перевірки складений акт № 004220 від 25.12.2001р.

В ході перевірки було встановлено, що у червні 2000р. ОСОБА_5шляхом індосаменту за актом прийому-передачі векселів від 24.06.2000р. передало ОСОБА_1 прості векселі № 65305299422434, № 65305299422435, № 65305299422436 від 03.03.2000р. зі строком оплати за пред'явленням, де векселедавець ОСОБА_1, номінальною вартістю 50000,00 грн. кожен на загальну суму 150000,00 грн.

ОСОБА_5ці векселі були отримані від ОСОБА_1як оплата за спецодяг.

В оплату за отримані векселі ОСОБА_1 розрахувалося зустрічними поставками продукції, а саме:

- у липні 2000р., згідно товарно-транспортної накладної №038379 02ААЛ на загальну суму 118668,00 грн., у т.ч. ПДВ 19778,00 грн.;

- у листопаді 2000р., згідно товарно-транспортної накладної №332 від 03.11.2000р. на загальну суму 17316,00 грн., у т.ч. ПДВ 2886,00 грн.;

- у грудні 2000р., згідно товарно-транспортної накладної №378 від 13.12.2000р. на загальну уму 17316,00 грн., у т.ч. ПДВ 2886,00 грн.

Суми ПДВ від операцій по отриманню товарів ОСОБА_5віднесені до складу податкового кредиту.

У відповідності до п.1.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, які використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашенню.

Пунктом 1.19 цього ж Закону визначено, що бартер (товарний обмін) - господарча операція, що передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій іншій формі, окрім грошової, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті якої не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів.

В акті зазначено, що векселі передані шляхом індосаменту (тобто не емісія та не погашення векселів) підпадають під визначення «товарів», а операція з розрахунків за векселі зустрічними поставками під визначення «бартеру».

Податковим органом зазначено, що в порушення п.п.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», де зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що настала раніше:

- або дата відвантаження платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання платником податку результатів робіт (послуг),

ОСОБА_5не віднесло до складу податкових зобов'язань ПДВ у розмірі 25000,00 грн. від операції з продажу векселів.

На підставі акту перевірки № 004220 від 25.12.2001р. відповідачем 1 прийнято рішення № 25/26/30695910/382 від 10.01.2002р. про застосування та стягнення сум штрафних санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства, яким зокрема донараховано податок на додану вартість в сумі 25000,00 грн. та штрафні санкції в сумі 6250,00 грн.

31.07.2002р. відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення № 0001822600/0, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 31250,00 грн., у т.ч. 25000,00 грн. основного платежу, 6250,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погоджується із висновком податкового органу про визначення вищевказаної суми податкового зобов'язання, посилаючись на те, що у правовідносинах між ОСОБА_5і ОСОБА_1 мав місце розрахунок векселями як грошовою формою розрахунку, а не бартер, у зв'язку з чим до господарської операції не повинні застосовуватися норми Закону України «Про податок на додану вартість», що регулюють бартерні відносини, а отже, у податкового органу відсутні підстави для донарахування податку на додану вартість і застосування штрафних санкцій. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності з п.1.19 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.3.4 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення податкових зобов'язань під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що настала раніше:

- або дата відвантаження платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання платником податку результатів робіт (послуг).

На думку податкового органу, між ОСОБА_5і ОСОБА_1 відбулась бартерна операція, у зв'язку з чим ОСОБА_5безпідставно не віднесло до складу податкових зобов'язань ПДВ у розмірі 25000,00 грн. від операції з продажу векселів.

В той же час, позивач наполягає на тому, що між суб'єктами господарювання мав місце розрахунок векселями як грошовою формою розрахунку, що передбачена чинною на час здійснення спірних господарських операцій Інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженою Правлінням НБУ постановою № 204 від 02.08.1996р., і згідно до якої вексель є однією із форм розрахункових документів.

Для з'ясування питання про те, яким саме чином господарська операція відображена у бухгалтерському обліку ОСОБА_5і ОСОБА_1 - як засіб платежу за поставлену продукцію, або як операція купівлі-продажу цінних паперів, судом було залучено до участі у справі ОСОБА_1 та витребувані відповідні пояснення та документи бухгалтерського обліку стосовно застосування вексельної форми розрахунків за господарською операцією.

Згідно до наданих ОСОБА_1 до суду пояснень, відповідні документи товариство не може надати, у зв'язку з тим, що документи бухгалтерського обліку (журнал обліку векселів та документи обліку операцій векселів) знищені зі спливом строку зберігання, на підтвердження чого наданий акт від 25.12.2003р.

Позивач зазначив, що відповідні документи були у нього вилучені правоохоронними органами, на підтвердження чого надав копії протоколів виїмки від 12.11.2001р. та 16.11.2001р.

Отже, сторонами, у т.ч. і відповідачем-1, не надано суду документів, на підставі яких є можливим встановити, яким чином суб'єкти господарювання обліковували отримання та передачу векселів в своєму бухгалтерському обліку і чи були нараховані податкові зобов'язання, а також чи використовувався податковий кредит за цими вексельними операціями. В акті перевірки № 004220 від 25.12.2001р. також відповідні питання податковим органом не висвітлені.

Таким чином, відповідачем 1 не було доведено факт того, що позивач не відніс до складу податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 25000,00 грн. від операції з продажу векселів.

 У відповідності зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача , якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам ст.71 КАС України, відповідачем 1 не було доведено обґрунтованості визначення позивачеві спірними рішеннями суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, у зв'язку з чим не була доведена правомірність спірних податкових рішення та повідомлення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, визнавши недійсним рішення № 25/26/30695910/382 від 10.01.2002р. та повідомлення № 0001822600/0 від 31.07.2002р.

Доводи, наведені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції, зроблених в оскаржуваній постанові.

В частині вирішення позовної вимоги про стягнення суми 58769,52 грн. постанова суду першої інстанції жодною стороною не оскаржується, у зв'язку з чим, згідно ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судову постанову в межах апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни постанови господарського суду Дніпропетровської області відсутні.

Керуючись ст. ст. 195, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008р. у справі № А 36/517-07(17/293) залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена протягом одного місяця до адміністративного суду касаційної інстанції.

Повний текст ухвали виготовлено - 29.04.2009р.

Головуючий суддя М.В. Мірошниченко

  Суддя Л.П. Туркіна

Суддя О.А. Проценко