Рішення № 37177200, 17.02.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/3212/13-ц

Провадження № 22-ц/779/561/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Турянський І.Є. І. Є.

Суддя-доповідач Шишко А.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Шишка А.І.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Шалаути Г.І.,

секретаря Вилки І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни на заочне рішення Косівського районного суду від 13 січня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Заочним рішення Косівського районного суду від 13 січня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліка А.В. посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неналежному дослідженні судом доказів по справі та невідповідності висновків суду обставинам справи. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити в повному обсязі.

Представник апелянта свої вимоги обґрунтовує тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, а тому, самостійно, без заяви відповідача, застосував строк позовної давності, чим порушив норми матеріального права. Такі висновки суду першої інстанції суперечать вимогам ч.3 ст.267 ЦК України та правовому висновку Верховного Суду України у справі №6-126цс13 від 20.11.2013 року. Відповідач до суду не з'являвся, заяви чи клопотань про застосування строку позовної давності не подавав, а тому, суд не мав права самостійно застосовувати строк позовної давності.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам процесуального права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, з огляду на зміст ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13 лютого 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №IFBJSE00000187, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 3400 гривень на ремонт житла зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік та кінцевим терміном погашення кредиту до 10 лютого 2009 року.

Як вбачається з кредитного договору, ОСОБА_2 отримав кошти від ПАТ КБ "ПриватБанк" на умовах строковості, зворотності, забезпеченості, платності. За порушення умов договору у розділі 4 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника. Сторони погодили всі істотні умови кредитного договору, як це передбачено ст. 207 ЦК України і це узгоджується з вимогами ч.1 ст.638 ЦК України.

Однак, у порушення умов кредитного договору №IFBJSE00000187 ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та відсотків, а саме не дотримувався графіку погашення кредиту. Внаслідок цього, станом на 07.05.2013 року в нього утворилась заборгованість перед кредитором в сумі 23497 грн. 86 коп., з яких: заборгованість по кредиту -1672 грн. 11 коп., по відсотках за користування кредитом - 8726 грн. 83 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 12809 грн. 81 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив з того, що на порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, проте з вимогами про стягнення з нього заборгованості банк звернувся поза межами строку позовної давності.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У свою чергу, частина 3 цієї ж статті визначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, законодавством чітко та однозначно врегульовано, що підставою застосування позовної давності є виключно на це заява сторони у спорі під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що розгляд справи та ухвалення судом рішення здійснювався за відсутності відповідача у порядку заочного розгляду справи у відповідності до положень ст. 224 ЦПК України. ОСОБА_2 не подавав до суду жодних заяв, клопотань чи заперечень з приводу пред'явленого позову, тобто не просив у встановленому законом порядку про застосування строку позовної давності.

З урахуванням цього та оскільки відповідач до суду не з'являвся та будь-яких заяв чи клопотань,щодо застосування строків позовної давності не подавав, застосування судом першої інстанції позовної давності без заяви відповідача є таким, що протирічить нормам діючого законодавства.

Крім того, згідно із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у справі №6-126цс13 від 20.11.2013 року у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції ст.257 ЦК України та п.7 ч.11 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів", п.7 ч.11 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч.11 ст.11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У такому випадку, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".

Отже, представником позивача надані необхідні докази невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, а тому позов про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 в сумі 23497 грн. 86 коп., з яких: заборгованість по кредиту -1672 грн. 11 коп., по відсотках за користування кредитом - 8726 грн. 83 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 12809 грн. 81 коп. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

На підставі ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк"

підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати в сумі 351 грн. 20 коп.

Керуючись ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шуліки Аліни Володимирівни задовольнити.

Заочне рішення Косівського районного суду від 13 січня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором №IFBJSE00000187 від 13.02.2006 року в розмірі 23497 (двадцять три тисячі чотириста дев'яносто сім) гривень 86 копійок, з яких: заборгованість по кредиту - 1672 гривень 11 копійок, заборгованість по відсотках за користування кредитом - 8726 гривень 83 копійки, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 12809 гривень 81 копійка.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 351 (триста п'ятдесят одну) гривню 20 копійок судового збору.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий А.І. Шишко

Судді: Я.Ю. Ковалюк

Г.І. Шалаута