Постанова № 37174279, 06.02.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 лютого 2014 року № 826/18132/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПРО-К»до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення На підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірного рішення, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення. У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

У судовому засіданні 21.01.14р. суд у відповідності до вимог ч. 4 ст. 122 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено зустрічну звірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО-К» з питань ввезення та відображення в податковому обліку імпортного товару за період з 01.08.13р. по 31.08.13р. та з питань документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку із ТОВ «Трансімпекс-Захід» за період з 01.02.12р. по 29.02.12р., з ТОВ «Текапро» за період з 01.08.12р. по 31.08.12р. та з ТОВ «Вотекс Україна» за період з 01.07.13р. по 31.07.13р.

За результатами звірки складено акт від 24.10.2013р. за № 555/26-55-22-02/37102733 (надалі - акт звірки).

Проведеною звіркою встановлено допущення позивачем порушень ст.. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість на суму 376 596,00грн. у лютому 2012року.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених норм податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 79826552202 від 06.11.13р. яким позивачу збільшено розмір зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 470 745,00грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 376 596,00грн. та штрафні санкції у розмірі 94 149,00грн.

Позивач не погоджується з таким рішенням податкового органу, вважає його протиправним та надуманими а тому звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення з податку на додану вартість, слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Трансімпекс-Захід», оскільки правочини, укладені позивачем з таким контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків та, на переконання податкового органу, є нікчемним.

З акту перевірки та пояснень представника відповідача, наданих ним у судовому засіданні, вбачається, що до таких висновків податковий орган прийшов отримавши з інформаційної бази даних та актів проведених перевірок контрагента постачальника позивача, а також його контрагентів по ланцюгу, які на переконання податкового органу свідчать про відсутність у ТОВ «Трансімпекс-Захід» реальних можливостей здійснювати господарську діяльність.

Саме наведені вище обставини слугували підставою для висновків податкового органу про нікчемність правочинів укладених позивачем з ТОВ «Трансімпекс-Захід».

Суд оцінюючи доводи відповідача про безтоварність укладених позивачем у перевіряємий період договорів, приходить до висновку, що вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та фактичних обставинах справи.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також Листом ВАСУ від 02.06.11р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Аналогічна позиція також викладено у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема: постанова від 22.06.11р. № К/9991/15429/11, ухвала від 05.10.11р. № К 9991/14602/11 та ін.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність такої угоди та реальність настання її умов.

Так зокрема з наявних матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем а ТОВ «Трансімпекс-Захід» було укладеного договори поставки від 25.01.12р. за № 25/01-12 та від 21.02.12р. за № 21/02-12.

Відповідно до змісту Договору від 25.01.12р. за № 25/01-12 ТОВ «Трансімпекс-Захід» зобов'язувалось постави позивачу товар, кількісні та якісні характеристики якого погоджуються сторонами додатково у видаткових накладних та рахунках-фактури.

Відповідно до п. 3 Договорів поставка товару здійснювалась силами ТОВ «Трансімпекс-Захід» за рахунок позивача, в місце вказане позивачем.

В підтвердження товарності вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано рахунок-фактури № ТЗ-25/1 від 25.01.12р., видаткова накладна № ТЗ-0000002 від 15.02.12р. відповідно до змісту яких ТОВ «Трансімпекс-Захід» зобов'язувалось поставити позивачу дитячі автомобільні сидіння у кількості 776,000 загальною вартістю 211 311,28 грн., а також надано копії податкових накладних від 25.01.12р. за №1 та від 15.02.12р. № 2.

Крім того до матеріалів справи додано копію Товарно-транспортної накладної від 15.02.12р. відповідно до змісту якої ТОВ «Трансімпекс-Захід» за участю автопідприємства ТОВ «Скайспед Україна» поставило позивачу дитячі автомобільні сидіння у кількості 776,000 загальною вартістю 211 311,28 грн. за адресою: м. Харків, вул.. Конєва, 21.

З пояснень представника позивача на даних матеріалів судом встановлено, що приміщення за адресою : м. Харків, вул.. Конєва, 21 - являє собою механічний цех площею 170,0кв.м. та використовується позивачем на підставі Договору здачі в оренду суборенду основних засобів за № 19А від 01.12.11р. укладеному позивачем з ПСК «Харківський завод металевих конструкцій Гефест».

Відповідно до змісту Договору № 21/02 від 21.02.12р. ТОВ «Трансімпекс-Захід» зобов'язувалось постави позивачу товар, кількісні та якісні характеристики якого погоджуються сторонами додатково у видаткових накладних та рахунках-фактури.

Відповідно до п. 3 Договорів поставка товару здійснювалась силами ТОВ «Трансімпекс-Захід» за рахунок позивача, на адресу : м. Київ, вул.. Польова, 21.

В підтвердження товарності вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано видаткові накладні, а саме : № ТЗ-000016 від 29.02.12р., № ТЗ-000007 від 29.02.12р., № ТЗ-000005 від 29.02.12р., № ТЗ-000006 від 29.02.12р., № ТЗ-000008 від 29.02.12р., № ТЗ-000009 від 29.02.12р., № ТЗ-000010 від 29.02.12р., № ТЗ-000011 від 29.02.12р., № ТЗ-000013 від 29.02.12р., № ТЗ-000014 від 29.02.12р. та № ТЗ-000015 від 29.02.12р. відповідно до змісту яких ТОВ «Трансімпекс-Захід» зобов'язувалось поставити позивачу холодильне обладнання та комплектуючі, загальною вартістю 2 113 265,68грн., а також надано копії податкових накладних, а саме: № 16 від 29.02.12р., № 15 від 29.02.12р., № 14 від 29.02.12р., № 13 від 29.02.12р., № 11 від 29.02.12р., № 10 від 29.02.12р., № 8 від 29.02.12р., № 6 від 29.02.12р., № 5 від 29.02.12р., № 7 від 29.02.12р. та № 9 від 29.02.12р.

Крім того до матеріалів справи додано копію Товарно-транспортної накладної від 29.02.12р. відповідно до змісту якої ТОВ «Трансімпекс-Захід» за участю автопідприємства ТОВ «Скайспед Україна» поставило позивачу холодильне обладнання та комплектуючі - 125 найменувань, загальною вартістю 2 113 265,68грн. за адресою: м. Київ, вул.. Польова, 21.

З пояснень представника позивача на даних матеріалів судом встановлено, що приміщення за адресою : м. Київ, вул.. Польова, 21- являє собою нежиле приміщення площею 98,6кв.м. та використовується позивачем на підставі Договору оренди нежилих приміщень за № 7/96 від 03.10.11р. укладеному позивачем з ПрАТ «Український інститут меблів».

Уся ця документація також надана суду, наявна в матеріалах справи та належним чином судом оцінена, та з урахуванням усіх фактичних обставин справи, не викликає у суду жодного сумніву щодо виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.

Також судом дано оцінку проведеної перевірки ТОВ «Трансімпекс-Захід» висновки якої покладено відповідачем в основу обставин, що обумовили винесення спірного рішення.

Слід зауважити, що така перевірка проводилась працівниками податкового органу щодо взаємовідносин контрагентів ТОВ «Трансімпекс-Захід» з їх контрагентами. Більш того, усі обставини, викладені у такому акті, ґрунтуються лише на даних баз співставлення та обставин викладених у актах про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів контрагента позивача по ланцюгу постачання товарів. Разом з тим перевіряючи не зазначається про поставку яких товарів йдеться, та яке відношення такі поставки мають до даної справи.

Як вказано в Листі ВАСУ від 02.06.11р. № 742/11/13-11 відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, висновки викладені у акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні договорів, які укладалися позивачем з ТОВ «Трансімпекс-Захід», а висновки про їх нікчемність ґрунтуються виключно на припущеннях не підтверджених жодними доказами.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, а тому таке підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити .

Скасувати податкове повідомлення-рішення від № 79826552202 від 06.11.13р.

Стягнути з Державного бюджету України в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО-К» понесені судові витрати в розмірі 458,80грн.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій