Постанова № 37174281, 30.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1Вн. № 1/3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

30 січня 2014 року 16:30 № 826/20203/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітет Шіркеті" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2013 № 0000681530, № 0000691530 та визнання протиправним і скасування акту від 22.11.2013 № 2587/26-53-15-01-33107319, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітет Шіркеті" (далі - позивач, ТОВ "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітет Шіркеті") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.12.2013 № 0000681530, № 0000691530 (далі - ППР № 0000681530, ППР № 0000691530) та визнання протиправним і скасування акту від 22.11.2013 № 2587/26-53-15-01-33107319.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/20203/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/20203/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 30.01.2014 представники сторін не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду. При цьому, представник позивача подав до відділу документального обігу та контролю суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, а представник відповідача подав клопотання про перенесення судового засідання. Однак, жодних доказів стосовно поважності причин неявки в судове засідання представники сторін суду не надали.

Згідно частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 КАС України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 30.01.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 04.11.2013 по 15.11.2013 ДПІ у Дніпровському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача правомірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів за серпень 2013 року, за результатами якої складено акт від 22.11.2013 № 2587/26-53-15-01-33107319 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого згідно з п. 54.3 ст. 54 глави 4 розділу ІІ ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000691530, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 63 360,00 грн. (за основним платежем - 42 240,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21 120,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2013 року в розмірі 9 536,00 грн. та заниження позивачем суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2013 року в розмірі 32 704,00 грн.

Крім цього, відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, внаслідок чого згідно з п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 глави 4 розділу ІІ, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000681530, відповідно до якого позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 272 571,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 136 259,00 грн.

Підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість було завищення позивачем у податковій декларації за серпень 2013 року суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 272 571,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним і скасування Акту перевірки суд зазначає наступне.

Вчинення податковим органом перевірки прямо передбачено нормами ПК України та було здійснено відповідачем на підставі чинного на момент перевірки наказу від 01.11.2013 № 837 про призначення перевірки.

В процесі судового розгляду позивачем не надано жодних доказів вчинення будь - яких дій, якими б порушувався встановлений порядок проведення перевірки.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Виключення з такої передумови для оскарження рішень (дій, бездіяльності), як наявність порушеного права, нормами КАС України передбачена для справ щодо оскарження нормативно-правових актів, які можуть оскаржувати ті особи, щодо яких можливе застосування акту.

Відповідно до абзацу 1 пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Зі змісту пункту 3 розділу I Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, вбачається, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Зважаючи на викладене, дії відповідача щодо складання акту документальної позапланової виїзної перевірки як службового документу, що підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, не впливають на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків позивача, а також встановлених законом умов їх реалізації.

Згідно підпункту 14.1.7 пункту 14.1 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов'язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Натомість, щодо акту перевірки ПК України передбачено лише надання заперечень.

Так, відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

Складання акту судом вбачається обставиною, що не порушує охоронюваних Законом прав та інтересів позивача з огляду на те, що висновки акту перевірки є службовим документом, є носієм доказової інформації, проте, акт не може бути визнаний рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень.

Судом не приймаються посилання позивача на можливе прийняття відповідачем на підставі висновків Акту перевірки рішень, якими будуть порушені права позивача, оскільки захисту підлягає тільки порушене право, а не ймовірно порушене в майбутньому.

Отже, в процесі розгляду справи не встановлено порушення прав та охоронюваних Законом інтересів позивача у зв'язку зі складанням Акту перевірки та вчинення в процесі складання даного акту відповідачем дій, які б порушували інтереси позивача.

Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними та скасування ППР № 0000681530 та ППР № 0000691530 суд зазначає наступне.

ТОВ "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітет Шіркеті" зареєстровано 05.08.2004 за № 10671020000000182 Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією (код за ЄДРПОУ 33107319). Місцезнаходження позивача: 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11, кв. 610. Фактично позивач знаходиться за адресою: 03680, м. Київ, вул. Горького, 172, 13 поверх.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 18.08.2004 за № 09523. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Універсал Компані", ТОВ "Опт Альянс Трейд 2013", ТОВ "Синхрон" за серпень 2013 року.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період судом встановлено наступне.

15.05.2013 між позивачем (Замовник) та ТОВ "Універсал Компані" (Виконавець) було укладено договір про надання юридичних та адвокатських послуг № 17ЮП (Т. 1, арк. 45 - 50).

Предметом вказаного договору було зобов'язання Виконавця надавати юридичні та адвокатські послуги Замовнику на підставах, в порядку і в обсязі, визначеному у Договорі за погодженням Сторін.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказані послуги від ТОВ "Універсал Компані", було надано суду копії реєстру виданих та отриманих податкових накладних, банківську виписку, податкову накладну, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т. 1, арк. 28 - 34, 42, 51).

Сума податку на додану вартість по вказаній податковій накладній була включена позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2013 року та відображена у Додатках № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з ПДВ за відповідний місяць.

Крім цього, судом встановлено, що 12.06.2013 між позивачем (Замовник) та ТОВ "Опт Альянс Трейд 2013" (Виконавець) було укладено договір про надання консультаційних послуг № 12/06-13 (Т. 1, арк. 39 - 41).

Предметом вказаного договору було надання Виконавцем Замовнику консультаційних послуг з питань комерційної діяльності та управління, які виникають у процесі господарської діяльності Замовника, а Замовник оплачував роботу Виконавця на умовах розділу 4 даного Договору.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказані послуги від ТОВ "Опт Альянс Трейд 2013", було надано суду копії реєстру виданих та отриманих податкових накладних, банківську виписку, податкову накладну, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т. 1, арк. 28 - 34, 35, 38).

Сума податку на додану вартість по вказаній податковій накладній була включена позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2013 року та відображена у Додатках № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з ПДВ за відповідний місяць.

Також судом встановлено, що 01.10.2009 між позивачем (Замовник) та ТОВ "Синхрон" (Виконавець) було укладено договір про надання послуг № 39/09 з додатком № 1 до нього (Т. 1, арк. 68 - 72).

Предметом вказаного договору було зобов'язання Виконавця здійснювати технічну підтримку функціонування обладнання, комп'ютерної техніки та програмного забезпечення Замовника в межах офісу, розташованого за адресою: 01031, м. Київ, вул. Жилянська, 110, 8 поверх.

19.04.2010 між позивачем (Замовник) та ТОВ "Синхрон" (Виконавець) було укладено договір № 17/10 з додатками до нього (Т. 1, арк. 59 - 66).

Предметом вказаного договору було надання Замовнику телекомунікаційних послуг відповідно до специфікацій у порядку, встановленому даним Договором, а Замовник зобов'язувався своєчасно приймати Послуги та оплачувати їх відповідно до умов даного Договору.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказані послуги від ТОВ "Синхрон", було надано суду копії реєстру виданих та отриманих податкових накладних, банківські виписки, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т. 1, арк. 28 - 33, 56 - 58, 67, 73).

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним були включені позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2013 року та відображені у Додатках № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з ПДВ за відповідний місяць.

Разом з тим, суд звертає увагу, що з наданих позивачем суду первинних документів неможливо встановити, які саме юридичні, адвокатські та консультаційні послуги надавалися позивачу згідно договорів № 17ЮП від 15.05.2013 та № 12/06-13 від 12.06.2013, інших підтверджень реальності даних операцій суду надано не було.

Крім цього, позивачем не було надано суду жодних доказів оренди або права власності стосовно приміщення на 8 поверсі будинку № 110 по вул. Жилянській в м. Києві, де йому мали надаватися послуги з технічної підтримки функціонування обладнання, комп'ютерної техніки та програмного забезпечення згідно договору № 39/09 від 01.10.2009, не було надано жодних доказів того, що телекомунікаційні послуги за договором № 17/10 від 19.04.2010 дійсно використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується час здійснення операцій, зміст наданих послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності таких послуг. Відтак, господарські операції, що нібито відбулись, оформлені лише на підставі формально складених первинних документів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України, за участі прокуратури м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позиція відповідача ґрунтується на акті № 1596/22-07/38569403 від 28.10.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Універсал Компані» з питань вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за червень, липень 2013 року, отриманого від ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до якого встановлено, що за юридичною адресою підприємство відсутнє, первинні та бухгалтерські документи, а саме договори, накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки та будь-які інші первинні бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності, були відсутні.

Вищевказаною перевіркою контрагента позивача документально не було підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ "Універсал Компані" з підприємствами-постачальниками та з підприємствами-покупцями за червень, липень 2013 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки.

Інформація щодо приміщень, які використовувало ТОВ «Універсал Компані» у своїй діяльності, станом на момент перевірки була відсутня, основні фонди на балансі підприємства відсутні.

Крім цього, позиція відповідача ґрунтується на акті № 1707/22-07/38569969 від 04.11.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Опт Альянс Трейд 2013» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за серпень 2013 року, отриманого від ДПІ у Шевченківському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до якого встановлено відсутність у ТОВ «Опт Альянс Трейд 2013» необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, технічного персоналу у необхідній кількості, власних виробничих активів, власних складських приміщень, транспортних засобів у необхідній кількості, відсутність ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, вбачалося проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконували свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснювалися через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мали реального товарного характеру, платник не знаходився за місцезнаходженням.

Також позиція відповідача ґрунтується на акті № 2141/26-55-22-07-36424746 від 07.11.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента тозивача ТОВ «Синхрон» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ "Універсал Компані", отриманого від ДПІ у Печерському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до якого встановлено, що у ТОВ «Синхрон» були відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт, торгівельне обладнання та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов до висновку про те, що документи по взаємовідносинам ТОВ "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітет Шіркеті" з ТОВ "Універсал Компані", ТОВ "Опт Альянс Трейд 2013" та ТОВ "Синхрон" складені всупереч вимогам діючого законодавства України, у зв'язку з чим немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для включення ТОВ "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітет Шіркеті" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості наданих послуг, оформлених як придбані у ТОВ "Універсал Компані", ТОВ "Опт Альянс Трейд 2013" та ТОВ "Синхрон".

Суд вважає зазначені посилання відповідача правомірними з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведенного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаними правочинами.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийняті оспорювані ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необгрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Проте, судом не отримано доказів надання ТОВ "Універсал Компані", ТОВ "Опт Альянс Трейд 2013" та ТОВ "Синхрон" послуг позивачу, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити, які саме послуги надавались позивачу, та використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Отже, суд дійшов висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично послуги позивачу не надавались та не були використані у господарській діяльності позивача.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відсутність доказів надання послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності наданих послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем 22.01.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 106).

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України є обґрунтованими, а оскаржувані ППР № 0000681530 та ППР № 0000691530 прийнятими в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України, тому позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування вказаних ППР також задоволенню не підлягають.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітет Шіркеті" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітед Шіркеті" повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Догуш Іншаат Тіджарет Лімітед Шіркеті" решту суми судового збору у розмірі 4 129,20 грн. (чотири тисячі сто двадцять дев'ять грн. 20 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова