Постанова № 37146823, 10.02.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2014 р. Справа№ 910/15784/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Ільєнок Т.В.

Корсакової Г.В.

при секретарі: Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: Награбовський О.В., представник за довіреністю № 2773 від 18.12.2013р.;

від відповідача 1: Микитин Р.С., представник за довіреністю б/н від 21.01.2014р.;

від відповідача 2: Раілко С.В., представник за довіреністю б/н від 15.04.2013р.;

Розглянувши апеляційну скаргу Спільного підприємства "Луміс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2013 року

за заявою Спільного підприємства "Луміс"

про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

у справі № 910/15784/13 (Суддя: Отрош І.М.)

за заявою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс"

2) Спільного підприємства "Луміс"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

11.11.2013р. до Господарського суду м. Києва із заявою про визнання такими, що не підлягають виконанню, наказів, виданих господарським судом міста Києва на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі №582/13, звернулося Спільне підприємство "Луміс".

Обґрунтовуючи наявність підстав для цього, заявник вказував, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2013р. у справі №910/15784/13 задоволено заяву Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013р. у справі № 582/13 та видано відповідні накази.

Між тим, раніше, до прийняття рішення третейським судом, Банк вже отримав задоволення своїх майнових вимог в обсязі 17 109 000 грн., які випливали з генерального договору про надання кредитних послуг №770/9-698 від 15.07.2008р. та генерального договору про надання кредитних послуг №770/9-691 від 26.06.2008р., і існували на момент звернення до державного суду за рахунок належного боржнику (позичальнику) ТОВ "Орвіс" нерухомого майна на суму 23 798 640, 00 грн. і за рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, набув права власності на вказане нерухоме майно іпотекодавця, із одночасним припиненням такого права у боржника.

Вважаючи, що з моменту повного отримання задоволення своїх існуючих вимог до боржника, обов'язки солідарних боржників перед Банком припинилися з моменту прийняття господарським судом рішення, апелянт вказував, що не втрачена можливість отримання Банком подвійного задоволення своїх вимог як за рахунок вартості нерухомого майна, так і за рахунок стягнення грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2013р. прийнято заяву Спільного підприємства "Луміс" про визнання наказів такими, що не підлягають виконанню, призначено до розгляду.

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" надав письмовий відзив на заяву Спільного підприємства "Луміс", в обґрунтування заперечень, позивач посилається на те, що рішення господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011р. у справі №3/77/5022-1020/2011 невиконане, а заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг №770/9-698 від 15.07.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Орвіс" не погашена, крім того наявність рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за тим самим кредитним договором, за яким є також рішення про стягнення заборгованості, не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відповідно до норм статті 117 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2013р. у справі №910/15784/13 місцевий господарський суд відмовив Спільному підприємству "Луміс" у задоволенні його заяви про визнання такими, що не підлягає виконанню, наказів, виданих на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013р. у справі №582/13.

Свій висновок суд першої інстанції обґрунтував тим, що набрання законної сили рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011р. у справі №3/77/5022-1012/2011 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, не є підставою для припинення кредитного договору, а ухвалення такого рішення не свідчить про виконання основного зобов'язання, проведеним належним чином (в розумінні норм статті 599 Цивільного кодексу України), та не виключає права банку на стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, оскільки, зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Спільне підприємство "Луміс" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2013р. у справі №910/15784/13 скасувати та за наслідками її апеляційного розгляду прийняти новий судовий акт про визнання такими, що не підлягають виконанню, видані господарським судом накази на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі №582/13.

В обґрунтування скарги апелянт посилався на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також на невідповідність висновків, які суд визнав доведеними, фактичним обставинам справи.

Банк, вважаючи, що місцевий господарський суд на законних підставах відмовив у задоволенні заяви СП "Луміс", просив залишити без змін оскаржувану ухвалу, а апеляційну скаргу СП "Луміс" залишити без задоволення. В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу представник Банку посилався на те, що рішення господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011р. у справі № 3/77/5022-1020/2011 невиконане, а заборгованість за генеральним договором про надання кредитних послуг №770/9-698 від 15.07.2008р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Орвіс" не погашена, крім того, наявність рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за тим самим кредитним договором, за яким є також рішення про стягнення заборгованості, не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відповідно до норм статті 117 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Спільного підприємства "Луміс" передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 25.12.2013р. у справі №910/15784/13 для розгляду апеляційної скарги Спільного підприємства "Луміс" сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2013р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Спільного підприємства "Луміс" у справі № 910/15784/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В. та призначено розгляд справи на 08.01.2014р.

08.01.2014р. через загальний відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Крім того, 08.01.2014р. через загальний відділ документального забезпечення суду від відповідача 2 надійшли доповнення до апеляційної скарги Спільного підприємства "Луміс".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.01.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.01.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. клопотання представника відповідача 2 про продовження строку розгляду апеляційної скарги задоволено, строк розгляду справи №910/15784/13 продовжено на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.02.2014р.

10.02.2014р. у судове засідання з'явились представники сторін.

У судовому засіданні 10.02.2014р. представник відповідача 2 просив ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2013р. скасувати, визнати такими, що не підлягають виконанню повністю судові накази, видані на виконання рішення від 23.07.2013р. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 582/13.

Представник позивача у судовому засіданні 10.02.2014р. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 10.02.2014р. підтримав доводи скаржника та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Згідно ч.5 ст.106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орвіс" в забезпечення виконання зобов'язань за генеральними договорами про надання кредитних послуг №770/9-698 від 15.07.2008р. та №770/9-691 від 26.06.2008р. Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" укладено:

-з Товариством з обмеженою відповідальністю "Орвіс" іпотечний договір від 17.07.2008р., предметом якого є нерухоме майно, а саме торговий комплекс загальною площею 1 649, 7 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, бульвар Д. Вишневецького, 9, яке належить іпотекодавцю на праві власності (заставна вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 8 826 406, 36 грн., що в еквівалентні на дату укладення даного договору за курсом НБУ становить 1 823 336, 30 доларів США.)

-з Товариством з обмеженою відповідальністю "Орвіс" іпотечний договір від 04.09.2009р., предметом якого є нерухоме майно: приміщення вбудовано-прибудованого магазину з підвальними приміщеннями загальною площею 1 028, 5 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, пр. С. Бандери, 47, яке належить іпотекодавцю на праві приватної власності (вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 3 127 552 грн., що в еквівалентні на дату укладення даного договору за курсом НБУ становить 391 678, 40 доларів США)

-з Спільним підприємством "Луміс" договір поруки №108880/108-ПЮ023 від 06.08.2009р.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011р. у справі № 3/77/5022-1020/2011 звернуто стягнення шляхом визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, а саме торговий комплекс загальною площею 1 649, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: бульвар Вишневецького, 9, м. Тернопіль, вартістю 13 657 370 грн., приміщення вбудовано-прибудованого магазину з підвальним приміщенням загальною площею 1 028, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: пр. С. Бандери, 47, м. Тернопіль, вартістю 10 141 270 грн. і погашено заборгованість ТОВ "Орвіс" за генеральним договором про надання кредитних послуг №770/9-698 від 15.07.2008р. та за генеральним договором про надання кредитних послуг №770/9-691 від 26.06.2008р. перед ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 17 109 000 грн.

З наявних у справі матеріалів випливає, що матеріально-правовою підставою господарського спору Тернопільської області у справі №3/77/5022-1012/2011 було невиконання солідарними боржникам ТОВ "Орвіс" та СП "Луміс" грошових зобов'язань перед Банком з повернення кредиту, процентів, пені, нарахованої за несвоєчасне повернення кредиту та процентів, на загальну суму 17 109 000 грн. за генеральними договорами про надання кредитних послуг (з додатковими угодами) №770/9-698 від 15.07.2008р., №770/9-691 від 26.06.2008р. та залишення боржниками без задоволення вимог Банку: №17.10.-03/22-4098 від 15.12.2010р., №17.10.-03/22-4099 від 15.12.2010р., №17.10.-03/22-4092 від 15.12.2010р. та №17.10.-03/22-4093 від 15.12.2010р.

Судами першого та другого рівнів у справі № 3/77/5022-1020/2011 було встановлено, що Банк, звертаючись до господарського суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно, поряд із процентами та пені, вимагав дострокового виконання зобов'язань і повернення кредиту у повному обсязі за рахунок майна солідарних боржників - позичальника та поручителя.

Загальна сума майнових вимог Банку, яку суди трьох рівнів по справі №3/77/5022-1020/2011 визнали обґрунтованою, на момент прийняття господарським судом Тернопільської області рішення по вказаній справі складала 17 109 000 грн.

Як вбачається з рішення від 23.07.2013р. Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі №582/13 (а.с. 28-34), звертаючись до солідарних боржників ТОВ "Орвіс" та СП "Луміс" про стягнення з них 28 367114, 58 грн., Банк послався на невиконання боржниками зобов'язань, що випливають з генерального договору про надання кредитних послуг № 770/9-698 від 15.07.2008р., і на ту обставину, що вимога Банку від 15.12.2010р. № 17.10.-03/22-4093 про повернення кредиту, залишена боржниками без виконання.

Зі змісту рішення по третейській справі вбачається, що Третейський суд встановив надання Банком у липні-серпні 2008р. кредиту позичальнику на суму 2 200 000 дол. США та згідно з меморіальним ордером № 500-02 від 09.03.2010р. 455 076 ,60 грн., внаслідок чого загальна заборгованість, яку визнав третейський суд, у грошових одиницях України відповідно до курсу 7, 933 дол. США відносно гривні станом на 17.06.2013р. становила 28 367114, 58 грн., включаючи проценти за період з 31.03.2010р. по 16.06.2013р., пені за несвоєчасне повернення кредиту за період з 16.06.2012р. по 16.06.2013р. та пені за несвоєчасну сплату процентів у період з 16.06.2012р. по 16.06.2013р.

Відмовляючи у визнанні наказів такими, що не підлягають виконанню, і відхиляючи доводи заявника (поручителя), місцевий господарський суд висловив правову позицію, відповідно з якою, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, оскільки, зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 Цивільного кодексу України. Набрання законної сили рішенням Господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011 у справі №3/77/5022-1012/2011 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, вказав суд, не є підставою для припинення кредитного договору, а ухвалення такого рішення не свідчить про виконання основного зобов'язання, проведеного належним чином (в розумінні норм статті 599 Цивільного кодексу України), та не виключає права банку на стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Утім, судова колегія вважає, що така правова позиція за обставин даної справи не може вважатися справедливою та законною з наступних мотивів.

За змістом частини 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки означає прийняття судового рішення про те, що кредитор отримує задоволення своїх грошових вимог із вартості переданого в іпотеку майна. Матеріально-правовою передумовою звернення стягнення на заставне нерухоме майно є невиконання боржником основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, а правовою підставою для переходу права на заставне нерухоме майно за змістом ст. 37 Закон України "Про іпотеку" є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, тощо, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. За судовою практикою, яка склалася щодо правозастосовчої практики ст.ст. 36 та 37 Закону України "Про іпотеку", не виключається можливість звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки ототожнюється із способом звернення стягнення, який, поряд з іншими, може застосовуватися, якщо інше не передбачено договором. Тому у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі, іпотекодержатель на підставі ч.2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. Сторони за законом можуть це питання врегулювати в позасудовому порядку, але вони не позбавлені цього права в судовому порядку, що відповідає положенням ст.ст. 55, 124 Конституції України. Прийняте за результатами розгляду судове рішення, поряд з передбаченим статтею 37 Законом України "Про іпотеку" договором про задоволення вимог іпотекодержателя та прирівняним до нього відповідним застереженням в іпотечному договорі, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, що кореспондується із частиною 5 ст. 11 Цивільного кодексу України.

За змістом цієї статті, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з рішення суду.

Таким чином, з моменту набрання рішенням господарського суду законної сили, вимоги кредитора, який звернувся з позовом про задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмету іпотеки, шляхом набуття на нього права власності, вважаються виконаними, а будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання, в силу прямої вказівки ст. 36 Закону України «Про іпотеку», є недійсними.

Натомість, місцевий господарський суд належним чином обставин, які входять до предмету оцінки, не визначив, не перевірив та не проаналізував норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних відносин, і не встановив моменту, з якого кредитор вважається таким, що отримав задоволення своїх майнових вимог від солідарних боржників у разі, коли суд звернув стягнення на іпотечне майно, шляхом визнання на нього права власності кредитора (іпотекодержателя) з одночасним припиненням такого права за боржником (іпотекодавцем).

Суд першої інстанції залишив поза увагою, питання порядку виконання такого судового рішення і залежності такого виконання від дій (бездіяльності) боржника та кредитора.

Крім того, суд першої інстанції не навів мотивів відхилення ним доводів боржника про фактичну можливість подвійного отримання задоволення кредитором своїх майнових вимог за наявності чинних рішень державного та третейського судів щодо солідарних боржників за аналогічних матеріально-правових передумов, а відтак, не перевірив, чи мало місце зловживання кредитором своїми цивільно-правовими та процесуальними правами, і чи вірно обраний заявником спосіб захисту своїх прав та законних інтересів з урахуванням того, що рішення третейського суду може бути перевірене державним судом тільки у межах, визначених процесуальним законом, і з позиції процедури дотримання третейським судом правил вирішення спору.

В силу ст. 51 Закону України "Про третейські суди", рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 51 вказаної норми, рішення третейського суду може бути оскаржене, зокрема, сторонами, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справи.

Загальні межі повноважень компетентного державного суду окреслені тим, що компетентний суд не вправі досліджувати обставини, встановлені третейським судом, або переглядати рішення третейського суду по суті, у тому числі за нововиявленими обставинами. Компетентний державний суд позбавлений можливості переоцінювати факти, встановлені третейським судом, давати нову правову оцінку тим спірним матеріально-правовим відносинам, з приводу яких відбувався третейський розгляд.

Компетентний державний суд (у даному випадку господарський суд) при видачі судових наказів у відповідності до змісту ст. 122-10 ГПК України, вправі перевіряти лише формальні, як правило процесуальні, аспекти діяльності третейського суду, і не здійснює функції суду вищої інстанції по відношенню до третейських судів. У цьому полягає принцип незалежності третейського розгляду від системи державного судочинства і забезпечується гарантія стабільності рішень, які приймаються при вирішенні спорів, переданих на розгляд третейським судам.

У відповідності до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду Тернопільської області, тобто з 30.10.2012р., вимоги Банку, подані ним на розгляд третейського суду, в силу прямої вказівки Закону були недійсними, а, отже Банк, скориставшись процесуальними межами, встановленими для оскарження рішення третейського суду державним судом та диспозитивністю своїх прав, у тому числі процесуального характеру, допустив зловживання ними, що заборонено законом.

Так, згідно з ч. 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх права вимог, які встановлені частинами другою -п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати наслідки, встановлені законом.

До того ж, 16.08.2013 Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до господарського суд м. Києва з заявою про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 №582/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орвіс" та Спільного підприємства "Луміс" про стягнення заборгованості.

03.09.2013р., на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013р. у справі № 582/13, яке набрало законної сили з 23.07.2013р. та ухвали Господарського суду міста Києва від 03.09.2013р., яка набрала законної сили 03.09.2013р., були видані накази.

Доводи Банку, з яким безпідставно погодився суд першої інстанції, з приводу того, що рішення господарського суду Тернопільської області від 15.12.2011 у справі № 3/77/5022-1020/2011 фактично не виконано та за Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» не зареєстровано право власності на нерухоме майно( торговий комплекс загальною площею 1 649, 7 кв. м, що знаходиться за адресою: бульвар Вишневецького, 9, м. Тернопіль, вартістю 13 657 370 грн., приміщення вбудовано-прибудованого магазину з підвальним приміщенням загальною площею 1 028, 5 кв. м, що знаходиться за адресою: пр. С. Бандери, 47, м. Тернопіль, вартістю 10 141 270 грн.), судом апеляційної інстанції відхиляються за неспроможністю, з таких мотивів:

відносини державної реєстрації нерухомості (публічно-правовий компонент) не вважаються змістовним елементом спірних правовідносин, які за своєю суттю є приватно-правовими;

предметом спору про звернення стягнення на заставне нерухоме майно являється здійснення дій, результатом яких є грошові кошти, а не речові права на таке майно;

незалежність встановленої статтею 36 Закону України "Про іпотеку" недійсності наступної вимоги іпотекодержателя, який одержав задоволення своїх грошових вимог за рахунок іпотеки, до боржника щодо виконання ним основного зобов'язання, від акту реєструючого державного органу після вчинення тих чи інших юридично значимих дій з об'єктами нерухомості.

За встановлених обставин та враховуючи, що перелік випадків, передбачених статтею 117 ГПК України, для визнання такими, що не підлягають виконанню, виданих господарським судом наказів не є вичерпним, про що свідчить вжите законодавцем словосполучення «інші випадки», колегія суддів вважає, що відповідна заява СП "Луміс" підлягає задоволенню, накази, видані господарським судом на виконання рішення від 23.07.2013р. Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків у справі № 582/13, - визнанню такими, що не підлягають виконанню, а прийнята і оскаржена СП "Луміс" у апеляційному порядку ухвала господарського суду м. Києва від 09.12.2013 р. - скасуванню.

Частиною 1 статті 4 названого Закону визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом станом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини 2 статті 4 Законом України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду справляється судовий збір у сумі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2013 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2013 становив 1147,00 грн.

Спільне підприємство "Луміс" оскаржує ухвалу місцевого господарського суду, а тому за подання апеляційної скарги повинен бути сплачений судовий збір у сумі 573,50грн.

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, судовий збір за подання апеляційної скарги сплачений не був.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 17 травня 2011 визначено, що у випадках коли передбачені у пунктах 2 і 3 частини першої статті 97 ГПК підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК, а у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд також має право стягнути недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

З огляду на дану обставину, судова колегія приходить до висновку про стягнення з Спільного підприємства "Луміс" в дохід Державного бюджету 573,50 грн. за подання апеляційної скарги.

З огляду на те, що за результатами розгляду апеляційної скарги Спільного підприємства "Луміс" прийнято рішення про задоволення вказаної апеляційної скарги, а тому відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на позивача.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105, 106, 117 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Спільного підприємства "Луміс" ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2013р. у справі № 910/15784/13 задовольнити.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.12.2013р. у справі № 910/15784/13- скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Спільного підприємства "Луміс" про визнання судових наказів, виданих на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 у справі № 582/13, яке набрало законної сили з 23.07.2013 та ухвали Господарського суду міста Києва від 03.09.2013, такими, що не підлягають виконанню.

4.Визнати такими, що не підлягають виконанню, накази, видані Господарським судом міста Києва від 03.09.2013р. у справі №910/15784/13 на виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 23.07.2013 у справі № 582/13, яке набрало законної сили з 23.07.2013 та ухвали Господарського суду міста Києва від 03.09.2013, яка набрала законної сили 03.09.2013.

5.Стягнути з Спільного підприємства "Луміс" (46018, м. Тернопіль, вул. Степана Будного, 3-А, код ЄДРПОУ 24634616) в дохід Державного бюджету України 573, 50 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6.Стягнути із Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019) на користь Спільного підприємства "Луміс" (46018, м. Тернопіль, вул. Степана Будного, 3-А, код ЄДРПОУ 24634616) 573, 50 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

7. Доручити місцевому господарському суду видачу наказів.

8.Матеріали справи №910/15784/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Т.В. Ільєнок

Г.В. Корсакова