Постанова № 37133475, 12.02.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2014 р. Справа № 5023/5782/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Кравець Т.В., суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Деркач Ю.О.

За участю представників сторін:

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Марченко О.П. (довіреність від 24.05.2013р. б/№)

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі ХОД (вх. № 04 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 05.12.2013р. по справі № 5023/5782/11

за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Харків

про визнання банкрутом в порядку статей 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній до набрання чинності законом від 22.12.2011р. №4212),

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.12.2013р. у справі №5023/5782/11 (суддя Савченко А.А.) відмовлено в задоволенні заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 05.12.2013р. у справі №5023/5782/11 та прийняти нове рішення, яким заяву АТ "Райффайзен Банк Аваль" задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що звернувшись до суду з заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 1212 ЦК України, є фактично поверненням майна боржника до ліквідаційної маси банкрута, що дає підставі ліквідатору на здійснення подальших дій для задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2014р. апеляційну скаргу ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" прийнято до провадження та розгляд призначено на 23.01.2014р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду України від 23.01.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 06.02.2014р.

6.02.2014р. в судове засідання з`явився представник апелянта, яка зазначила, що підтримує доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити, ухвалу господарського суду Харківської області від 05.12.2013 р. скасувати та задовольнити заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Інші учасники спору в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Постановою господарського суду Харківської області від 12.09.2011р. у справі №5023/57482/11 ФОП ОСОБА_4 визнано банкрутом в порядку ст.ст.47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відкрита ліквідаційна процедура, для постійного управління та продажу усього майна банкрута був призначений ліквідатор - арбітражний керуючий Саутенко С.О.

На виконання постанови господарського суду Харківської області від 26.07.2010р. у справі №5023/5782/11 ліквідатором боржника в межах здійснення процедури ліквідації було виявлено та включено до складу ліквідаційної маси майно банкрута, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_1.

Відповідно до Висновку про вартість об'єкту оцінки - нежитлового приміщення АДРЕСА_1, вартість вказаного майна визначена - 120300,00 грн.

14.10.2011р. ліквідатором банкрута ФОП ОСОБА_4 Арбітражним керуючим Саутенко С.О. проведено аукціон з продажу нерухомого майна банкрута - нежитлового приміщення АДРЕСА_1. Вказане майно перебувало у заставі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на підставі договору іпотеки №07-01-22/1-08 від 08.02.2008р., договорів наступної іпотеки №12/07-01/0345 від 26.06.2009р., №12/07-01/0346 від 26.06.2009р., №12/07-01/0347 від 26.06.2009р.

Відповідно до протоколу №2 проведення аукціону від 14.10.2011р., переможцем аукціону по лоту №1 - нежитлового приміщення АДРЕСА_1 стала ОСОБА_6, яка придбала це майно за 120300,00 грн. Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаного майна було укладено 25.10.2011р.

За рахунок реалізованого майна банкрута на депозитарний рахунок нотаріуса 24.11.2011р. надійшли кошти від реалізації майна банкрута у розмірі 120300 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.10.2012р. визначено порядок використання коштів, отриманих від реалізації майна банкрута, згідно якого кошти у сумі 111213,07 грн. розподілені як часткове погашення кредиторських вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Звертаючись до суду з заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. 1212 ЦК України, банк стверджує, що спірне майно набуто на підставі неукладеного договору, тобто, без законної підстави, а відтак, підлягає поверненню боржнику. Підставою неукладеності договору апелянт зазначає порушення п'ятиденного строку з дня затвердження результатів аукціону, встановленого законодавством для укладення такого договору, відсутність у спірному договорі відомостей щодо повних реквізитів сторін, назви і адреси банку, а також відсутність даних про застосування штрафних санкцій за порушення строків оплати і можливість розірвання договору внаслідок такої неоплати.

Відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством не встановлено можливість кредитора у процедурі ліквідації ФОП за нормами Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 14.05.1992р., звертатися з заявами про витребування майна з чужого незаконного володіння, набутого на підставі неукладеного договору.

Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваної ухвали не має, оскільки заява банку по суті заявлених вимог не грунтується ані на нормах чинного законодавства, ані на фактичних обставинах справи.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна, а ліквідатор - це фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 зазначеного Закону, ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 26 вищевказаного Закону, усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Отже, ліквідатор починає реалізацію активів боржника тільки після того, як майно буде ідентифіковано як таке, що належить банкруту, що вимагає наявності правовстановлюючих документів на зазначене майно на час включення його до ліквідаційної маси та проведення його оцінки.

Відповідно до ч. 1, 2, 10 ст. 30 цього ж Закону, після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Статтею 655 та частиною 1 статті 656 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно зі ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 181 ГК України у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року встановлено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним, господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини 2 - 5, 7 статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Як зазначалось вище, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.10.2011р., укладений між ліквідатором боржника та Фізичною особою ОСОБА_6 на підставі проведеного аукціону від 14.10.2011 р.

На час звернення скаржника до суду даний аукціон не визнаний таким, що не відбувся. Не встановлено будь-яких порушень у проведенні аукціону.

Згідно з п.1.1 договору купівлі-продажу від 25.10.2011р., предметом договору є передача продавцем (ліквідатором ФОП ОСОБА_4) у власність покупцеві (ОСОБА_6) об'єкта аукціону. Продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежитлові приміщення - АДРЕСА_1 (далі - об'єкт аукціону), а покупець зобов'язується прийняти об'єкт аукціону, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в договорі умови.

Пунктом 1.3 визначено, що з згідно з Протоколом №2 проведення аукціону Українською Універсальною Біржею від 14.10.2011р., підписаним ліцитатором Українською Універсальною Біржі Шажко А.А., затвердженим Заступником директора Української Універсальної біржі Зубрейчук Л.В. 14.10.2011р., остаточна ціна продажу об'єкта аукціону становить 120300,00 грн.

Відповідно до п. 2.2 кошти в розмірі 120300,00 грн. сплачені покупцем, згідно рахунку ліквідатора у строки передбачені Протоколом №2 проведення аукціону Українською Універсальною біржею від 14.10.2011р.

Пунктом 3.1 встановлено, що передача об'єкту аукціону покупцю здійснюється продавцем після підписання цього договору.

Договором також визначено права та обов'язки продавця та покупця, передбачено відповідальність за невиконання умов договору. Даний договір підписаний обома сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі під №1549.

Аналізуючи вищенаведені положення договору купівлі-продажу, колегією суддів встановлено, що сторони узгодили усі істотні умови даного договору та такий договір виконано сторонами, тобто, договір фактично відбувся, а відтак, відсутні підстави вважати його неукладеним.

Що ж стосується тверджень скаржника про порушення п'ятиденного строку для укладення договору з дня затвердження результатів аукціону, відсутність у спірному договорі відомостей щодо повних реквізитів сторін, назви і адреси банку - відповідні порушення дійсно мають місце при укладенні даного договору, однак, на переконливу думку колегії суддів, такі порушення не можуть буди підставою для тверджень про неукладеність договору, оскільки, як вже встановлено вище, договір є таким, що фактично відбувся (виконаний); щодо тверджень скаржника про відсутність даних про застосування штрафних санкцій за порушення строків оплати і можливість розірвання договору внаслідок такої неоплати - відповідні умови у договорі дійсно відсутні, однак, зважаючи на те, що грошові кошти отримані ще до укладання договору, зазначати у договорі про застосування штрафних санкцій за порушення строків оплати було б безпідставно.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що банком заявлено вимоги про витребування майна не на свою користь, а на користь третьої особи, що не узгоджується з приписами чинного законодавства, банком не доведено свого порушеного або оспорюваного права, за умови, що грошові кошти від реалізації заставного майна направлені на рахунок банку, ухвала суду про розподіл коштів, отриманих від реалізації майна та експертний висновок про оцінку такого майна є чинними.

Отже, на підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для витребування майна на користь ліквідатора банкрута.

За таких обставин, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно неправомірності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви банку, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку про відповідність оскаржуваної ухвали нормам чинного законодавства та матеріалам справи, на підставі чого, ухвалу господарського суду у справі № 5023/5782/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст.ст. 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 05.12.2013р. по справі №5023/5782/11 залишити без змін.

Повний текст складено 11.02.2014р.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Т.В. Кравець

Суддя О.О. Крестьянінов