Ухвала суду № 37127447, 11.02.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 127/28594/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бойко В. М.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Курка О. П.

суддів: Білоуса О.В. Совгири Д. І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України на постанову Вінницького міського судуВінницької області від 11 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України м. Вінниці про визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулися ОСОБА_2, ОСОБА_3 (Позивачі) з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України м. Вінниці (Відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2013 року позов задоволено частково.

Не погодившись із прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову якою в задоволені позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження згідно зі ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено , що Позивачі до 2003 року проживали у м. Вінниці та отримували пенсію за віком, надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль, тому виплату пенсій припинено.

Керуючись Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р., Позивачі звернулися до управління Пенсійного Фонду України м. Вінниці із заявою про поновлення виплат раніше призначених пенсій за віком.

Відповідач в листах № 1708/06-44-2/02-2 від 12.11.2013 рік та № 1707/06-44-2/02 від 12.11.2013 рік в поновленні пенсій відмовив, зазначивши, що ст. 92 Закону України «Про Пенсійне забезпечення" підлягає застосуванню до спірних правовідносин та розгляду справи, оскільки є чинною та неконституційною не визнавалася.

Колегія суддів перевривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшли до висновку, що відмова Відповідача у поновлені виплати пенсії є не правомірною.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року статті 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Отже, з 7.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності ст. ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зокрема в даному Рішенні вказано, що оспорюваними нормами Закону ( 1058-15 ) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з вищенаведеного колегія суддів зазначає, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З наведених підстав положення статті 49,51 Закону ( 1058-15 ) щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (стаття 3, частини перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46, частина перша статті 64 Основного Закону України).

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 7 жовтня 2009 року відсутні норми, які унеможливлюють призначення та виплату Позивачам пенсії.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що дане Рішення Конституційного Суду не поширюється на правовідносини за участю Позивачів, оскільки виїхали за межі України до 2003 року, та звернулися з заявою про її призначення після 7 жовтня 2009 року, коли правові норми статей 49 та 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність в силу ч. 2 ст. 152 Конституції України.

Колегія суддів зазначає, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, Позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Така правова позиція висвітлена в рішеннях Вищого адміністративного суду України від 15.10.2013 року К/9991/56429/12, від 24.10.2013 року К/9991/35112/12 в аналогічних справах.

Тому з огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо неправомірних дій Відповідача у відмові про відновлення у виплаті пенсії Позивачам.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2013 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського судуВінницької області від 11 грудня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Курко О. П.

Судді Білоус О.В.

Совгира Д. І.