Ухвала суду № 37116126, 04.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2014 року м. Київ К-34304/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 по справі № 2-а-44913/09/2070

за позовом Приватного підприємства "Поставка - 2006"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Підприємство в судовому порядку (з урахуванням уточнення позовних вимог) оскаржило податкове повідомлення-рішення від 11.06.2009 № 0000131800/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток державних підприємств у сумі 530,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2010 у позові відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд дійшов висновку про безтоварність господарських операцій позивача, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток, а тому визначення податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями є правомірним.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення - рішення від 11.06.2009 № 0000131800/0.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу фактично не було донараховано податкового зобов'язання з податку на прибуток, а тому нарахування штрафних (фінансових) санкцій є необґрунтованим.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що працівником податкової інспекції проведена документальна невиїзна перевірка Підприємства по правовим взаємовідносинам з його контрагентом, за наслідками якої складено акт від 02.062009 № 1092/18-015/34629861.

У ході зазначеної перевірки працівниками контролюючого органу встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" завищено суми валових витрат: за 1 квартал 2008 року у розмірі 4 239,00 грн., за 1 півріччя 2008 року - 13 986,00 грн., за 9 місяців 2008 року - 16000,00 грн.; за 1 квартал 2008 року занижено суми прибутку, що підлягає оподаткуванню у розмірі 4 239,00 грн. та суми податку на прибуток, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 1 060,00 грн.; завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток: за 1 півріччя 2008 року на 13 986,00 грн., за 9 місяців 2008 року на 16 000,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки контролюючим органом було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, суть спірних правовідносин полягає у правомірності застосування податковою інспекцією фінансових санкцій на підставі пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Так, спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ)

Згідно з пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 № 2181-ІІІ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, нарахування податкового зобов'язання за основним платежем, а саме з податку на прибуток, позивачу не було здійснено, тобто фактично податковою інспекцією при розрахунку податкових зобов'язань була врахована відсутність у позивача податкових зобов'язань з вказаного податку за 2008 рік перед бюджетом.

Згідно пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону N 2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп. "б" пп. 4.2.2 пп. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний день з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що передумовою для застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій є донарахування контролюючим органом суми податкового зобов'язання з певного податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції цілком правомірно дійшов висновку, що оскільки податковим органом податкове зобов'язання з податку на прибуток Підприємству не нараховувалось то і застосування штрафних (фінансових) санкцій за вказаним податком є необґрунтованим та протиправним.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції відхиляє доводи Державної податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 по справі № 2-а-44913/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.В. Борисенко

А.О. Рибченко