Ухвала суду № 37116063, 30.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2014 року м. Київ К/9991/73762/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.12.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011

у справі № 2а-6425/10/1470

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївський суднобудівний завод «Океан»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Миколаївський суднобудівний завод «Океан» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Миколаївський суднобудівний завод «Океан») звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі по тексту - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.01.2010 №00000636/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.12.2010, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ПП «Ніка-Судоремонстрой-Індустрія», ТОВ «ППС Союз», ТОВ «Аурум- Океан», ПП «Миколаївбудкомплект», ТОВ «Морський стандарт», ТОВ «Миколаїв - Корабел», за результатами якої складено акт від 15.01.2010 341/36/14307653.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування в розмірі 101557,64 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.01.2010 №00000636/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень, липень, серпень 2009 року в розмірі 101557,64 грн.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, податковим органом виключено з сум бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість 101557,64 грн., на підставі того, що у результаті перевірки підприємств по ланцюгу постачання, встановлено у деяких ланцюгах постачання ознаки фіктивності підприємств. Також постачальниками позивача не перераховано відповідні суми ПДВ підприємствам, які і повинні були сплатити відповідну суму податку до Державного бюджету України у відповідному податковому періоді.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 8 цього Закону протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів ( утому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаного у контрагентів товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, судами вірно відхилено, оскільки, пункт 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно з даним Законом поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшли вірного висновку, що чинне не час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не передбачає обов'язку або права платника податків контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість або сплату податку на додану вартість до бюджету своїми контрагентами по ланцюгу постачання.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров