Ухвала суду № 37116000, 15.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2014 року м. Київ К/9991/72918/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Ланченко Л.В., Степашко О.І.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011

у справі № 2а-1670/3387/11

за позовом відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" (далі - Товариство)

до Кременчуцької ОДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.02.2010 № 0000052302/0/10 та від 12.05.2010 № 0000052302/1/29.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.4.1, 7.4.3, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, Кременчуцька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 30.09.2009, оформлену актом від 26.01.2010 № 182/23-209/00152299. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.02.2010 № 0000052302/0/10, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за листопад, грудень 2009 року у загальному розмірі 190 900 грн.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок податкової інспекції про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні послуг з охорони об'єктів позивача за наявності у штатній структурі Товариства власного підрозділу охорони. Також податкова інспекція не визнала право позивача на податковий кредит за операціями з оренди вагонів-хоперів у кількості 152 вагони за договором оперативної оренди майна від 02.08.2007 № 2007/11, укладеного Товариством (орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю «Карбонаттранссервіс» (орендодавець), з посиланням на відсутність доказів використання усіх орендованих вагонів у господарській діяльності позивача.

Іншою підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії стало виключення податковим органом з податкового кредиту Товариства сум ПДВ, сплачених у складі орендних платежів за договорами оренди земельних ділянок та під'їзних залізничних колій. При цьому Кременчуцька ОДПІ зазначає, що зазначене орендоване майно раніше належало на праві власності позивачеві; за фактом його відчуження та подальшої оренди у Товариства виникли додаткові витрати у вигляді орендної плати, яка значно перевищує суму земельного податку та амортизаційних нарахувань, що підлягали сплаті (нарахуванню) під час перебування цих об'єктів у власності позивача.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зміст наведених законодавчих приписів свідчить на користь того, що умовою фрмування платником податкового кредиту є фактичне здійснення господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг) у межах реальної господарської діяльності та їх підтвердженість необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

У справі, що переглядається, податкова інспекція не ставить під сумнів реальність виконання операцій, за наслідками яких нею не було визнано право платника (позивача у справі) на податковий кредит.

Так, заперечуючи проти врахування позивачем при визначенні об'єкта оподаткування ПДВ витрат на оплату охоронних послуг, ДПІ послалася на наявність у штаті Товариства працівників, що виконують відповідні функції, що є, по суті, оцінюванням податковою інспекцією операції з придбання цих послуг з точки зору їх доцільності та раціональності для платника.

Слід зазначити, що платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність. А відтак платник самостійно вирішує, які саме господарські операції йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг.

Закон України «Про податок на додану вартість» не містить положень, що дозволяють контролюючому органові оцінювати господарські операції з точку зору їх доцільності, раціональності та ефективності, та не передбачає можливості врахування при визначенні об'єкта оподаткування податку на додану вартість витрат по сплаті ПДВ в залежності від суб'єкта надання відповідних послуг (зокрема, чи надані спірні послуги власною охоронною службою або сторонньою особою).

До того ж, як встановили суди, придбані позивачем у товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона комплекс ЄС» охоронні послуги не дублюють зміст посадових обов'язків працівників охоронної служби Товариства, що виключає правильність здійсненої податковим органом кваліфікації зазначених послуг як таких, що не мають господарського характеру для платника.

З аналогічних підстав суди обґрунтовано відхилили і доводи ДПІ про відсутність виробничого характеру в операціях з оренди вагонів-хоперів у кількості 152 вагонів. Адже придбання зазначених орендних послуг відповідає виробничій діяльності платника (виробництво та реалізація технічного вуглецю), яка вимагає перевезення та зберігання виробленої продукції. Визначення ж кількості вагонів, які необхідно орендувати для провадження господарської діяльності, також належить до виключної компетенції платника, який у сфері господарювання володіє самостійністю та широкою дискрецією як учасник ринкових правовідносин. У рамках податкового контролю ДПІ вправі лише перевірити реальність виконання цих операцій та їх належне документування.

Правильною є і надана судами правова оцінка по епізоду щодо формування податкового кредиту за операціями з оренди земельних ділянок та під'їзних залізничних колій, які у минулому році були відчужені позивачем орендодавцеві.

Адже, здійснюючи свою підприємницьку діяльність на власний ризик, платник несе усі негативні наслідки можливої економічної неефективності своїх рішень. При цьому такий платник не має обов'язку бути економічно ефективним та раціональним та може приймати нестандартні з економічної точки зору рішення, що є елементом його правосуб'єктності як учасника ринкових правовідносин.

Податковим органом не подано належних доказів на підтвердження відсутності ділової мети у розглядуваних операціях. Зокрема, ДПІ не доведено, що єдиною метою придбання послуг з оренди вказаних об'єктів була податкова економія, тобто отримання позитивного економічного ефекту від цих операцій передбачалося виключно за рахунок мінімізації податкових зобов'язань з ПДВ.

З урахуванням викладеного суди дійшли цілком правильного висновку про відсутність підстав для визнання податкової вигоди платника у вигляді бюджетного відшкодування в оспорюваній сумі необґрунтованою та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 у справі № 2а-1670/3387/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Л.В. Ланченко О.І. Степашко