Ухвала суду № 37115998, 29.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2014 року м. Київ К/9991/89379/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Моторний О.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - Коростенська ОДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011

у справі № 0670/6511/11

за позовом приватного підприємства «Кварц Ресурс» (далі - Підприємство)

до Коростенської ОДПІ

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 31.12.2010 № 0001582301/0 та від 31.12.2010 № 0001572301/0.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011, позовні вимоги задоволено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та дійсним обставинам справи, Коростенська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані судові рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як встановлено судами, Коростенської ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.07.2008 по 30.09.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 28.12.2010 № 1073/23-01/36022783 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0001582301/0, згідно з яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 71262 грн. (у тому числі 47508 грн. за основним платежем та 23754 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0001572301/0, за яким позивача зобов'язано сплатити податок на додану вартість у сумі 57011 грн. (у тому числі 38007 грн. за основними платежем та 19004 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування Підприємства податку на прибуток та податку на додану вартість в оспорюваних сумах із застосуванням штрафних санкцій стало невизнання податковим органом права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання маркетингових послуг в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Азов Бізнес Трейдінг» (далі - ПП «Азов Бізнес Трейдінг»). При цьому податкова інспекція зазначає, що надання цих послуг не підтверджується належними первинними документами, що виключає можливість встановити їх зв'язок з господарською діяльністю Підприємства.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Адже, як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, здійснених у процесі провадження реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП «Азов Бізнес Трейдінг» (основним видом діяльності якого є дослідження кон'юктури ринку та виявлення суспільної думки) було укладено договір від 25.09.2009 на проведення маркетингових досліджень щодо визначення попиту на продукцію (з дослідженням прогнозних обсягів ціни, попиту, та орієнтовних умов поставки); відомостей про потенційних споживачів та наданні допомоги в пошуку клієнтів.

Результати проведеного цим постачальником маркетингового дослідження висвітлено у звіті від 15.06.2009, в якому виконавець розглядуваних послуг за результатами аналізу відповідного ринку рекомендував позивачеві укласти договір на поставку продукції з представництвом компанії «Гюльсан Іншаат Санаі Туризм Накліят ве Тіджарет Анонім Ширкеті», що фактично й було зроблено позивачем.

Операція з поставки ПП «Азов Бізнес Трейдінг» маркетингових послуг позивачеві підтверджується податковими накладними, актами приймання-передачі, розрахунками вартості наданих послуг, які визначені в додатках до актів приймання-передачі.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Акти про приймання-передачі наданих послуг містять усі необхідні для первинних документів реквізити, у сукупності з договором на проведення маркетингових досліджень ці акти розкривають зміст господарської операції. Адже перелік питань, з яких надавалися послуги, наведений у вказаних договорах; сутність цих послуг відповідає напрямам діяльності позивача (до яких належить, зокрема, торгівля будівельними матеріалами).

З урахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правильність відображення позивачем операцій з поставки спірних послуг у податковому обліку та, відповідно, про відсутність підстав для оспорюваних донарахувань.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі № 0670/6511/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.А. Моторний