Ухвала суду № 37115997, 28.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2014 року м. Київ К/9991/27393/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Криворізьке»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року

у справі № 2а-9408/10/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства «Криворізьке»

до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року адміністративний позов Закритого акціонерного товариства «Криворізьке» (позивач) до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0004211501/0 від 23 листопада 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Криворізьке» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано необхідністю застосування до спірних правовідносин положень Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII), який є спеціальним в даному випадку та статтею 26 якого за порушення строків перерахування плати за землю встановлено відповідальність, визначену Земельним кодексом України, яким, в свою чергу, не передбачено накладення штрафних санкцій на підставі норм Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року апеляційну скаргу Алчевської ОДПІ Луганської області задоволено. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року та залишення в силі постанови Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку ЗАТ «Криворізьке» з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з орендної плати за період з 30 квітня 2009 року по 17 травня 2010 року, за результатами якої складено акт № 187/151/31780403 від 23 листопада 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004211501/0 від 23 листопада 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 104 690,56 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III з огляду на порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки.

Залишаючи адміністративний позов без задоволення, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із статтею 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 14 Закону № 2535-XII передбачено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Судами встановлено та не заперечується позивачем, що сплата узгодженої суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки ним здійснювалась з порушенням встановлених чинним на час виникнення спірних правовідносин податковим законодавством строків, що є підставою для застосування штрафних санкцій.

При цьому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про правомірність застосування контролюючим органом в розглядуваній ситуації штрафних санкцій саме на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III.

Так, відповідно до преамбули Закону № 2535-XII цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

За змістом статті 25 Закону № 2535-XII за прострочення встановлених строків сплати податку (стаття 17 цього Закону) справляється пеня у розмірах, визначених законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 2535-XII за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Преамбулою Закону № 2181-III визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

При вирішенні спірних правовідносин загальноприйнятим є пріоритет спеціальної (конкретної) норми над загальною.

Оскільки, спеціальним законом в частині стягнення штрафних санкцій за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в даному випадку є Закон № 2181-III, а загальним - Закон № 2535-XII, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем законно та обґрунтовано.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Криворізьке» відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Цвіркун Ю.І.