Ухвала суду № 37116002, 29.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2014 року м. Київ К/9991/81114/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Моторний О.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011

у справі № 2а-14850/10/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Променергобуд» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 04.06.2010 № 0000861540/0, від 06.07.2010 № 0000861540/1, від 20.08.2010 №0000861540/2 та від 16.11.2010 № 0000861540/3.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 позов задоволено виходячи з того, що податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника, тоді як реальність виконання операцій з поставки підрядних робіт позивачеві підтверджується документально.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів та підстав задоволення позову про скасування податкових повідомлень-рішень прийнятих за результатами адміністративного оскарження (від 06.07.2010 № 0000861540/1, від 20.08.2010 №0000861540/2 та від 16.11.2010 № 0000861540/3); в іншій частині залишено без змін.

Посилаючись на невідповідність висновків попередніх судових інстанцій дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - товариством з обмеженою відповідальністю «Релан» (далі - ТОВ «Релан» за період з 01.11.2008 по 30.11.2008.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 25.05.2010 № 2789/15-409/25470333 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.06.2010 № 0000861540/0, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 22575 грн. (у тому числі 15050 грн. за основним платежем та 7525 грн. за штрафними санкціями).

За наслідками оскарження позивачем зазначеного донарахування в адміністративному порядку ДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.07.2010 № 0000861540/1, від 20.08.2010 №0000861540/2 та від 16.11.2010 № 0000861540/3, згідно з якими суму визначеного Товариству податкового зобов'язання залишено без змін.

Підставою для оспорюваного донарахування стало невизнання ДПІ права позивача на податковий кредит у сумі 15050 грн. за податковими накладними, складеними ТОВ «Релан» за наслідками поставки позивачеві ремонтних робіт в рамках виконання договору від 20.10.2008 №1/10/08. При цьому ДПІ посилається на невідповідність задекларованої спірним постачальником суми податкових зобов'язань за спірними операціями сумі сформованого позивачем податкового кредиту, як це було виявлено в процесі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів. Крім того, ДПІ зазначає факт підписання первинних документів від імені ТОВ «Релан» невстановленою особою, позаяк особа, яка значиться директором цього товариства (ОСОБА_1) не має будь-якого відношення до його діяльності.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкові наслідки у вигляді права на податковий кредит виникають у платника за умови реальності господарської операції з придбання товарів, робіт, послуг та за наявності належним чином оформлених документів, що відповідають вимогам достовірності та підтверджують реальність господарських операцій.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

У справі, що переглядається, суди встановили, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві ремонтних робіт в межах виконання договору від 20.10.2008 №1/10/08 підтверджується належними первинними документами (податковими накладними, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами прийому-передачі виконаних підрядних робіт, платіжними документами).

Наведені первинні документи у сукупності були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

Суди цілком об'єктивно відхилили як неспроможні доводи податкового органу про недекларування та несплату спірним постачальником необхідної суми ПДВ за наслідками виконання цих операцій.

Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником податку на додану вартість до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доводи податкового органу про підписання первинних документів від імені спірного контрагенту невстановленою особою також не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень зі спору. Адже платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

А відтак суди, встановивши, що факт надання послуг позивачеві підтверджується наявними у справі первинними документами, дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит, яке виникло за фактом виконання спірних операцій, та правомірно задовольнили позов.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-14850/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.А. Моторний