Ухвала суду № 37107620, 27.01.2014, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/4067/13-а

27.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Єланської О.Е. ,

Кукти М.В.

секретар судового засідання Карпова І.І.

за участю сторін:

представник позивача, ОСОБА_2- ОСОБА_5 паспорт серії НОМЕР_1 виданий Красногвардійським РВ ГУМВСУ в Криму від 30.01.97,

позивач, - ОСОБА_4 - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Державної міграційної служби України- Хістов Вадим Юрійович, довіреність № 9-2537/1-13 від 25.06.13

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко Г.Б. ) від 18.11.2013 року по справі №801/4067/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

ОСОБА_4 (АДРЕСА_2)

до Державної міграційної служби України (вул. Богомольца, 10,Київ 24,01024)

про скасування рішень та спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.11.13 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.11.13 року та прийняти нове рішення по справі, яким позов задовольнити.

Заявник апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2.

У судовому засіданні 27.01.2014 року представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 27.01.2014 року представник відповідача заперечував проти задоволенні апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин Російської Федерації, що підтверджується копіями паспортів та довідками про звернення за захистом в Україні.

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 громадянка Російської Федерації, що підтверджується копіями паспортів та довідками про звернення за захистом в Україні.

Позивачі прибули до України 02.08.2012 року автомобилем на підставі компетентного дозволу.

29.08.2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві із заявами про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

З особової справи позивачів вбачається, що вони залишили країну своєї громадянської належності по релігійним та політичним причинам, у зв'язку з переслідуванням представниками міліції та через страх за своє життя та життя своєї сім`ї вони не можуть повернутися додому.

05.04.2013 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в АР Крим були прийняті повідомлення №10 та №13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підставою для складання повідомлення №10 та №13 від 05.04.2013 року стало рішення Державної міграційної служби України від 14.02.2013 року №98-13 та від 06.02.2013 №33-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Приймаючи оскаржувані рішення №98-13 від 14.02.2013 та №33-13 від 06.02.2013 року Державна міграційна служба України керувалась статтею 6 Закону, а саме абз. 4 ч.1, відповідно до якого статус біженця не надається особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Не погодившись з рішеннями №98-13 від 14.02.2013 та №33-13 від 06.02.2013 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивачі звернулися до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не мають обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування на території країни походження за ознаками раси, віросповідання, національними ознаками громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що є підставою для відмови у наданні особі статусу біженця, в силу Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 8 липня 2011 року (далі - Закон №3671).

Згідно з п.1 ч.1. ст.1 Закону України № 3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону України № 3671 , але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671).

Відповідно п.3 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" №3671-VI від 8 липня 2011 року, довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Згідно з ч.1. ст. 5 Закону України № 3671 особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом МВС України від 07.09.2011 року № 649 затвердженні Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі Правила).

Згідно із п. 1.1 розділу І Правил ці правила визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п. 2.1. Правил, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно з п. 2.2. Правил рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається органом міграційної служби протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Також відповідно до п. 3.1. правил у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з ч.1. ст.7 Закону України №3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем або особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч.1. ст.8 Закону України № 3671 та п. 4.1. Правил центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно із ч. 4 ст. 8 Закону № 3671 рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно із ч. 6 ст. 8 Закону № 3671 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно із ч. 7 ст. 8 Закону № 3671 у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Попередній розгляд заяв наведений у розділі IV Правил.

У п. 4.1 розділу IV Правил наведено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди із особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником; б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 14).

У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Згідно із пп. б п.4.3 розділу IV Правил на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи органу міграційної служби щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в межах установленого строку приймає одне з таких рішень, зокрема про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення, передбачені пунктом 4.3 цього розділу, оформлюються наказом органу міграційної служби (п.4.4 розділу IV Правил).

Відповідно до п. 4.6 розділу IV Правил у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття орган міграційної служби надсилає або видає під підпис заявнику або його законному представнику письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 16), з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що робить відповідний запис в журналі реєстрації видачі повідомлень.

Матеріали справи свідчать про те, що із позивачами були проведені співбесіди, результати яких оформлені відповідним протоколом співбесіди від 14.09.2012 року.

З урахуванням викладеного, відповідач, отримавши особову справу позивача, дотримався порядку прийняття рішення про відмову у наданні статусу біженця, склавши окремий висновок про відмову у наданні вказаного статусу на підставі ретельного вивчення матеріалів справи та оцінки доказів.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність, б) релігія, в) національність (громадянство), г) належність до певної соціальної групи, д) політичні погляди.

Судова колегія зазначає, що ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця є побоювання стати жертвою переслідувань, цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування у першу чергу суб'єктивних обставин є досить важливим.

Слід зауважити, що суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Термін "побоювання" означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак, побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ і так далі.

Зі змісту "Керівництва по процедурах і критеріях визначення статусу біженців", прийнятого УВКБ ООН вбачається, що компетентна влада, покликана визначити статус біженця, необов'язково повинна мати своє судження про умови у країни походження позивача, його твердження, проте, не можуть розглядатися абстрактно, а мають бути оцінені в контексті відповідної початкової інформації про ситуацію, що склалася (пункт 42). Побоювання не повинні обов'язково ґрунтуватися на особистому досвіді прохача (пункт 43), але особа, що клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому особисто вона побоюється статі жертвою переслідувань (пункт 45).

Матеріалами справи, а саме копіями статтей з сайтів інтернету щодо діяльності Арабсько-Ісламської партії звільнення -"Хизб ут - Тахрир аль-Ислами" та притягнення осіб до кримінальної відповідальності судами Російської Федерації підтверджується, що позивач має причетність до зазначеної партії.

В матеріалах справи відсутні докази чи аргументи, які б підтверджували факт переслідування за ознаками раси, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про наявність підстав для надання позивачу статусу біженця, а ті, які характеризують загальне положення в країні походження позивача, не містять конкретних відомостей про його утиски.

Окрім цього, згідно даних зафіксованих у протоколі Співбесіди від 14.09.2012 року, ОСОБА_2 постановою суду Російської Федерації встановлено два роки адміністративного нагляду. Виходячи, з цієї постанови позивач повинен був два рази на місяць відмічатися в органах нагляду за місцем його перебування. ОСОБА_2 також зазначив, що згідно цієї постанови, останній не мав право виїжджати за територію Російської Федерації (а.с. 231).

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачи не мають обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування на території країни походження за ознаками раси, віросповідання, національними ознаками громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, у зв'язку з чим Державна міграційна служба України правомірно відмовила у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.195; ст.196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.11.2013 року по справі №801/4067/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 03 лютого 2014 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук

Судді підпис О.Е.Єланська

підпис М.В. Кукта

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук