Ухвала суду № 37093521, 06.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14147/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

06 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Макс Стат» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року у справі за позовом товариства «Макс Стат» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 08 липня 2013 року № 0000872201 та № 0000882201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ «Маркітант Груп» та ПП «Зернопостач 2010» за період із 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року.

Результати перевірки відображено в акті перевірки від 18 червня 2013 року № 96/22-2-05/37358821, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.п. 139.1.6, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у загальному розмірі 204825,50 грн., у тому числі за: квартал 2011 року - 71204,00 грн.; І квартал 2012 року - 11060,30 грн.; ІІ квартал 2012 року - 14394,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 108167,40 грн.; п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у загальному розмірі 188995,00 грн., у тому числі за: жовтень 2011 року - 42053,50 грн.; грудень 2011 року - 19683,00 грн.; січень 2012 року - 10533,50 грн.; червень 2012 року - 13708,50 грн.; серпень 2012 року - 103016,50 грн.

На підставі акта перевірки 08 липня 2013 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення: № 0000872201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 204825,50 грн. за основним платежем та у розмірі 33405,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та податкове повідомлення-рішення № 0000882201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 188995,00 грн. за основним платежем та у розмірі 47248,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Маркітант Груп» і ТОВ «Зернопостач 2010» в період, що перевірявся, не мали реального характеру.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами: ТОВ «Маркітант Груп» і ПП «Зернопостач 2010» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 року між позивачем (Покупець) і ПП «Маркітант груп» (Продавець) укладено договір поставки № 06/12, згідно з умовами якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти товар відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору транспортні витрати по перевезенню несе Покупець.

Згідно з п. 3.2 Договору в якості гарантійного зобов'язання Покупець емітує і передає на адресу Постачальника свій вексель.

Відповідно до п. 3.3 Договору після розрахунків з оплати товару Покупцем, Постачальник зобов'язаний повернути вексель Емітенту.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що якість товару має супроводжуватися сертифікатами якості.

На підтвердження виконання умов вказаного Договору позивачем надано специфікації, видаткові та податкові накладні, копії актів прийому-передачі векселя, копії платіжних доручень.

05.07.2011 та 07.07.2011 між ТОВ «Макс Стат» (Покупець) та ПП «Зернопостач-2010» (Продавець) було укладено договори поставки № 204 та № 205, аналогічні за змістом, згідно з якими Продавець зобов'язується поставити, Покупець прийняти товар відповідно до специфікацій та оплатити його.

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передавати покупцю товар окремими партіями за цінами, в асортименті та (номенклатурі) та кількості, які погоджуються сторонами в специфікаціях, а Покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах, встановлених даним договором.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що поставка товару здійснюється за попередньою письмовою заявкою Покупця, в якій вказується перелік товару, кількість та адреса поставки. Відповідно до заявки Покупця оформляється та направляється на його адресу рахунок-фактура, яка є підтвердженням взяття заявки до виконання.

Згідно з п. 2.2 Договору умови поставки: DDP згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів «Інкотермс 2000».

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що Постачальник зобов'язаний передати Покупцю товар окремими партіями в кількості та асортименті (номенклатурі), погодженими сторонами в накладних.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано копії специфікацій, видаткові та податкові накладні, які ПП «Зернопостач 2010» виписало на адресу ТОВ «Макс Стат».

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій, в матеріалах справи відсутні докази зберігання, транспортування товару, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, що супроводжують операції вказаного роду, сертифікатів якості (як встановлено в умовах договору), докази використання придбаного товару у власній господарській діяльності.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій, проте, з аналізу усіх первинних документів, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, не вбачається, що вказані документи такі операції підтверджують.

Тобто, по суті не надано тих матеріалів, які зазвичай супроводжують операції такого роду та у сукупності підтверджують їх фактичне виконання.

Позивачем та його контрагентами не наведено та не доведено обставин, не надано інших доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності або окремо підтверджувати фактичне вчинення спірних операцій та зумовлювали право позивача на формування спірних сум податкових вигод.

У той же час, обізнаність позивача відносно наявності у контрагентів відповідних ресурсів при укладанні угод, обумовлюється характером та специфікою угод (обумовлених операцій) та звичайною діловою практикою.

Як вбачається з висновків перевірок ТОВ «Маркітант Груп» та ПП «Зернопостач 2010», оформлених актами від 25 березня 2013 року № 176/22-2/37866462 та від 25 червня 2012 року № 137/22-1109/37256320, у вказаних суб'єктів господарювання відсутні трудові та інші матеріально-технічні ресурси (основні фонди, транспортні засоби) для здійснення операцій такого роду.

Позивачем не надано доказів використання отриманого від контрагентів товару у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

З акта ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 35.03.2013 № 176/22-2/37866462 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Маркітант Груп» з питань достовірності показників задекларованих в деклараціях з податку на додану вартість за лютий 2012 року, травень 2012 року, червень 2012 року, серпень 2012 року та листопад 2012 року» судом встановлено, що у ТОВ «Маркітант Груп» відсутні офісні, складські приміщення, трудові ресурси для здійснення будь-якого виду діяльності.

В акті ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 25.06.2012 р. № 137/22-1109/37256320 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Зернопостач 2010» з питань документального підтвердження господарських операцій, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2011 р. по 31.03.2012 р.» встановлено, що ПП «Зернопостач 2010» не звітує до ДПІ за Ф-1ДФ, що свідчить про відсутність найманих працівників, не здійснює амортизаційних відрахувань, що свідчить про відсутність основних фондів.

Відтак, виходячи з встановлених судом обставин та наведених вище норм законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність наявності сукупності умов, обставин та підстав (фактичного виконання спірних операцій саме контрагентами позивача, залучення цими контрагентами, зважаючи на відсутність засобів для здійснення господарської діяльності, третіх осіб), з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для їх формування.

Суд у взаємозв'язку з наведеним також враховує, що наявність оплати на користь контрагента сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників спірних операцій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ ТОВ «Маркітант Груп» та ПП «Зернопостач-2010» не мали реального характеру, оскільки не підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Маркітант Груп» і ПП «Зернопостач-2010» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Маркітант Груп» і ПП «Зернопостач-2010» не повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.

Колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на пояснення посадових осіб ТОВ «Маркітант Груп», згідно з якими, вказане підприємство є фіктивними, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення посадових осіб ТОВ «Маркітант Груп», на які посилається відповідач, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначені особи надавали свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

Одночасно суд звертає увагу, що наявність порушень податкового законодавства, що була встановлена відповідачем під час проведення перевірки, є приводом для застосування до відповідачів відповідальності, згідно з вимогами законодавства у сфері оподаткування, що і було зроблено податковим органом шляхом винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Макс Стат» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.