Ухвала суду № 37091900, 21.01.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"21" січня 2014 р.справа № 2а-4926/10/1170

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 січня 2011 року у справі №2а-4926/10/1170 за позовом ОСОБА_1 до Держави України, в особі державної виконавчої служби Кіровоградського району Кіровоградської області, державної виконавчої служби Васильківського району Київської області, Управління Держказначейства України про встановлення бездіяльності органів державної влади, відшкодування збитків, моральної шкоди, -

в с т а н о в и В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- установити бездіяльність ДВС Кіровоградського району Кіровоградської області та ДВС Васильківського району Київської області щодо невиконання судового рішення понад 8 років - з 2002 року, порушення положень ст.6 Конвенції основних прав і свобод людини, ст.124 Конституції, ст. 7, 11, 25 закону України "Про виконавче провадження";

- стягнути за рахунок державного бюджету України шляхом безспірного списання з Держказначейства України збитків, заподіяних органами примусового виконання (ДВС Кіровоградського району Кіровоградської області та ДВС Васильківського району Київської області) в процедурах ілюзорного виконання рішення Кіровоградського райсуду Кіровоградської області з 2002 по 2001 рік: у виді втраченої можливості стягнення установлених судом суд шкоди з боржника - 1290, 90 грн.; збитки від знецінення вчасно не стягнутої суми, пов'язані з інфляцією, розрахованою в порядку, встановленому ВСУ "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" в сумі 1330, 87 грн.; моральної шкоди - 50 000 грн., виходячи з 7-річного невиконання рішення суду в урахуванням наведених стандартів Європейського суду у вказаних рішеннях.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2010р. позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. Ухвала мотивована невідповідністю поданого позову вимогам ст..106 КАС України.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 січня 2011 року позов повернуто позивачу, у зв'язку з не усуненням недоліків.

Не погодившись із ухвалою суду про повернення позову, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з направленням справи до суду першої інстанції для розгляду справи. Апеляційна скарга обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо невідповідності поданого позову вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про залишення позову без руху суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не відповідає вимогам ст..106 КАС України, в частині неправильного визначення відповідача у справі, оскільки на думку суду першої інстанції Держава Україна не може бути зазначена відповідачем в адміністративному позові; в частині невідповідності заявлених вимог вимогам ст..105 КАС України; в частині не доручення до позову документа, який свідчить про сплату судового збору.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з заявленого позову, позивачем порушено питання про відшкодування шкоди, заподіяної органами ДВС внаслідок неналежного виконання судового рішення, яке ухвалено на користь ОСОБА_1 При цьому, як на підставу відшкодування шкоди позивач посилався на неправомірну бездіяльність органів ДВС, яку і просив суд встановити під час розгляду справи. Отже, заявлені позивачем вимоги узгоджуються з вимогами ч.3 (4) ст..105 КАС України.

Відповідачем у позові визначено Державу України в особі тих державних органів, якими, на думку позивача, заподіяно шкоду. Можливість пред'явлення позову до Держави передбачена ст..56 Конституції України, ст..1173, 1174 ЦК України, у разі порушення питання щодо відшкодування збитків заподіяних органами державної влади. При цьому, суд першої інстанції, з огляду на те, що позивачем фактично порушено питання про відшкодування шкоди, не був позбавлений можливості визначитися з юрисдикцією (підвідомчістю) заявленого позову, а саме чи можуть заявлені вимоги бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Необґрунтованими колегія суддів вважає і висновки суду першої інстанції щодо необхідності сплати судового збору за подання вказаного позову. Такі висновки суду першої інстанції обґрунтовані посиланням на вимоги Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993р. №7-93, Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом ГДПА України №15 від 22.04.93, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.93 за №50. В той же час, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що статтею 86 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на час вирішення судом питання щодо прийняття позову, передбачено, що стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита.

Оскільки, Закон України «Про виконавче провадження» прийнятий пізніше у часі, ніж Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993р. №7-93, то при вирішення питання щодо необхідності сплати судового збору, суд першої інстанції мав керуватися вимогами Закону.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у суду першої інстанції підстав для залишення позову без руху і як наслідок про відсутність підстав для повернення позову, з мотивів не усунення недоліків.

З огляду на викладене, оскаржену ухвалу суду першої інстанції про повернення позову не можливо визнати законною та обґрунтованою, як того вимагає ст..159 КАС України, у зв'язку з чим вона підлягає скасування, з направленням справи за позовом ОСОБА_1 до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі.

На підставі викладеного, керуючись п.6 ч.1 ст.199, 202, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 січня 2011 року у справі №2а-4926/10/1170 - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, який передбачено ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 22.01.2014р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк