Постанова № 37091901, 30.01.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 року

справа № 1170/2а-3580/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Пасічник А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року у справі №1170/2а-3580/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПКП Кран-Сервіс» до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Новотект-Інфо», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПКП Кран-Сервіс» 23 вересня 2011 року звернулось до суду з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Новотект-Інфо», згідно якого, просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000332310 від 05.05.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №151/23-10/35615734 від 19.04.2011 року (далі - акт перевірки) на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 05.05.2011 року №0000332310.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на надання позивачем товарно-транспортних накладних лише до суду та неврахування судом першої інстанції обставин відсутності в податкових та видаткових накладних таких обов’язкових реквізитів як місце складання та посадову особу, яка здійснила господарську операцію.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ТОВ «Новотек-Інфо» (код 37297701) за період з 01.01.2011 по 28.02.2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №151/23-10/35615734 від 19.04.2011 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

ст.ст. 203, 215, 216, 228, 627 Цивільного кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послу);

п.п.198.1, п.п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за рахунок віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по угодах, визнаних нікчемними на загальну суму 155306 грн., в тому числі:

- за січень 2011 року в сумі 101306 грн.,

- за лютий 2011 року в сумі 54 000 грн. (т.1 а.с.23-95).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за січень, лютий 2011 року податку на додану вартість в сумі 155306 грн. за податковими накладними №20 від 10.02.2011 року та № 5 від 05.01.2011 року на загальну суму 155306 грн. виданих ТОВ «Новотект-Інфо» (т.1 а.с.185,193).

Згідно акта перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарською операцією, яка здійснена позивачем на підставі нікчемного правочину з ТОВ «Новотект-Інфо», без мети реального настання правових наслідків, оскільки згідно довідки документальної невиїзної перевірки ТОВ «Новотект-Інфо» №246/1520/37297701 від 31.03.2011 року угоди ТОВ «Новотект-Інфо» було визнано нікчемними.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000332310 від 05.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 155306 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн. (т.1 а.с. 51).

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі – ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач у межах своєї господарської діяльності у спрощений спосіб - шляхом обміну листами, факсограмами, прийняттям до виконання замовлення уклав з ТОВ «Новотект-Інфо» договори купівлі-продажу товару - будівельних матеріалів на суму 607834,41 грн., що підтверджується листом №215 від 24.12.10 року (т.1 а.с.182 т.2 а.с.125), листом №47 від 05.01.11 р. (т.1 а.с.183 т.2, а.с.126) та на суму 324000 грн., що підтверджується листом №23 від 28.01.11 року (т.1 а.с.190, т.2, а.с.130), листом №152 від 10.02.11 р. (т.1 а.с.191, т.2 а.с.131).

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та наявності доказів, які підтверджують зазначені обставини: видаткової накладної №РН-5 від 05.01.11 р. (т.1 а.с.152, т.2 а.с.127), довіреності на отримання ТМЦ №2 від 05.01.11 р. (т.1 а.с.187, т.2 а.с.145) та видаткової накладної №РН-20 від 10.02.11 р. (т.1 а.с. 153, 192, т.2 а.с.128), довіреності на отримання ТМЦ №21 від 10.02.11 р. (т.1 а.с.195, т.2, а.с.129).

ТОВ «Новотект-Інфо» виписано податкову накладну №5 від 05.01.2011 р. (т.1 а.с.19,185, т.2 а.с.147) та податкову накладну №20 від 10.02.11 р. (т.1 а.с.21, 193, т.2, а.с.123).

Оплата товару підтверджується платіжними дорученнями: №500 від 11.02.11 р. (т.1 а.с.188), №539 від 28.02.11 р. (т.1 а.с.189).

Крім того обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також інші документами, що містяться в матеріалах справи, а саме товарно-транспортними накладними та подорожніми листами (т.1 а.с.155-156, т.2 а.с.115-119, 132-135).

На дату виникнення господарських правовідносин та складання податкових накладних ТОВ «Новотект-Інфо» було зареєстровано як юридична особа та платним податку на додану вартість у встановленому законом порядку (т.2 а.с.22-23).

Придбаний товар повністю використано позивачем у власній господарській діяльності (т.1 а.с.196-210).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Новотект-Інфо», за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо безпідставного прийняття судом першої інстанції до уваги товарно-транспортних накладних по спірним господарським операціям, які не було надано позивачем до перевірки, суд апеляційної інстанції зауважує на наступному.

Відповідно до розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 року №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Однак з акта перевірки не вбачається того, що посадові особи відповідача, під час проведення перевірки, вимагали від позивача надати письмові пояснення щодо встановлених порушень (ненадання до перевірки документів), не вбачається того, що позивач відмовився надавати документи, відсутні докази відмови посадових осіб платника надати витребувані документи. Оскільки, відповідачем не надано доказів дотримання вимог зазначено Порядку, в цій частині, то доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки зазначених вище документів, є безпідставними. Та з цих підстав, колегія суддів вважає обґрунтованим дослідження судом першої інстанції усіх наданих позивачем документів в підтвердження правомірності своїх позовних вимог.

Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо наявності в податкових та видаткових накладних недоліку у вигляді відсутності такого обов’язкового реквізиту як зазначення посадової особи, яка здійснила господарську операцію, оскільки копії накладних, що знаходяться в матеріалах справи містять зазначення посадових осіб які їх склали. Щодо доводів про неналежне оформлення товарно-транспортних накладних суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи містять достатньо даних, які дають можливість встановити обставини, що мають значення для справи, а саме ким та коли було здійснено поставку товару, на яку суму.

Наявність в матеріалах справи декількох подорожніх листів свідчить про неодноразове здійснення перевезень товару, тому посилання податкового органу на неможливість здійснення перевезення товару автомобілем ТАТА LPT 613/38 за одну поїздку є недоречним.

Крім того, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, які відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентом, враховуючи наступне.

При визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів /послуг, до складу податкового кредиту підприємства.

Між тим, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, в порушення ч.1 ст. 94 КАС України, безпідставно дійшов висновку про необхідність стягнення судових витрат саме із рахунку суб’єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи те, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку та правильно по суті вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції змінити шляхом викладення абзацу третього її резолютивної частини в новій редакції, в іншій частині постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року у справі №1170/2а-3580/11 - змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини в наступній редакції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПКП Кран-Сервіс» судовий збір у розмірі 8,50 грн.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 10 лютого 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко