Ухвала суду № 3708666, 01.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“01” квітня 2009р.                                                                                            №К-9979/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                                        Сергейчука О.А.

Суддів                                                                     Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Карася О.В.

секретар судового засідання                           Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;             

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.10.2004 р.

та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.02.2005 р.

у справі №6/276

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційно-технічна компанія «Інтер-Контакт»

до                               Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

про                             визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційно-технічна компанія «Інтер-Контакт»(далі по тексту – позивач, ТОВ«АТК «Інтер-Контакт») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя(далі по тексту – відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 20.07.2004р. №0000172330/0 та №0000182300/0.

            Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.10.2004 р. у справі №6/276 (суддя Місюра Л.С.), яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 15.02.2005 р.(головуючий суддя – Юхименко О.В., судді Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В..), позовні вимоги задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 20.07.2004р. №0000172330/0 та №0000182300/0.

ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.10.2004 р. та постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 15.02.2005 р. у справі №6/276, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.07.2004р. ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000172330/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 208242 грн., в тому числі: 138 828 грн. основного платежу та 69 414 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0000182300/0, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 97 121 грн., в тому числі: за березень 2003 р. в розмірі 66000 грн. та за вересень 2003 р. – 31121 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя на підставі проведеної додаткової перевірки ТОВ«АТК «Інтер-Контакт» з питань правильності визначення сум ПДВ за період: березень 2003 р. та вересень 2003 р. За результатами перевірки складено відповідний акт від 20.07.04 р. №82/23-3/30611599. (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п. 1.8 ст.1, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість за березень 2003 р. в розмірі 66000 грн. та за вересень 2003 р. – 169 950 грн., що призвело до неправомірного заявлення до бюджетного відшкодування у сумі 66 000 грн. та 31 121 грн. відповідно, та до заниження податку на додану вартість за вересень 2003 р. у сумі 138 829 грн.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 та п. 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок якого виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та заниження податку на додану вартість за вересень 2003 р., Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ«АТК «Інтер-Контакт» та ТОВ «Ельгарда» були укладені угоди про надання послуг № 140 від 29.06.2002 р. та № 160 від 03.03.2003 р. Виконання робіт за вказаними угодами підтверджено актами прийому-передачі від 01.09.2003 р., актом прийому-здачі виконаних робіт від 25.03.2003 р., податковими накладними від 01.09.2003 р. №41 та від 25.03.03 р. №102, які містили всі необхідні відомості.

Також судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що постановою Господарського суду м. Києва від 11.03.2004 р. у справі №15/104-Б Товариство з обмеженою відповідальністю «Ельгарда» визнано банкрутом, а відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 08.06.2004 року у вказаній справі банкрута ліквідовано.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)  платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилання відповідача на п. 1.8. Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим, оскільки цей пункт визначає лише термін, який вживається у зазначеному Законі і відповідно не визначає порядок обчислення та сплати податку на додану вартість.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованістю висновків судів попередніх інстанцій відносно правомірності формування позивачем податкового кредиту та відсутності факту завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Стосовно проведення податковим органом додаткової перевірки без достатніх на те підстав, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну податкову службу»,органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими  нормативно-правовими  актами  органів  державної влади,  а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної   Республіки    Крим,    органів    місцевого самоврядування   з  питань  оподаткування,  виданими  у  межах  їх повноважень.

            Відповідно до п.п. 1.2.2 п. 1.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого  Наказом ДПА України від 16.09.2002 р. №429, позаплановою документальною  перевіркою вважається перевірка, яка  не передбачена в планах роботи податкового  органу і проводиться за  наявності хоча б однієї з обставин,  які визначені статтею  3  Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності».   

Пунктом а) ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» встановлено, що визначною обставини для проведення позапланових перевірок є виявлені за  наслідками  зустрічних  перевірок факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької  діяльності  норм законодавства. Таким чином, мова йдеться про те, що до початку перевірки підприємства, актами зустрічних перевірок контрагентів, повинні бути виявлені факти, які б свідчили про допущені порушення саме з боку того підприємства, яке буде перевірятися.

Беручи до уваги наведене та те, що жодних доказів проведення зустрічних перевірок ТОВ «Ельгарда», які б свідчили про порушення законодавства саме з боку позивача податковим органом  не надано, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у податкового органу підстав для проведення перевірки.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

           Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанції належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 14.10.2004 р. та постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 15.02.2005 р.у справі №6/276не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

           Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі                 м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.10.2004 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.02.2005 р.у справі №6/276залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 14.10.2004 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 15.02.2005 р.у справі №6/276залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. СергейчукСудді(підпис)Л.В. Ланченко(підпис)О.М. Нечитайло(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.В. КарасьЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар