Ухвала суду № 3708665, 08.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“08” квітня 2009р. №К-10580/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Усенко Є.А.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Клименко О.В.;

відповідача: Сакалоша Ю.Ю.;

розглянувши касаційну скаргуУжгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 р.

у справі №7/90-2005

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ»

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЦ» (далі по тексту позивач, ТОВ«ДЦ») звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (далі по тексту відповідач, Ужгородська МДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 18.11.2004р. №1233-23-1-31544513/10620 та №10646/17-2/31544513/1236.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.04.2005 р. у справі №7/90-2005 (суддя Швед С.Б.) позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 18.11.2004р. №1233-23-1-31544513/10620. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 р. у справі №7/90-2005 (головуючий суддя Бобеляк О.М., Дубник О.П., Орищин Г.В.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 04.04.2005 р. скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 18.11.2004 р. №10646/17-2/31544513/1236. В решті залишено без змін.

Ужгородська МДПІ, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 04.04.2005 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 р.у справі №7/90-2005, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Ужгородської МДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.11.2004р. Ужгородською МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №1233-23-1-31544513/10620, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 29057,20 грн., в тому числі: 22 762 грн. основного платежу та 6295,20 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №10646/17-2/31544513/1236, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання за платежем прибутковий податок з громадян у розмірі 41575,68 грн., в тому числі: 13858,56 грн. основного платежу та 27717,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті Ужгородською МДПІ на підставі акту «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЦ» за період з 01.01.2003 р. по 31.03.2004 р.» від 18.11.2004р. №59/23-111/31544513 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог

- п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» протягом 2003 року та І кварталу 2004 року віднесено до витратної частини обєкту оподаткування податком на прибуток суми виплачених приватними підприємцями коштів, які надавали позивачу послуги на підставі укладених з ними цивільно-правових угод, без наявності відповідних документальних доказів про фактично надані послуги

- п. 1.8 ст. 1, п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4, п.п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів громадян» та ст. 8 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян» не утримував у джерела виплати прибуткового податку з громадян із суми доходів виплачених приватним підприємцям платникам єдиного податку, які одночасно виконують посадові обовязки за штатним розписом товариства.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок якого податковим органом виявлено заниження позивачем податку на прибуток підприємств за 2003 рік, І квартал 2004 року та визначено йому податкове зобовязання у розмірі 22762 грн., Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Згідно п. 3.1 ст. З Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обєктом оподаткування (податком на прибуток) є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як зазначено п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень повязаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню де складу валових витрат піддягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

До повязаних осіб Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносить також посадових осіб платника податку, уповноважених здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також членів їх сімей.

Відповідно до п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені платником податку у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) у повязаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

В матеріалах справи наявні докази, а саме договори, акти виконаних робіт за договорами про надання послуг, видаткові касові ордери про виплату відповідних сум готівкових коштів, які підтверджують правомірність віднесення виплачених сум коштів до валових витрат товариства.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що віднесення виплачених сум коштів та їх розмір до складу витратної частини обєкту оподаткування товариства податковий орган повинен був визначити на підставі звичайних цін із застосуванням непрямих методів визначення сум податкового зобовязання.

Щодо визначення податковим органом податкового зобовязання з прибуткового податку з громадян за неутриманння у джерела виплат зазначеного податку, Вищий адміністративний суд зазначає наступне.

Прибутковий податок з громадян донараховано податковою інспекцією по доходам приватних підприємців, які надавали послуги позивачу згідно укладених договорів.

Відповідно до ст. 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» субєкти малого підприємництва фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для субєктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

Згідно з ст. 6 Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності субєктів малого підприємництва» платник єдиного податку не є платником податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян) саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якої обкладається єдиним податком.

В матеріалах справи наявні свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) субєкта підприємницької діяльності фізичної особи, свідоцтва про сплату єдиного податку приватних підприємців, які надавали послуги позивачу у сфері тієї діяльності, яка вказана у згаданих свідоцтвах про сплату єдиного податку, на підставі укладених цивільно-правових угод, в підтвердження того, що такі особи були платниками єдиного податку саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якої обкладається єдиним податком.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції відносно того, що поширення на позивача положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» є неправомірним і веде до подвійного оподаткування доходів суб'єктів підприємницької діяльності, які сплачують єдиний податок саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, за який податковою інспекцією визначено позивачу прибутковий податок з громадян.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанції належним чином зясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 р.у справі №7/90-2005 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській областіна постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 р.у справі №7/90-2005 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2005 р.у справі №7/90-2005 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. СергейчукСудді(підпис)Л.В. Ланченко(підпис)О.М. Нечитайло(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)Є.А. УсенкоЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар