Постанова № 3707381, 15.04.2009, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2009р. м. Дніпропетровськ Справа № А 37/500-07

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі

головуючий суддя  Мірошниченко М.В.,

суддя Проценко О.А.,

суддя Туркіна Л.П.

при секретарі Галоян О.Г.

за участю представників :

позивача: Трифонов С.В., протокол № 7 від 14.04.2009р.;

позивача: Поляков В.Г., протокол № 7 від 14.04.2009р.;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2008р.

у справі № А37/500-07 (категорія статобліку - 2.11.4)   

за позовом ОСОБА_2

до відповідача  ОСОБА_1

Дніпропетровської області, м. Марганець, Дніпропетровська область

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2заявлено позов до ОСОБА_1Дніпропетровської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000432340/0 від 04.05.2007р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 10457,04 грн., у т.ч. 3485,68 грн. - за основним платежем, 6971,36 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками розгляду справи по суті, постановою господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2008р. у справі № А 37/500-07 позов задоволений частково. Визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000432340/0 від 04.05.2007р. на суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3469,70 грн. та штрафних санкцій в розмірі 6939,40 грн. В решті позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що неповернення позички у встановлений договором строк, не перетворює заборгованості позичальника у його дохід, оскільки його зобов'язання при цьому не встановлено договором. Протягом існування зобов'язань позичальника - фізичної особи повернути суму фінансового кредиту, сума заборгованості позичальника не підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. Видача фінансового кредиту та реалізація заставленого майна є взаємопов'язаними між собою операціями, що спрямовані на єдиний фінансовий результат, який полягає в поверненні суми кредиту. Отже, погашення суми кредиту за рахунок вартості реалізованого заставленого майна не може свідчити про виникнення у фізичної особи-позичальника доходу в будь-якому випадку, оскільки за обставинами справи погашається його заборгованість по фінансовому кредиту, а заставлене майно вибуває із його власності без отримання за нього коштів. У зв'язку з цим, суд дійшов до висновку про неправомірність донарахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3469,70 грн. та штрафних санкцій в розмірі 6939,40 грн. В решті позову відмовлено з тих підстав, що позивач не заперечує проти донарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 15,98 грн. та штрафних санкцій в розмірі 31,96 грн.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1подана апеляційна скарга, в якій вказані наступні обставини. Відповідач посилається на те, що судом при розгляді справи зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи та неправильно застосовані норми матеріального права. Зазначає зокрема, що грошові кошти, які були отримані громадянами за здані вироби із дорогоцінних металів (або їх лому) вважається доходом із джерелом походження з України. Сума позики є доходом фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором терміну (до її повернення) вона не є об'єктом оподаткування. Тобто по закінченню терміну дії договору, у разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою у такої фізичної особи виникає об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та неповернутих у встановлений договором строк. Проведеною перевіркою діяльностіОСОБА_2встановлено, що за перевіряємий період у заставодавця (фізичної особи) виник об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк на загальну суму 26690,00 грн. Таким чином, податковим органом правомірно нараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 3469,70 грн.

Просить скасувати постанову господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2008р. у справі № А 37/500-07 в частині визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000432340/0 від 04.05.2007р. на суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3469,70 грн. та штрафних санкцій в розмірі 6939,40 грн. і прийняти нову постанову про відмову позивачеві у позові.

ОСОБА_2 в запереченнях на апеляційну скаргу не погоджується із викладеними в ній доводами. Зазначає зокрема, що в зазначених у акті перевірки випадках мова йде лише про неповернення позичальниками - фізичними особами суми позики, наданої фізичній особі ломбардом та здійсненні останнім стягнення на заставлене майно. Сума коштів, що надається фізичній особі у якості позики під заставу, залишається неповернутою ломбарду сумою позики і під час здійснення означеного стягнення на заставлене майно не трансформується у дохід фізичної особи-позичальника та значення свого не змінює. У фізичної особи - позичальника, яка не виконала договірні обов'язки з викупу застави і в якої залишилася сума позики, виникає дохід у вигляді суми такої позики лише після звернення стягнення ломбардом за невиконаними зобов'язаннями на предмет застави. За позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки у даному випадку він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, тому що під час видачі позики вона не є доходом позичальника, а при не викупі закладеної речі, в момент закінчення договору, ломбард не має коштів фізичної особи, з якої належало б утримати податок. Сам факт погашення суми кредиту за рахунок вартості реалізації заставленого майна не може свідчити про виникнення у фізичної особи - позичальника доходу, оскільки за даних обставин відшкодовується його заборгованість по фінансовому кредиту, а заставлене майно вибуває із його власності без отримання за нього коштів та без його волі, а лише у відповідності до умов договору.

Позивач просить постанову господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2008р. у справі № А37/500-07 в частині визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення №0000432340/0 від 04.05.2007р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 15.04.2009р. представники позивача підтримали доводи, викладені в запереченнях на апеляційну скаргу.

Відповідач законним правом на участь свого представника в судовому засіданні не скористався. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 13.04.2009р. від відповідача до суду надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечити явку повноважного представника.

Вказане клопотання колегією суддів залишено без задоволення, оскільки розгляд апеляційної скарги є можливим за наявними у справі доказами, у відсутності відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору, згідно до ст.196 КАС України. Крім того, суб'єкт владних повноважень не навів жодної поважної причини неможливості явки представника до судового засідання.

Справу призначено до апеляційного розгляду та розглянуто колегією суддів у складі: Мірошниченко М.В. (головуючий суддя), Проценко О.А. (суддя), Туркіна Л.П. (суддя).

Технічне фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою комплексу «Камертон».

За результатами судового розгляду справи в судовому засіданні 15.04.2009р. колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та обставини справи, перевіривши їх доказами колегія суддів знаходить підстави для задоволення апеляційної скарги.

Як випливає з матеріалів справи, ОСОБА_1була проведена виїзна планова перевірка ОСОБА_2 з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період фінансово-господарської діяльності з 01.04.2003р. по 31.12.2006р. За наслідками перевірки складений акт №339/230/20237135 від 26.04.2007р.

В ході перевірки контролюючим органом було встановлено, що підприємством у перевіряємому періоді надавались позики фізичним особам (за рахунок власних коштів та отриманих від засновників у вигляді фінансової допомоги) під заставу майна на визначений строк і під процент. Основним майном, яке бралось під заставу, є ювелірні та інші вироби з дорогоцінних металів. Підприємством укладалися договори застави з фізичними особами на 21 день. Згідно до цих договорів:

- фізичній особі надається позика, яка приблизно складає 70% від оціненої вартості закладеного майна (оцінка майна визначається за закупівельними цінами на дорогоцінні метали у брухті, встановленими розпорядженням Держскарбниці України);

- плата за збереження речей складає 3 % від оцінки закладеного майна не залежно від терміну;

- плата за користування позикою складає 1,5% за добу від позики отриманої заставодавцем;

- в разі не повернення позики в термін ломбард надає три пільгових доби після чого заставодавець визнається не платіжездатним і його майно ломбард реалізує у Держскарбницю.

У 2006 році підприємство не бере плату за збереження закладеного майна, а плата за користування позикою складає 1,15 % за добу.

В разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою, після закінчення терміну дії договору, майно запаковувалось та спецзв'язком відправлялось до Державної скарбниці України

Підприємством укладено наступні договори з Державною скарбницею України: договір № 231 від 01.08.2003р. Згідно до умов цього договоруОСОБА_2реалізує брухт дорогоцінних металів... У договорі вказується порядок відправки цінностей та їх приймання Держскарбницею. П.п.4.2 Розрахунки за поставлені цінності проводяться за закупівельними цінами на дорогоцінні метали у брухті, встановленими розпорядженням Державної скарбниці України та діючими на дату надходження цінностей до покупця. Згідно п.п. 12.2 якщо жодна із сторін не заявить у письмовій формі про припинення дії договору за один календарний місяць до закінчення строку його дії, то договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік і на тих самих умовах.

За перевіряємий період з 01.04.2003р. по 31.12.2006р. ломбард реалізував Держскарбниці майна на загальну суму 46108,98 грн. (без ПДВ):

з 01.04.2003р. по 31.12.2003р. - на суму 5600,84 грн.;

за 2004рік - на суму 10558,65 грн.;

за 2005 рік - на суму 11165,79 грн.;

за 2006рік - на суму 18 783,70грн.

За перевіряємий період у заставодавців (фізичних осіб) виник об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк на загальну суму 26690,00 грн., в тому числі по періодам:

- у 2004 році - 7239,00грн. (Д-т рах.36 К-т рах. 377),

- у 2005 році - 7435,00 грн.,

- у 2006 році - 12016,00 грн.

Таким чином, за період 2004-2006 роки необхідно донарахувати суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3469,70 грн. (26690,00 х 13%).

В ході перевірки податку з доходів фізичних осіб встановлено порушення п.1.15 ст.1, п.12.1 ст.12, п.7.1 ст.7 та ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб за період 2004 - 2006 рр. у розмірі 3469,70 грн.

На підставі акта перевірки № 339/230/20237135 від 26.04.2007р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000432340/0 від 04.05.2007р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 10457,04 грн., у т.ч. 3485,68 грн. за основним платежем, 6971,36 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погоджується із висновками податкового органу про донарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, посилаючись на те, що в своїй роботі ломбардОСОБА_2керується ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 4, 7, 8, 12, 20 Закону України «Про податок з доходу фізичних осіб», ст.19 Закону України «Про заставу», ст.ст. 589, 1046 ЦК України, згідно до яких за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, у зв'язку з тим, що в даному випадку він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, оскільки під час видачі позики вона не є доходом позичальника, а при викупі закладеної речі в момент закінчення договору ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності з п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів , що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь , протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.п. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до переліку доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, відноситься основна сума кредиту, що отримується платником податку.

Тобто, сума позики є доходом фізичної особи, яка її одержує , але до визначеного договором терміну (до її повернення) вона не є об'єктом оподаткування.

У разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою, тобто після закінчення терміну дії договору, у такої фізичної особи виникає об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та не повернутих у встановлений договором строк .

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ломбарди є податковим агентом, а саме, податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу обкладання іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку , вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону.

Відповідно до п.п.8.1.1. п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок , використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст.7 цього Закону.

Під час виплати грошових коштів за договором позики (при наданні позики) ломбарди як податкові агенти виконують функції лише в частині нарахування та виплати зазначених доходів (наданої позики).

У разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою, після закінчення терміну дії договору та виникнення у фізичної особи об'єкта оподаткування ломбард як податковий агент на підставі п. 1.15 ст. 1 та п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» зобов'язаний виконати свої функції, а саме:

- нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та за ставкою 13% згідно п. 7.1 ст. 7 цього Закону (з попередньо нарахованої суми виплаченого доходу у вигляді суми позики);

- надати відповідно до п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковому органу звітність за формою № 1-ДФ.

В порушення вимог ст.8 і п.12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», протягом 2004 - 2006 рр. позивачем було реалізоване заставлене майно без нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб. На підставі таких порушень, відповідачем правомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 3469,70 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 6939,40 грн. у відповідності до вимог п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі вищевикладених обставин справи, місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання частково недійсним спірного податкового повідомлення-рішення в сумі 3469,70 грн. донарахованого податку з доходів фізичних осіб та 6939,40 грн. нарахованих штрафних санкцій.

Щодо неправомірності донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 15,98 грн., штрафних санкцій у сумі 31,96 грн. за надання податкової соціальної пільги двом працівникам, які припинили трудові відносини, позивачем не наведено ніяких аргументів чи доказів, у зв'язку з чим місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

У відповідності зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем, всупереч вимогам ст.71 КАС України, не були доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме, наявності підстав для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000432340/0 від 04.05.2007р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб. В той же час, відповідачем було доведено правомірність прийнятого спірного рішення.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскаржувана постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 195, 198 п.3, 202 п.1, п.4, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1Дніпропетровської області, м. Марганець задовольнити.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2008р. у справі № А 37/500-07 скасувати в частині задоволення позову про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000432340/0 від 04.05.2007р. на суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3469,70 грн. та штрафних санкцій в розмірі 6939,40 грн.

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена протягом одного місяця до адміністративного суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено - 22.04.2009р.

Головуючий суддя М.В. Мірошниченко

  Суддя О.А. Проценко

Суддя Л.П. Туркіна