Ухвала суду № 37052539, 30.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15678/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

30 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Верховський О.В.,

від відповідача Сухенко С.В.,

від третьої особи: Невмержицька І.М., Соловйова М.М., Нікіфорова І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна група» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна група» до Міністерства культури України, за участю третьої особи об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Стрітенський 3/15» про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до до Міністерства культури України, в якому просив скасувати постанову відповідача від 23 серпня 2013 року № 02 про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини у вигляді накладення на позивача штрафу у розмірі 170000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу відповідача від 31 липня 2013 року № 712 «Про здійснення позапланового заходу (перевірки)» департаментом культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України проведено позапланову перевірку позивача.

Результати перевірки відображено в акті, в якому контролюючим органом встановлено, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: місто Київ, вулиця Олеся Гончара, 17-23, яку віднесено до центрального історичного ареалу міста Києва та охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору, позивачем проводяться роботи без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

У зв'язку з виявленим порушенням, 23 серпня 2013 року відповідачем прийнято оскаржувану постанову, якою за проведення незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, на позивача накладено штраф у розмірі 170000,00 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що застосування фінансових санкцій до позивача за порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови відповідача, штрафні санкції до позивача застосовано на підставі ст. 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за порушення вимог ст. 32 цього Закону у зв'язку з проведення будівельних робіт у межах історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць, без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єктом культурної спадщини є визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам'яткою культурної спадщини є об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Зоною охорони пам'ятки є встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Згідно зі Списком історичних населених місць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878, місто Київ відноситься до історичних населених місць.

Під час судового розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка, на якій позивачем здійснюється будівництво, розташована у межах Центрального історичного ареалу міста Києва, в архітектурній охоронній зоні, в охоронній зоні комплексу Софійського собору та на території пам'ятки археології національного значення «Культурний шар Города Ярослава».

З копії висновку Інституту геологічних наук Національної Академії Наук України від 29 березня 2011 року щодо гідрогеологічної ситуації в заповіднику «Софія Київська» у зв'язку з будівництвом нового будинку на вулиці Олеся Гончара, 17-23 у місті Києві, вбачається, що будівельний майданчик (для будівництва на земельній ділянці) розташований у 60-ти метрах на північ від муру Національного заповідника «Софія Київська».

Земельна ділянка за адресою вул. Олеся Гончара, 17-23 у Шевченківському районі м. Києва знаходиться в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, межі якого визначено у складі Генерального плану м. Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради.

Положеннями статті 4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини.

Згідно з положеннями статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про планування і забудову територій» одним із основних завдань планування і забудови територій є визначення територій, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, історико-культурну цінність; встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та інше використання.

Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності затверджено однойменним законом.

До вказаного переліку згідно з положеннями Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» відноситься і дозвіл на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів, що видається на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Як встановлено колегією суддів, у позивача зазначений дозвіл відсутній.

Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини визначає ст. 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з положеннями зазначеної статті за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Перевіряючи доводи апелянта стосовно того, що до початку виконання будівельних робіт та погодження проекту будівництва ним отримано погодження Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та Державної служби з питань національної спадщини, отримано історико-містобудівного обґрунтування є помилковими, оскільки зазначені погодження не є тотожним отриманню дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, передбаченого Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача підтверджують законних характер оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна група» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 03.02.2014 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.