Ухвала суду № 37015374, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2014 р. м. Київ К-41674/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представників позивача Трунової О.М., Шатила Л.К.

представника відповідача Клименка О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Радомишльське лісомисливське господарство»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010

у справі № 2-а-4606/09/0670

за позовом Державного підприємства «Радомишльське лісомисливське господарство»

до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2010 позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Радомишльському районі від 09.02.2009 № 0001222301/1 (від 01.12.2008 № 0001222301/0) та № 0001212301/1 (від 01.12.2008 № 0001212301/0).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

ДП «Радомишльське лісопромислове господарство» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні судом касаційної інстанції допущено заміну відповідача у справі його правонаступником Малинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковими повідомленнями-рішеннями від 01.12.2008 № 0001212301/0, від 09.02.2009 № 0001212301/1 податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 146272,00 грн. основного платежу та 50711,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та за податковими повідомленнями-рішеннями від 01.12.2008 № 0001222301/0, від 09.02.2009 № 0001222301/1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 14512,00 грн. основного платежу та 7257,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 17.11.2008 № 163/23-035/13568251, про порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Податковий орган вважає, що позивач неправильно визначав базу оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за операціями з реалізації в Україні товару імпортного походження, виходячи з договірної вартості товару, яка є нижчою від його митної вартості. Податковий орган вважає, що звичайною ціною товару є його митна вартість. Позивач зобов'язаний був включити до складу валового доходу різницю між вартістю поставленої продукції та вартістю цієї продукції за звичайними цінами, що дорівнює митній вартості такої продукції, та збільшити податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Також податковий орган вважає, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно витрати та податок на додану вартість за операціями з придбання товару в ТОВ «ПБК «Вертикаль» за нікчемними договорами, які не були направлені на створення правових наслідків. Така позиція обґрунтована відсутністю у ТОВ «ПБК «Вертикаль» необхідних умов, основних фондів для ведення господарської діяльності, порушеннями податкових зобов'язань.

Суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованою позицію суду першої інстанції про те, що позивач правильно визначав базу оподаткування операції з реалізації товару на внутрішньому ринку України, виходячи з його договірної вартості, що визначена за договірними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Відповідно до п. 1.18. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.20.1 п. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судом першої інстанції встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем на митній території України, є нижчою за звичайні ціни. Виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положень п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконної постанови.

Суд касаційної інстанції також вважає за правильне погодитися з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для висновку про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з придбання товару у ТОВ «ПБК «Вертикаль».

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат слід застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, а щодо формування податкового кредиту - положення п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

За умови реального здійснення платником податку господарських операцій з придбання товару, що призвели до об'єктивної зміни складу його активів, здійснення таких операцій у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище норм законів при формуванні валових витрат та податкового кредиту останній не може бути позбавлений такого права.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушенням порядку ведення фінансово-господарської діяльності, заниженням податкових зобов'язань.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо фактичного здійснення господарських операцій, в результаті чого встановлено, що господарські операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами: видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, які відповідають вимогам закону.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат і податкового кредиту не має повноважень і обов'язків здійснювати контроль за дотриманням контрагентом, який на час вчинення операцій був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебував на обліку в податковому органі як платник податків, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за порушення вимог законодавства контрагентами.

У разі, коли вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Суд апеляційної інстанції не спростував достовірно встановлених судом першої інстанції в результаті дослідження та оцінки доказів - первинних документів, що містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, обставин щодо придбання товару, формально поклавши в основу постанови про відмову в задоволенні позову обставини, на які посилався податковий орган в акті перевірки, щодо відсутності у підприємства-контрагента адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань, що є загальним посиланням без конкретних обґрунтувань і само собою не свідчить про невчинення таким контрагентом торгових господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права і можливостей залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

Зважаючи на викладене, необґрунтована постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Радомишльське лісомисливське господарство» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2010 скасувати та залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20.04.2010.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун