Рішення № 36995863, 23.01.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6406/13-ц 23.01.2014 23.01.2014 23.01.2014

Провадження №22-ц/784/258/14

Категорія 7 Головуючий у суді першої інстанції: Спінчевська Н.А.

Доповідач апеляційного суду: Шаманська Н.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2014 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання: Свіщук О.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_3, відповідачки - ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2013 р., ухваленого за позовом

ОСОБА_6

до

ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_7

про виселення, відшкодування моральної шкоди

та зустрічним позовом

ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітніх

ОСОБА_8 та ОСОБА_9

до

ОСОБА_6

про визнання права на користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 р. ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_7 про виселення без надання іншого приміщення, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 30 вересня 2008 р. рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва за ним було закріплено право користування кімнатою АДРЕСА_1, а за відповідачкою кімнатою АДРЕСА_2. Користуючись його тимчасовою відсутністю ОСОБА_4 вселилась разом з дітьми в кімнату АДРЕСА_1 та з 2009 р. постійно перешкоджає позивачу у користуванні його житлом. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 6 грудня 2012 р. постановлено виселити ОСОБА_4 та неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з кімнати АДРЕСА_1 . Дане рішення було оскаржено ОСОБА_4 до апеляційного суду. За час розгляду справи в апеляційному суді у ОСОБА_4 народився син ОСОБА_7, якого вона також вселила та зареєструвала у кімнаті позивача.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визнати малолітнього ОСОБА_7, таким, що не має право користування кімнатою АДРЕСА_1, виселити його з кімнати та стягнути завдану йому моральну шкоду у розмірі 22940 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2013 р. позов в частині вимог про визнання таким, що не має права користування кімнатою залишено без розгляду.

У вересні 2013 р. відповідачка звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_6 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання права на користування житловими приміщеннями, а саме кімнатою позивача.

В своєму позові позивачка, посилаючись на те, що їх з позивачем неповнолітні діти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є членами його сім'ї, на підставі ст. 64 ЖК України, просила визнати за ними право користування спірною кімнатою АДРЕСА_1.

Позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2013 р. позов ОСОБА_6 задоволено частково. Виселено малолітнього ОСОБА_7 з кімнати АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 200 грн. моральної шкоди. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню на підставі наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 до малолітнього ОСОБА_7, 3 лютого 2013 р., суд першої інстанції виходив з того, що члени сім'ї відповідачки проживають в кімнаті позивача без його згоди та відома, а тому відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України підлягають виселенню.

Проте не з усіма висновками суду першої інстанції можна погодитись.

Так, відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Звертаючись з позовом про виселення малолітньої особи, ОСОБА_7, 3 лютого 2013 р., позивач не врахував вищезазначених положень закону, та не звернув уваги на те, що малолітній не здатний своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а тому обраний позивачем спосіб захисту не відповідає можливим способам захисту порушеного права.

До того ж, відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, а тому виселення матері зі спірної кімнати є підставою для виселення малолітніх дітей, які з нею проживають.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначені обставини та норми матеріального права, то рішення суду в цій частині слід скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними, то в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди також слід відмовити.

Що стосується зустрічного позову, то суд вірно виходив з того, що вимоги ОСОБА_4 про визнання за неповнолітніми дітьми права користування кімнатою АДРЕСА_1 не підлягають задоволенню.

Так, судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2008 р. було задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визначення порядку користування житловим приміщенням та зміну договору найму. Змінено договір найму житлового приміщення і визначено порядок користування квартирою спільного заселення, що складається з кімнат АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2. ОСОБА_6 виділено в користування кімнату АДРЕСА_1, площею 9,6 кв.м., а ОСОБА_4 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кімнату АДРЕСА_2, площею 16,6 кв.м. за цією ж адресою. Дане рішення набрало законної сили 11 жовтня 2008 р.

На підставі рішення суду було відкрито окремі особові рахунки на користувачів зазначених кімнат.

Отже, неповнолітні діти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишились проживати в кімнаті АДРЕСА_2 разом з матір'ю ОСОБА_4, що є їх постійним місцем проживання.

Суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонам доказам та дійшов вірного висновку про відсутність підстав, для визнання за неповнолітніми дітьми права користування спірною кімнатою, а тому вірно відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Доводи апелянта в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2013 р. в частині позовних вимог ОСОБА_6 про виселення та відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_7 про виселення та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Зазначене рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судових витрат скасувати.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: