Ухвала суду № 36986505, 28.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-350/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

28 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10.08.2005 року №882/23-4/0, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2005 року відкрите акціонерне товариство «Укртранснафта», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укртранснафта» (далі - Позивач, ПАТ «Укртранснафта») звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі) про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення від 10.08.2005 року №882/23-4/0.

Постановою Господарського суду міста Києва від 10.11.2005 року у справі №25/315, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 року у справі №22-а-10338, позов задоволено - визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.08.2005 року №882/23-4/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.11.2011 року у справі №К-22220/09 скасовано постанову Господарського суду міста Києва від ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2009 року №22-а-10338, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що транспортування Позивачем нафти здійснювалася в межах Державного кордону України, ПАТ «Укртранснафта» не було доведено, що місце поставки знаходиться за межами Державного кордону України, а також те, що споживання поставленого товару здійснювалося за межами митної території України.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не було взято до уваги факти та докази, на які посилався Відповідач у ході розгляду справи по суті.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд задовольнити вимоги останньої.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у жовтні 2011 року працівниками ДПІ у Шевченківському районі було проведено позапланову документальну перевірку ВАТ «Укртранснафта» з питань достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість з бюджету за січень-лютий 2005 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.2, 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого підлягає зменшенню до заявленого відшкодування сума податку на додану вартість за січень 2005 року - 4 081 796,00 грн., лютий 2005 року - 3 582 347,00 грн. та донарахуванню за лютий 2005 року в сумі 226 726,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 05.08.2005 року №441/23-4/31570412. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми «В» від 10.08.2005 року №882/23-4/0, яким Позивачу встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 7 664 143,00 грн.

Досліджуючи висновки податкового органу, відображені в акті перевірки від 05.08.2005 року, суд встановив, що у січні - лютому 2005 року Позивачем надавалися послуги з транспортування нафти по території України до нафтопереробних підприємств згідно договору від 16.11.2004 року №0005100 з надання послуг з транспортування нафти по території України, укладеного з ОАО «АК «Транснефть» та генерального договору від 14.09.2001 року №001/РО2 з надання послуг по прийому, транспорту і здачі сирої нафти на території України, укладеного з Компанією «International Port Services Limited».

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що згідно складених з ОАО «АК «Транснефть» (Російська Федерація) актів виконаних робіт Позивачем надано послуг на загальну суму 21 578 014,80 доларів США (у тому числі у січні 2005 року - 10 118 047,90 доларів США згідно акта від 31.01.2005 року, у лютому 2005 року - 11 459 966,90 доларів США згідно акта від 28.02.2005 року). А згідно складених з Компанією «International Port Services Limited» (Великобританія) актів виконаних робіт ВАТ «Укртранснафта» надано послуг на загальну суму 10 107 540,00 доларів США (у тому числі у січні 2005 року - 5 728 560,00 доларів США згідно акта від 31.01.2005 року та у лютому 2005 року -4 378 980,00 доларів США згідно акта від 28.02.2005року).

Як вірно встановив суд, під час надання послуг за замовленням нерезидентів по транспортуванні нафти на нафтопереробні заводи Позивач застосовував нульову ставку податку на додану вартість відповідно до пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Досліджуючи правомірність застосування до зазначеної господарської операції нульову ставку ПДВ, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень п. 6.1, пп. 6.2.2, 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», а також зміст наявних у матеріалах справи копій договорів, актів виконаних робіт, маршрутів транспортування нафти системою магістральних нафтопроводів, дійшов до висновку, що послуги Позивачем надавалися на митній території України в межах Державного кордону, а тому у ВАТ «Укртранснафта» були відсутні правові підстави для застосування нульової ставки податку на додану вартість.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України, а також з поставки робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України. Крім того, за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України (пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону про ПДВ).

Скасовуючи рішення першої і апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України наголосив на тому, що з метою встановлення правомірності застосування Позивачем нульової ставки податку на додану вартість при наданні послуг з транспортування газу необхідно встановити які саме послуги надавало ВАТ «Укртранснафта».

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, що з умов укладених між Позивачем та ОАО «АК «Транснефть», Компанією «International Port Services Limited» договорів вбачається, що предметом останніх є транспортування нафти територією України. Вказана нафта є власністю нерезидента.

Досліджуючи правову природу зазначених послуг суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що твердження Позивача про те, що останній отримував нафту за межами державного кордону України є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту Додаткових угод, укладених ВАТ «Укртранснафта» з ОАО «АК «Транснефть» та Компанією «International Port Services Limited», найменування маршруту визначалося транспортування від кордону іншої держави з кордоном України до пунктів призначення на території України.

Така позиція суду першої інстанції підтверджується наступним.

Транспортування нафти магістральними нафтопроводами є видом господарської діяльності, який передбачено Законом України від 12.07.2001 року № 2665-ІІІ «Про нафту і газ».

Згідно ст. 1 Закону України «Про нафту і газ» транспортна послуга - виробничі операції з приймання, переміщення, здавання, тимчасового зберігання і перевантаження нафти, газу та продуктів їх переробки; внутрішня транспортна послуга - переміщення територією України нафти і газу та продуктів їх переробки як власного виробництва, так і тих, що надійшли з інших країн, для задоволення потреб споживачів України.

Відповідно до наведеного визначення, внутрішні послуги з транспортування нафти включають в себе як переміщення нафти власного виробництва без перетину митного кордону України, так і переміщення нафти, ввезеної в Україну (імпорт), та продуктів її переробки на українській території для задоволення споживачів України. При цьому для визначення транспортних послуг внутрішніми у Законі істотне значення має не юрисдикція замовника (споживача) таких послуг - резидента чи нерезидента - а умови поставки і фактичне місце їх отримання (споживання).

Статтею 6 Митного кодексу України визначено, що межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України.

Порядок митного контролю та митного оформлення нафти, що переміщуються через митний кордон України трубопровідним транспортом за всіх режимів її митного оформлення (імпорт, експорт, транзит) регулюється постановою КМ України від 17.12.2003 року № 1958. Цією ж постановою затверджено Перелік місць митного контролю нафти, що переміщується через митний кордон України трубопровідним транспортом.

Згідно п. 3 цього Порядку переміщення нафти трубопровідним транспортом через митний кордон України здійснюється на підставі оформленої митним органом тимчасової декларації або зареєстрованої ним вантажної митної декларації. При цьому, з моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

Відповідно до п. 5 цього Порядку нафта, що переміщується через митний кордон України, перебуває під митним контролем.

Як вірно зауважив суд першої інстанції, знаходження вантажу (нафти) під митним контролем не означає, що такий вантаж знаходиться поза межами митної території України. До того ж, розмір податку стосовно таких операцій не перебуває у правовому зв'язку з фактом перебування вантажу під митним контролем

Враховуючи специфіку магістральної трубопровідної системи України, яка є стаціонарним видом транспорту, технічні засоби якого постійно перебувають на митній території України, нульова ставка податку на додану вартість до послуг з транспортування нафти на території України магістральними нафтопроводами не може бути застосована позивачем і на підставі підпункту 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість".

Оскільки магістральні нафтопроводи, що належать Позивачу, знаходяться на території України, а також враховуючи те, що надання платником податку на підставі договорів з нерезидентами транспортних послуг з перевезення вантажів відбувалося в межах митної території України та її державного кордону, а не від пункту за межами державного кордону України до пункту випуску вантажів з-під митного контролю, то обґрунтованим є висновок суду першої, що зазначені операції не підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а підлягають оподаткуванню на загальних підставах, передбачених нормами пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону про ПДВ.

Крім того, обґрунтованим, на думку колегії суддів, є критична оцінка тверджень Позивача про те, що послуги, які надавалися ВАТ «Укртранснафта», споживалися за межами території України, з огляду на наступне.

Як було встановлено раніше, нафта, яку транспортує Позивач, перебуває у власності нерезидента - іноземної компанії. Послуга з транспортування нафти територією України є окремим видом господарської діяльності, тобто зазначені роботи є лише послугами, а не експортом товару, а тому не можуть вважатися супутньою послугою у розумінні Закону про ПДВ, а отже на неї не може поширюватися нульова ставка оподаткування податком на додану вартість, яка передбачена для експорту товарів та супутніх послуг.

Оцінюючи посилання Апелянта на ряд листів ДПА України як на обставину, яка підтверджує правомірність формування Позивачем податкового кредиту, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що, по-перше, вказані листи не є нормативними актами, а носять виключно інформаційний характер, по-друге, останні роз'яснюють порядок оподаткування за нульовою ставкою податку на додану вартість робіт та послуг за умови, якщо вони повністю відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість». Водночас, як було встановлено раніше, послуги транспортування, що надавалися Позивачем, підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10.08.2005 року №882/23-4/0 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.