Ухвала суду № 36968977, 15.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" січня 2014 р. м. Київ К/800/15834/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Ланченко Л.В., Степашко О.І.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Нижника О.М.,

відповідача - Шила М.Ю.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби (далі - СДПІ)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013

у справі № 0870/3123/12

за позовом публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (далі - Товариство)

до СДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013, позов задоволено повністю; скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.03.2012 № 0000860808/0.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що податковим органом не доведено фактів використання платником придбаної продукції поза межами господарської діяльності, які слугували підставою для невизнання права Товариства на податковий кредит у відповідній сумі.

Не погоджуючись з висновками попередніх судових інстанцій, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про невідповідність висновків судів, зокрема, положенням пункту 185.1 статті 185, пункту 194.1 статті 194, підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, позаяк продаж платником продукції за ціною нижче собівартості свідчить про використання придбаного товару без мети отримання прибутку.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми від'ємного значення ПДВ за грудень 2011 року та суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося у листопаді 2011 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 06.03.2012 № 150/08-08/00186542 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству зменшено суму від'ємного значення ПДВ за грудень 2011 року на 7 665 663 грн.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії стало невизнання податковим органом права позивача на податковий кредит за операціями з придбання продукції (маргенецьмісткої продукції, концентратів марганцеворудних, електричної енергії), яка в подальшому була використана для виробництва товарів, реалізованих Товариством за ціною нижчою собівартості, що було розцінено податковим органом як використання придбаних товарів в операціях, не спрямованих на отримання прибутку, тобто поза межами господарської діяльності платника (позивача у справі).

Втім суди цілком обґрунтовано не погодилися із зазначеною правовою позицією відповідача у справі.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження господарської діяльності платника.

Згідно з визначенням, що міститься у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

При цьому слід зазначити, що власне збитковість господарської діяльності не є ознакою відсутності розумних цілей економічного характеру у господарської операції. Податковий кодекс України не містить положень, що дають можливість податковому органу оцінювати здійснені платником витрати по сплаті ПДВ у ціні товару з позиції їх економічної доцільності, раціональності та ефективності господарських взаємовідносин, у зв'язку з чим прибутковість або збитковість конкретних господарських операцій або діяльність платника в цілому за один податковий період не може слугувати підставою для висновку про відсутність ділової мети або спрямованості діяльності не на отримання прибутку, тобто для одержання необґрунтованої податкової вигоди.

Доказів свідомого придбання платником товару за завищеною ціною з метою штучного завищення податкового кредиту, або без цілі використання цього товару у виробничій діяльності Товариства СДПІ не представлено.

Судами встановлено, що на підтвердження правомірності формування податкового кредиту позивачем подано усі необхідні документи, у тому числі договори, податкові накладні та інші документи, які у сукупності підтверджують реальність господарських операцій. Доказів того, що відомості, які містяться у поданих Товариством документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, податковою інспекцією не представлено, як і не представлено доказів недобросовісності дій з боку Товариства, його наміру отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених дій з контрагентами.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію позивача по справі; ці доводи отримали належну правову оцінку під час розгляду справи по суті попередніми судовими інстанціями, а тому підлягають відхиленню.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З огляду на реорганізацію СДПІ Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити відповідача у справі його правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

3. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.06.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 у справі № 0870/3123/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.В. Ланченко О.І. Степашко