Ухвала суду № 36968969, 14.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2014 р. м. Київ К/800/39698/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бившевої Л.І.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року

та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 року

по справі №814/1052/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідротехнології»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідротехнології» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2012 року №0002742301 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 397141,00 грн., в тому числі 317713,00 грн. за основним платежем та 79428,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002752301 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 434263,00 грн., в тому числі 347410,00 грн. за основним платежем та 86853,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002772301 щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини в розмірі 510,00 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року у даній справі позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва №0002742301 від 28 листопада 2012 року про визначення грошового зобов'язання ТОВ "Гідротехнології" з податку на прибуток на суму 397141,00 грн. та №0002752301 від 28 листопада 2012 року про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 434263,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства.

Під час перевірки було встановлено порушення пп.49.18.2 п.49.18 ст. 49, п.51.1 ст. 51, п.138.4, п.138.6 ст. 138, абз. «б» п.176.2 ст. 176, абз. «а» п.198.1, п.198.3 ст. 198, п.201.4 ст.201, п.250.9 ст. 250 ПК України, та ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №56-93 «Про місцеві податки та збори», п.3 Положення про комунальний податок, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради за №7/3 від 21 листопада 2002 року, п.3 Положення про комунальний податок, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради №3/5 від 14 липня 2006 року «Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 21 листопада 2002 року №7/3 «Про затвердження положень про місцеві податки та збори».

За результатами перевірки 28 листопада 2012 року були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з підпунктом «а» п.198.1 статті 198 Податкового Кодексу України, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6 цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, згідно зі статтею 201.8 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: договорами, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, платіжними дорученнями.

Крім того, відповідно до п. 133.1 Податкового кодексу України платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Судами встановлено, що всі необхідні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за товари контрагента на виконання зобов'язань по укладених договорах.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Як свідчать матеріали справи, на момент підписання відповідних договорів, видаткових та податкових накладних, юридичні особи ППП «ОнЛайн-Ф», ТОВ «Л.Б.К.» та ТОВ «Альянс-Строй» не були припинені.

Крім того, як встановлено судами, ТОВ «Л.Б.К.» не поставило на адресу позивача товар відповідно до договору, а після отримання коштів зникло зі своєї адреси. За цим фактом слідчим Ленінського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області зареєстровано кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 року по справі №814/1052/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписБившева Л.І. підписРибченко А.О.

Ухвала складена у повному обсязі 17.01.2014 р.