Ухвала суду № 36945478, 21.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2014 р. м. Київ К/9991/7375/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Промтекс»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року

у справі № 2а-365/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Промтекс»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Промтекс» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000272350/0 від 28 травня 2009 року, № 0000272350/1 від 07 вересня 2009 року, № 0000272350/2 від 08 жовтня 2009 року та № 0000272350/3 від 19 січня 2010 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000272350/0 від 28 травня 2009 року, № 0000272350/1 від 07 вересня 2009 року, № 0000272350/2 від 08 жовтня 2009 року та № 0000272350/3 від 19 січня 2010 року в частині зменшення ТОВ «АТ Промтекс» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 203 155,92 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Приморському районі м. Одеси задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року та залишення без змін постанови Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «АТ Промтекс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за грудень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в листопаді 2008 року, за результатами якої складено акт № 6854/23-512/13911051 від 14 травня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000272350/0 від 28 травня 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 203 249,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000272350/1 від 07 вересня 2009 року, № 0000272350/2 від 08 жовтня 2009 року та № 0000272350/3 від 19 січня 2010 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку із заниженням бази оподаткування податком на додану вартість внаслідок реалізації попередньо імпортованих товарно-матеріальних цінностей (дитячих колясок та моніторів у листопаді 2008 року, компакт-дисків, статуеток, стрічок у грудні 2008 року) за цінами, нижчими за митну вартість зазначених товарів, а також неправомірним включенням до складу податкового кредиту в листопаді 2008 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в попередніх звітних періодах (лютий, червень, серпень 2007 року та з жовтня по червень 2008 року).

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову та відмовляючи в його задоволенні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що продаж товарів за ціною, що є нижчою за митну вартість, з урахуванням витрат, передбачених пунктом 4.3 статті 4 Закону № 168/97-ВР, не можна вважати таким, що направлений на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Також, на думку Одеського апеляційного адміністративного суду, платник податку, який не отримав податкову накладну, але оплатив товари (послуги) та отримав їх, має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

А відтак, оскільки позивач до податкових декларацій за звітні (податкові) періоди з лютого 2007 року по червень 2008 року скарги на постачальників, які виписали податкові накладні із запізненням, до ДПІ у Приморському районі м. Одеси не надавав, то у нього відсутнє право на формування податкову кредиту.

Колегія суддів вважає вказані висновки суду апеляційної інстанції неправомірними, виходячи з таких підстав.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, Законом № 168/97-ВР встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України та застосовується при переміщенні товару через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними та не можуть бути порівнюваними.

А відтак, висновок суду апеляційної інстанції про те, що згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування податком на додану вартість спірних операцій має обмежуватись митною вартістю імпортованого товару, яка відповідає його звичайній ціні, не ґрунтується на вимогах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та є помилковим.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

В свою чергу, у випадку, коли право платника податку на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в межах строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, факт надходження на адресу позивача в листопаді 2008 року податкових накладних, виписаних на його адресу постачальниками в попередніх звітних періодах (лютий, червень, серпень 2007 року та з жовтня по червень 2008 року), підтверджується даними реєстру отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «АТ Промтекс».

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Промтекс» задовольнити.

Скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2011 року, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Федоров М.О.