Постанова № 36915109, 24.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24 січня 2014 року 14 год. 15 хв. № 2а-925/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2012 року відмовлено повністю у задоволенні позову державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (також далі - позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків (також далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 06 січня 2012 року № 0000294210 (також далі - оскаржуване рішення).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла 17 жовтня 2013 року та, відповідно до автоматизованої системи документообігу суду, для її нового розгляду та вирішення визначено суддю Данилишина В.М.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2013 року справу прийнято до провадження та її призначено до розгляду у судовому засіданні, а також, згідно зі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України), допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників (також далі - відповідач).

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю.

Представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових поясненнях по суті позову, наданих суду у судовому засіданні 08 листопада 2013 року.

У судове засідання 09 грудня 2013 року представник відповідача не прибула, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 09 грудня 2013 року судом, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2013 року вбачається, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано у зв'язку з тим, що судами вказаних інстанцій не надано належної правової оцінки посиланням позивача на документи, які надавались ним контрагенту для укладення договору на перевезення. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою подальше використання результатів укладених договорів - придбаних товарів.

Враховуючи позицію, викладену в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2013 року, на новому розгляді справи судом першої інстанції з'ясовано додаткові фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71, ч. 3 ст. 86 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як з'ясовано судом під час нового розгляду справи, відповідачем у період із 23 листопада по 13 грудня 2011 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 20 грудня 2011 року складено акт № 1157/42-10/19014832 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість (також далі - ПДВ) за лютий 2011 року по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "ГТС-Оіл" (також далі - ТОВ "ГТС-Оіл") (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за лютий 2011 року у розмірі 4330442,00 грн., чим порушено п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (також далі - ПК України).

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 06 січня 2012 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу зменшено від'ємне значення суми ПДВ у розмірі 4330442,00 грн.

При цьому, зі змісту акту перевірки вбачається, що висновок відповідача про завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду ґрунтується на виявленому у ході перевірки факті відсутності подальшого використання придбаного позивачем товару у його власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З аналізу викладених положень вбачається, що обов'язковою умовою віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є факт придбання товарів/послуг з метою їх подальшого використання у господарській діяльності, що, у свою чергу, повинно підтверджуватись належним чином складеними податковими накладними.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг), а також доказів того, що такі товари (роботи, послуги) призначені для використання у господарській діяльності платника податків відповідні суми не можуть включатися до складу витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Згідно зі ст. 1, ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що між позивачем та ТОВ "ГТС-Оіл" укладено договори поставки від 12 травня 2010 року № ЦХП-14-01410-01 та від 31 січня 2011 року № ЦХП-14-01211-01 (також далі - договори поставки), за умовами яких ТОВ "ГТС-Оіл" зобов'язалось поставити, а позивач - прийняти та оплатити товар (масла, оливи, мастильні матеріали).

На виконання умов договорів поставки виписані податкові накладні на загальну суму ПДВ у розмірі 4330422,00 грн., яка позивачем включена до складу податкового кредиту.

У ході перевірки відповідачем виявлено, що фактично господарські операції за участю позивача та ТОВ "ГТС-Оіл" не здійснювались, документів, на підставі яких можливо довести зворотне, позивачем до перевірки не надано.

Разом з тим, під час розгляду справи судом з'ясовано, що викладені висновки відповідача ґрунтуються на проведеному аналізі фінансово-господарської діяльності контрагента позивача - ТОВ "ГТС-Оіл", з контрагентом вказаного товариства, тобто на підставі аналізу господарської діяльності товариств за ланцюгом постачання.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України", для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Крім того, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Тобто, як вбачається з викладених положень та обставин, притягнення платника податків до відповідальності за можливі протиправні діяння суб'єктів господарювання за ланцюгом постачання є неприпустимим.

До того ж, у матеріалах справи містяться копії окремих первинних документів, які надані представниками позивача, у тому числі на вимогу суду, а саме: договорів поставки, специфікацій, додаткових угод, договорів про неустойку, податкових накладних, актів прийому-передачі (том І); платіжних доручень, банківських виписок (том ІІ); актів прийому-передачі, рахунків-фактур, вимог, податкових накладних, довіреностей (на прийняття вантажу), квитанцій про приймання вантажу (том IV); актів прийому-передачі, рахунків-фактур, вимог, податкових накладних, довіреностей (на прийняття вантажу), квитанцій про приймання вантажу (том V); актів прийому-передачі, рахунків-фактур, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (том VI); актів прийому-передачі, рахунків-фактур, вимог, податкових накладних, довіреностей (на прийняття вантажу), квитанцій про приймання вантажу, накладної (том VIІ); актів прийому-передачі, рахунків-фактур, довіреностей (на прийняття вантажу), накладних, вимог, товарно-транспортних накладних (також далі - ТТН) (том VІІI); ТТН, актів приймання нафтопродуктів, актів приймання продукції, накладних-вимог, актів прийому-передачі, накладних (том ІХ); сертифікатів (паспортів) відповідності, паспортів безпеки речовини (матеріалу), офіційної дилерської угоди, дилерських договорів, офіційного дилерського контракту, сертифікатів на систему управління якістю, свідоцтв про атестацію, атестатів акредитації, технічних характеристик товару (том Х); технічних характеристик товару; декларацій про відповідність вимогам технічного регламенту, документації конкурсних торгів, накладних, актів про технічний стан вагонів, актів приймання, посвідчень, паспортів на товар, претензій, розрахунків вартості недостачі товару, свідоцтва про перевірку засобу вимірювальної техніки, заявки-пропозиції, договору страхування, ліцензії на страхову діяльність (том ХІ); даних про продукцію (таблиць), довідки Товарно-промислової палати України, заяв про проведення сертифікації продукції, сертифікатів (паспортів) відповідності, паспортів безпеки речовини (матеріалу), атестатів акредитації, сертифікатів на систему управління якістю, накладних, ТТН (том ХІІ); сертифікатів (паспортів) якості, паспортів продукції, сертифікатів відповідності, ТТН, вимог, накладних, актів прийому-передачі, рахунків-фактур (том ХІІІ); актів прийому-передачі, рахунків-фактур, податкових накладних, ТТН, накладних (том ХІV); актів прийому-передачі, рахунків-фактур, ТТН, накладних (том ХV), які, за переконанням суду, є тими доказами, на підставі яких можливо зробити висновок щодо реального здійснення позивачем господарських операцій, метою яких є отримання економічних результатів, обумовлених укладеними між позивачем та його контрагентом договорами поставки.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 зазначено, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій, бездіяльності та рішень, не надано суду доказів, які б підтвердили правомірність складання ним оскаржуваного рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З викладеного положення вбачається, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості, тобто тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі.

Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав та/або законних інтересів у разі, якщо суб'єкт владних повноважень заперечує проти позову.

Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень, який є відповідачем у справі, означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії та/або бездіяльність відповідача та про порушення прав і законних інтересів відповідають дійсності доти, доки відповідач їх не спростує на підставі доказів. Невиконання обов'язку відповідача довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє суд від обов'язку постановити справедливе та обґрунтоване судове рішення. Однак, презумпція винуватості позбавляє суд необхідності перевіряти повідомлені позивачем обставини, якщо вони не викликають обґрунтованого сумніву.

Таким чином, із системного аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, акт суб'єкта владних повноважень може бути скасовано тільки у разі визнання його протиправним, тобто таким, що порушує права та законні інтереси особи, оскільки, скасування такого акта є способом захисту порушеного права, який застосовується у разі, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 06 січня 2012 року № 0000294210, яким державному підприємству матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (ідентифікаційний код 19014832) зменшено від'ємне значення податку на додану вартість у розмірі 4330442,00 грн. (Чотири мільйони триста тридцять тисяч чотириста сорок дві гривні 00 копійок).

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин