Постанова № 36907357, 31.01.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Афанасьєва Ю.О.

Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2014 року справа № 224/1341/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Шальєвої В.А., Бишова М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Дебальцівської міської ради на постанову Дебальцевського міського суду від 23 жовтня 2013 року по адміністративній справі №224/1341/13-а за позовом ОСОБА_3 до управління соціального захисту населення Дебальцівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.34-36) просила: визнати протиправною бездіяльність Управління щодо відмови у перерахунку їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі - допомога) відповідно до вимог законодавства; зобов'язати Управління здійснити нарахування і виплату допомоги з 12.02.2013 року до досягнення дитиною 3-річного віку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Постановою Дебальцевського міського суду від 23 жовтня 2013 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії УСЗН щодо відмови позивачу в нарахуванні та виплаті грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12.02.2013 року в розмірі прожиткового мінімуму для дітей до 6 років.

Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12.02.2013 року до досягнення дитиною трирічного віку, в розмірі прожиткового мінімуму для дітей до 6-ти років.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в межах бюджетних асигнувань Управління правильно виплачувало допомогу позивачці, виходячи з розмірів, встановлених Порядком, затвердженим постановою КМУ №1751 від 27.12.2001 року.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_3 має на утриманні дитину - дочку ОСОБА_5, народження ІНФОРМАЦІЯ_1 року, перебуває на обліку в Управлінні з 12.02.2013 року та отримує допомогу в розмірі 130 грн на місяць як особа, застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування. (а.с.5,8)

Відповідачем призначена допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років відповідно до ЗУ «Про державну допомогу сім»ям з дітьми», розмір якої визначено відповідно до Порядку призначення і виплати допомоги державної допомоги сім»ям з дітьми», затвердженому постановою КМУ №1751 від 27.12.2001 року.

До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України від 28.12. 2007 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №107-VI) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом №2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.

Конституційний Суд України рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.

Пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.

Таким чином, з часу проголошення Рішення № 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону № 2811-ХІІ.

Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон № 2154-VI) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону № 2240-ІІІ призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України 27 грудня 2001 року № 1751 саме на виконання Закону № 2811-ХІІ (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону № 2154-VI не приймався.

Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону № 2240-III на виконання статті 45 Закону № 2154-VI Кабінетом Міністрів України не визначалися.

В подальшому, ані Законом України «Про Державний бюджет на 2012 рік», ані Законом України «Про Державний бюджет на 2013 рік», ані іншими законами не встановлювався інший розмір допомоги, ніж в Законах №2811-ХІІ та №2240-ІІІ.

Таким чином спір виник щодо виплати допомоги з лютого 2013 року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону (яким є Закон № 2240-III), відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.12.2012 року в справі №21-410а12.

Відповідно до ст.244-2 КАС України, рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст.2 КАС України суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи, інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Проте, суд першої інстанції вирішив питання щодо нарахування та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на майбутнє, однак суд відповідно до ст.2 КАС України здійснює захист порушених (невизнаних) прав, свобод та інтересів та не може визначати обов'язок на майбутнє.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі та відповідні їм правовідносини, судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, що є підставою для зміни судового рішення першої інстанції.

Керуючись ст. 195, 197, 200, 201, 205, 207, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Дебальцівської міської ради на постанову Дебальцевського міського суду від 23 жовтня 2013 року по адміністративній справі №224/1341/13-а - задовольнити частково.

Постанову Дебальцевського міського суду від 23 жовтня 2013 року по адміністративній справі №224/1341/13-а - змінити.

В абзаці другому та третьому резолютивної частини постанови після слів та цифр «з 12 лютого 2013 року» добавити слова та цифри «по 31 січня 2014 року», слова «до дати досягнення її дочкою трирічного віку» виключити.

В іншій частині постанову Дебальцевського міського суду від 23 жовтня 2013 року по адміністративній справі №224/1341/13-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Суддя-доповідач І.Д. Компанієць

Судді В.А. Шальєва

М.В. Бишов