Рішення № 36887827, 14.01.2014, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22-ц/791/89/2014 Головуючий в І інстанції: Полив'яний В.М.

Категорія: 30 Доповідач: Майданік В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року січня місяця 14 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого: Майданіка В.В.

суддів: Орловської Н.В.,

Кутурланової О.В.

при секретарі: Гончар К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_3, на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 26 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 (третя особа - ОСОБА_5) про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

09 червня 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь: понесені ним витрати, пов'язані з поверненням забезпечувального платежа у розмірі 8000грн., та витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням договору про намір у розмірі 430грн.; моральну шкоду в розмірі 10000грн.; судові витрати.

Позов обґрунтований наступним. 06.04.2012 року між ним та ОСОБА_6 був укладений нотаріально посвідчений попередній договір, в якому сторони зобов'язалися укласти до 16.04.2012 року договір купівлі-продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 28,8кв.м. на умовах, встановлених попереднім договором. Для виконання умов договору позивач звернувся до Херсонського державного бюро технічної інвентаризації для отримання витягу з Реєстру права власності на нерухоме майно для відчуження квартири. Однак, йому було відмовлено, оскільки 05.04.2012 року інвентарна справа була вилучена Дніпровським районним судом м.Херсона. Крім того, за постановою начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Херсоні від 11.04.2012 року було накладено арешт на рухоме і нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_7 за адресою АДРЕСА_1. Проте на той час ОСОБА_7 вже не був власником вказаної квартири. Позивач зазначив, що власником сусідньої квартири АДРЕСА_2, а саме відповідачкою, постійно чинились перешкоди у користуванні ним своєю вказаною квартирою. Ці перешкоди виражались в тому, що відповідачкою змінювались замки металевої тамбурної решітки, що перешкоджало в доступі до квартири. У зв'язку з наведеним він не зміг виконати умови попереднього договору та поніс витрати, пов'язані із його невиконанням, а саме: повернув 18.04.2012 року забезпечувальний платіж у розмірі 8000грн. (передбачено п.6 попереднього договору); поніс витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням договору про намір у розмірі 430грн. Крім цього, діями відповідачки йому була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у погрозах, приниженні його честі та гідності, а також ділової репутації в присутності осіб з якими позивач приходив для огляду квартири, спричиненням перешкод протягом трьох місяців у доступі до своєї квартири, у зв'язку з чим він неодноразово звертався до міліції.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 26 листопада 2013 року позов було задоволено. Суд вирішив стягнути з відповідачки на користь позивача: понесені витрати, пов'язані з поверненням забезпечувального платежу у розмірі 8000грн. та витрати, понесені на нотаріальне посвідчення договору про намір в розмірі 430грн.; в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000грн.; судові витрати в розмірі 229грн.40коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, діючий в інтересах ОСОБА_3, просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в позові, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказав, що суд не звернув увагу на відсутність вини відповідачки у помилковому накладенні виконавчою службою арешту на квартиру позивача в іншій справі. Також зазначив, що суд залишив поза увагою відсутність доказів недопуску відповідачкою позивача до своєї квартири, зокрема шляхом встановлення металевої решітки, а також відсутність доказів заподіяння позивачу моральної шкоди. При цьому суд не зазначив, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно.

У своєму запереченні ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, пославшись на ст.ст.1166 та 1167 ЦК України, виходив з того, що внаслідок дій відповідачки, яка створила позивачу перешкоди в користуванні ним своєю квартирою АДРЕСА_1, позивачу було завдано матеріальний збиток в розмірі 8000грн., а також моральна шкода в розмірі 2000грн.

Однак до таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, що на підстав п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Власником квартири АДРЕСА_1 був ОСОБА_7 11.03.2012 року у вказаній квартирі сталась пожежа, внаслідок якої було пошкоджено майно не тільки ОСОБА_7, але й майно власників сусідніх квартир, у тому числі і майно ОСОБА_8, а також майно ОСМД "Політ" (а.с.42).

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 23.03.2012 року ОСОБА_7 продав належну йому вказану квартиру позивачу ОСОБА_4 (а.с.42).

06.04.2012 року між ОСОБА_4 (ПРОДАВЕЦЬ) та ОСОБА_6 (ПОКУПЕЦЬ) був укладений нотаріально посвідчений договір, відповідно до умов якого сторони зобов'язалися укласти до 16.04.2012 року договір купівлі-продажу вказаної квартири (п.1). Умовами договору також передбачена сплата ОСОБА_6 забезпечувального платежу у сумі 8000грн., який у випадку укладення сторонами договору зараховується в рахунок вартості квартири (п.6). Крім того, було передбачено (п.7), що в разі невиконання договору з вини продавця останній має сплатити покупцю подвійну суму забезпечувального платежу (а.с.13).

За п.8 вказаного договору витрати, пов'язані з оформленням цього договору, сплачує продавець.

Згідно з довідкою нотаріуса №548 від 06.04.2012 року за посвідчення договору про намір укласти договір купівлі-продажу ОСОБА_4 сплатив 430грн. (11).

Відповідно до вимоги ОСОБА_6 на адресу позивача від 17.04.2012 року: умови договору від 06.04.2012 року ОСОБА_4 не виконані, а саме останнім не виписані всі зареєстровані в квартирі особи, не одержано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно та інші необхідні для укладення договору купівлі-продажу квартири документи. Тому ОСОБА_6 вимагає сплатити передбачені договором 16000грн. (а.с.9).

За нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_6 від 18.04.2012 року ОСОБА_4 сплатив тому забезпечувальний платіж та додатковий платіж в розмірі забезпечувального платежу загальною сумою 16000грн., що еквівалентно 2000 доларів США (а.с.10).

У провадженні Дніпровського районного суду м.Херсона перебувала інша цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до орб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політ", ОСОБА_5, ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позивач просив, крім іншого, стягнути понесені витрати (збитки), пов'язані зі сплатою додаткової суми у розмірі забезпечувального платежу в сумі 8000грн. Підставою позову були вказані обставини, майже тотожні таким за цим позовом.

Рішенням вказаного суду від 06.03.2013 року позов було задоволено частково. З ОСОБА_8 на користь позивача було стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди 8430грн., а також судові витрати. В задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 29.05.2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 було задоволено, вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову було скасовано та ухвалено нове про відмову в цій частині в позові (а.с.31-32).

Із вказаного рішення суду апеляційної інстанції вбачається, що у квітні 2012 року громадяни, а також ОСББ "Політ", майно яких постраждало внаслідок пожежі у кв.АДРЕСА_1, звернулись до суду із позовом до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Херсона від 04.04.2012 року на забезпечення вказаного позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1. У травні того ж року ці ж особи, довідавшись про продаж квартири ОСОБА_7 ОСОБА_4, звернулись до суду із позовом про визнання цього договору недійсним (а.с.49).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що внаслідок дій відповідачки (встановлення металевої решітки, зміна замків на ній), яка створила позивачу перешкоди в користуванні ним своєю квартирою АДРЕСА_1, позивачу було завдано матеріальний збиток в розмірі 8000грн., а також моральна шкода в розмірі 2000грн.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Право особи на судовий захист є її конституційним правом, яке не може бути обмежено і його реалізація жодним чином не може бути розцінена як дії якими може бути заподіяна шкода. Тому і посилання позивача на ці обставини як підставу на якій ґрунтуються його позовні вимоги і висновки суду першої інстанції, який фактично погодився з позивачем суперечать і Конституції і законам України.

У якості доказів заподіяння шкоди відповідачкою позивачем надано три постанови органів внутрішніх справ про відмову у порушенні кримінальної справи від 05, 20 квітня та 15 червня 2012 року (15, 16, 17). Однак, лише у постанові від 20.04.2012 року згадується про те, що ОСОБА_8 разом із мешканкою квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 не допускають позивача до квартири. Однак, будь яких інших доказів, які б свідчили про те, у який спосіб та якими саме діями ОСОБА_8 та ОСОБА_3 не допускають ОСОБА_4 до його квартири, у матеріалах справи не міститься.

Таким чином, висновок суду про заподіяння відповідачкою шкоди позивачу ґрунтується лише на даних, вказаних у постанові органу внутрішніх справ. Оцінюючи надані позивачем докази, колегія суддів визнає їх недостатніми для висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Крім того, з постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 05.04.2012 року (а.с.15) вбачається, що ОСОБА_4 звернувся 03.04.2012 року до органу внутрішніх справ з приводу протиправних дій сусідів, а попередній договір із ОСОБА_6 позивач уклав 06.04.2012 року, тобто на час укладення договору ОСОБА_4 достеменно знав про можливі ускладнення із виконанням ним зобов'язань за попереднім договором, але, не дивлячись на це, взяв на себе зобов'язання з виплати ОСОБА_6 забезпечувальної суми у подвійному розмірі.

Більш того, договір про наміри від 06.04.2012 року за своєю правовою суттю не є договором завдатку і у його зміст не входить обов'язок сторони, з вини якої не було укладено основного договору, виплатити платежі, внесені в рахунок виконання зобов'язання у подвійному розмірі. При цьому слід також взяти до уваги те, що стягнуті судом витрати, пов'язані з поверненням забезпечувального платежу у розмірі 8000грн., не можна вважати матеріальним збитком, оскільки за ч.2 ст.570 ЦК України вказана сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів за договором купівлі-продажу, який планувався укласти в майбутньому, є авансом. Отже, отримавши його від ОСОБА_6 в рахунок часткової сплати суми за майбутнім договором купівлі-продажу, позивач як продавець через неукладення договору купівлі-продажу повернув його.

Таким чином, позивачем не доведено завдання йому позивачкою матеріальної шкоди у вигляді понесених ним витрат, пов'язаних з поверненням забезпечувального платежа у розмірі 8000грн., та витрат, пов'язаних з нотаріальним посвідченням договору про намір у розмірі 430грн.

Крім того, на підставі викладеного також є недоведеним завдання відповідачкою позивачу моральної шкоди.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_4 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином з позивача на користь відповідачки необхідно стягнути судові витрати у розмірі 114грн.70коп.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, ч.1 ст.1166, ст.1167 ЦК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 26 листопада 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 (третя особа - ОСОБА_5) про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 114грн.70коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

судді