Постанова № 36883452, 20.01.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

20 січня 2014 року 16:45 справа №826/19334/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Приватного підприємства “ННР”

до

Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство “ННР” (далі по тексту – позивач, ПП “ННР”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Дарницькому районі), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 листопада 2013 року №0005382201 та №0005372201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/19334/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 09 січня 2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача не з’явився.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 09 січня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі від 27 листопада 2013 року №0005372201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ПП “ННР” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 151 890,75 грн., в тому числі за основним платежем – 129 656,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 22 234,75 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі від 27 листопада 2013 року №0005382201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ПП “ННР” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 147 948,20 грн., в тому числі за основним платежем – 120 111,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 27 837,20 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 18 листопада 2013 року №1569/26-51-22-01/32203451 “Про результати планової виїзної перевірки ПП “ННР” (код ЄДРПОУ 32203451) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року” (далі по тексту – Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 129 656,00 грн., у тому числі по періодам: за ІІ квартал 2011 року – 4 867,00 грн.; ІІІ квартал 2011 року – 22 805,00 грн.; IV квартал 2011 року – 13 045,00 грн.; І квартал 2012 року – 11 589,00 грн.; ІІ квартал 2012 року – 6 321,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року – 21 137,00 грн.; IV квартал 2012 року – 49 892,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 120 111,00 грн., у тому числі: за квітень 2011 року – 1 543,00 грн., травень 2011 року – 1 018,00 грн., червень 2011 року – 1 671,00 грн., липень 2011 року – 3 362,00 грн., серпень 2011 року – 997,00 грн., вересень 2011 року – 15 471,00 грн., жовтень 2011 року – 5 167,00 грн., листопад 2011 року – 3 358,00 грн., грудень 2011 року – 2 819,00 грн., січень 2012 року – 2 306,00 грн., лютий 2012 року – 5 038,00 грн., березень 2012 року – 3 693,00 грн., квітень 2012 року – 687,00 грн., травень 2012 року – 2 593,00 грн., червень 2012 року – 12 740,00 грн., липень 2012 року – 13 779,00 грн., вересень 2012 року – 6 352,00 грн., жовтень 2012 року – 15 332,00 грн., листопад 2012 року – 15 934,00 грн., грудень 2012 року – 16 251,00 грн.

Вказані порушення мотивовані тим, що позивачем до перевірки частково не надані первинні документи (акти прийняття-здачі робіт (послуг) по взаємовідносинам з ПАТ “СІТІ Маркет”, ТОВ “Логістичний склад №1”, ПАТ “Томак”, ТОВ “Ейч Ті Шіппінг” та ТОВ “Нова Пошта”.

Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції з контрагентами підтверджені відповідними первинними документами та податковими накладними, які в повному обсязі надано до перевірки.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами ПП “ННР”, виходячи з наступних підстав.

Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначив, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ПП “ННР”, ПАТ “СІТІ Маркет”, ТОВ “Логістичний склад №1”, ПАТ “Томак”, ТОВ “Ейч Ті Шіппінг” та ТОВ “Нова Пошта”, мету придбання та обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали справи, між ПП “ННР” (орендар) та ПАТ “СІТІ Маркет” (орендодавець) укладено договір оренди нежитлових приміщень від 22 червня 2012 року №22/06-12, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в тимчасове платне користування на умовах оренди частину нежитлового приміщення.

Згідно з рахунками-фактури та актами надання послуг, які датовані вереснем – груднем 2012 року ПАТ “СІТІ Маркет” надало позивачу послуги з оренди приміщень та виписало податкові накладні на загальну суму 221 295,48 грн., у тому числі податок на додану вартість – 36 684,58 грн.

За умовами договору оренди нежитлових приміщень від 01 жовтня 2012 року №16, укладеного між ПП “ННР” (орендар) та ТОВ “Логістичний склад №1” (орендодавець), останній передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлові приміщення.

Відповідно до рахунків-фактур та актів надання послуг, орендодавець надав позивачу послуги з оренди приміщень за жовтень, листопад, грудень 2012 року та виписав податкові накладні на загальну суму 78 300,00 грн., у тому числі податок на додану вартість – 13 050,00 грн.

23 грудня 2010 року між ПП “ННР” (орендар) та ПАТ “Томак” (орендодавець) укладено договір оренди нежитлових приміщень №182-10, відповідно до якого, орендодавець приймає зобов’язання передати, а орендатор приймає в термінове платне користування нежитлові приміщення.

Акти виконаних робіт по договору від 23 грудня 2010 року №ДГА-182-10 та рахунки-фактур підтверджують, що за період з квітня 2011 року по червень 2012 року ПАТ “Томак” надало ПП “ННР” послуги з оренди приміщень та виписало податкові накладні на загальну суму 57 424,45 грн., у тому числі податок на додану вартість – 9 570,73 грн.

Згідно договору транспортного експедирування від 11 серпня 2011 року №1108, який укладено між позивачем (клієнт) та ТОВ “Ейч Ті Шіппінг” (експедитор), експедитор зобов’язується на замовлення та за рахунок клієнта здійснювати транспортно-експедиторське обслуговування.

Як свідчать акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 05 жовтня 2011 року №№987, 993 та від 04 жовтня 2012 року №1465, експедитором виконано наступні роботи (надано послуги): фрахт, послуги терміналу, використання інфраструктури порту, збір за обробку, демередж, портове зберігання тощо.

ТОВ “Ейч Ті Шіппінг” виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 80 951,88,00 грн., у тому числі податок на додану вартість – 13 491,99 грн.

Відповідно до умов договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 04 квітня 2011 року №10906, укладеного між ПП “ННР” (замовник) та ТОВ “Нова Пошта” (виконавець), виконавець надає транспортно-експедиторські послуги замовнику згідно його замовлення та товарно-транспортної накладної на умовах, що вказані у договорі.

Згідно з рахунками-фактури та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які датовані квітнем 2011 року – груднем 2012 року ТОВ “Нова Пошта” надало позивачу транспортно-експедиторські послуги та виписало податкові накладні на загальну суму 283 875,94 грн., у тому числі податок на додану вартість – 47 312,66 грн.

В оплату за виконані роботи та надані послуги позивач перерахував на рахунки контрагентів грошові кошти, що підтверджується відповідними виписками банку.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, які викладені в акті перевірки на те, що позивачем частково не надано до перевірки первинних документів (актів прийняття-здачі робіт (послуг), оскільки в акті перевірки не зазначено, а судом не встановлено, які саме акти прийняття-здачі робіт (послуг), на яку суму та в якій кількості не надавались до перевірки.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здіснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Досліджуючи питання пов’язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Позивач у письмовому поясненні зазначив, що придбані у ПАТ “СІТІ Маркет”, ТОВ “Логістичний склад №1”, ПАТ “Томак”, ТОВ “Ейч Ті Шіппінг” та ТОВ “Нова Пошта” послуги оренди нежитлових приміщень використано позивачем у власній господарській діяльності з метою розміщення складських пиміщень ПП “ННР”, а придбані у межах спірних господарських операцій транспортно-експедиторські послуги використано для перевезення вантажу позивача, оскільки основним видом його економічної діяльності є оптова торгівля побутовими електротоварами та електронною апаратурою побутового призначення.

При цьому, суд звертає увагу на те, що жодних доказів на підтвердження зазначеного та відповідно використання придбаних послуг оренди нежитлових приміщень та транспортно-експедиторських послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач до суду не надав.

В матеріалах справи відсутні докази на підставі яких можливо встановити факт використання орендованих нежитлових приміщень з метою зберігання товару, наприклад, позивачем не надано документів складського обліку, документів бухгалтерського обліку, які підтверджують зберігання товару на складі чи будь-яких інших доказів на підтвердження зберігання товару позивача в орендованих приміщеннях.

Наявні в матеріалах справи документи також не дають можливості встановити реальність використання придбаних транспортно-експедиторських послуг, а саме на чиє замовлення, тобто хто є отримувачем товарів, чому товари транспортувались саме в такому обсязі та з якою метою взагалі здійснювалось транспортування цих товарів.

Так, наприклад, як встановлено вище, за умовами договору про надання транспортно-експедиторських послуг від 04 квітня 2011 року №10906, укладеного між ПП “ННР” (замовник) та ТОВ “Нова Пошта” (виконавець), виконавець надає транспортно-експедиторські послуги замовнику згідно його замовлення та товарно-транспортної накладної на умовах, що вказані у договорі.

При цьому замовлення та товарно-транспортні накладні на підставі яких, згідно договору надаються транспортно-експедиторські послуги, в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи те, що позивачем не надано документів на підтвердження використання в межах своєї господарської діяльності придбаних в межах спірних правовідносин послуг, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що здійснені ним господарські операції з вказаними контрагентами носять реальний характер, а придбані послуги використано в межах господарської діяльності позивача, чи придбано з такою метою.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення норм Податкового кодексу України та заниження податку на прибуток є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є наявність податкових накладних, їх відповідність порядку заповнення та мета подальшого використання придбаних товарів/послуг (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому формальна наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевірений період в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПАТ “СІТІ Маркет”, ТОВ “Логістичний склад №1”, ПАТ “Томак”, ТОВ “Ейч Ті Шіппінг” та ТОВ “Нова Пошта”, у зв’язку з придбанням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При дослідженні питання щодо заниження податку на прибуток судом не встановлено пов’язаності придбаних послуг оренди нежитлових приміщень та транспортно-експедиторських послуг з господарською діяльністю позивача, що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому збільшення ПП “ННР” суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість є правомірним.

Таким чином, позовні вимоги ПП “ННР” про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 листопада 2013 року №0005382201 та №0005372201 документально не підтверджуються й не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПП “ННР” не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Приватному підприємству “ННР” відмовити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства “ННР” (код ЄДРПОУ 32203451, 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 2) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) 90 відсотків суми судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4 129,20 грн. (чотири тисячі сто двадцять дев’ять гривень двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко