Постанова № 36869023, 23.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9904/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Донець В.А.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

прокурор Овчаренко О.З.

пр-к апелянта Бєлячкова О.В.

пр-к позивача Кожарко О.О.

розглянув у судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Заступника прокурора Печерського району м.Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення адміністративно- господарських санкцій в розмірі 23 357 569,90 грн. -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Печерського району м.Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в розмірі 23357569,90 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини справи, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем 15.02.2013р. подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми №10-ПІ, в якому зазначено: що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (код рядка 01) - 25204 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (код рядка 02) - 723 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (код рядка 03) - 1008 осіб; фонд оплати праці штатних працівників (код рядка 04) - 2061505,8 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника (код рядка 05) - 81792,8 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (код рядка 06) - «-« грн.

До звіту форми №10-ПІ додано також перелік структурних підрозділів підприємства із зазначенням: місцезнаходження, телефон підприємств, що ввійшли до складу господарського об'єднання, відокремлених підрозділів; ідентифікаційні коди (за ЄДРПОУ) підприємств, що ввійшли до складу господарського об'єднання, відокремлених підрозділів ; середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємств, що ввійшли до складу господарського об'єднання; середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб), підприємств, що ввійшли до складу господарського об'єднання; кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, зарахована до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях.

На підставі того, що згідно поданого річного звіту показник середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність був меншим від показника кількості інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідачем, позивачем пред'явлено позовні вимоги до відповідача про застосування фінансово-господарських санкцій за невиконання обов'язку щодо створення робочих місць для інвалідів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано норматив створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів та не сплачено відповідні адміністративно-господарські санкції.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції не може погодитися виходячи з наступного.

Згідно з вимогами статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 21 березня 1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин, далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до ст. 17 вказаного Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Відмова в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Відповідно до приписів ст.18 Закону № 875-ХІІ, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст.18-1 Закону № 875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Вказане кореспондується з положеннями Закону України «Про зайнятість населення» ( в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин до 01.01.2013р.). Зокрема, відповідно до п.е) ч.1 ст.5 Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Відповідно до вимог ч.6 ст.7 Закону України «Про зайнятість населення» підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України «Про зайнятість населення» державна служба зайнятості має право: одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі, призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

В свою чергу, згідно до вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до положень ч.3 статті 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Отже, з системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Обов'язок підприємства щодо працевлаштування інвалідів полягає у відсутності права на відмову в укладенні трудового договору з підстав інвалідності та створення умов праці для інвалідів на відповідному робочому місці з урахуванням рекомендацій МСЕК, фізичних можливостей інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда.

Норми чинного законодавства України свідчать про те, що умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити працевлаштування інваліда тієї чи іншої категорії, що унеможливлює створення відповідного робочого місця без наявності особи-інваліда

Відповідальність підприємства у вигляді адміністративно-господарських санкцій (в розмірі визначеному ст.20 Закону № 875-ХІІ) настає, з урахуванням положень ст.19 цього закону, у разі: незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ подавався у визначені строки. В той час, як позивачами не здійснювалася перевірка виконання відповідачем нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З додатку, поданого до звіту (т.3 а.с.116-117) вбачається, що по деяких відокремлених підрозділах відповідача кількість працевлаштованих інвалідів перевищувала встановлений норматив. Крім того, протягом 2012 року на підприємстві та його структурних підрозділах самостійно працевлаштовувалися (без направлення центрів зайнятості) інваліди (т.3 а.с.103-114).

Крім того, з наявних в матеріалах справи копій звітів про наявність вакансій, поданих структурними підрозділами до відповідних центрів зайнятості, вбачається, що відповідач, його філії та структурні підрозділи цих філій протягом 2011 року систематично повідомляли центри зайнятості на місцях про наявні вакансії із зазначенням характеру та режиму роботи, умов праці, вимог до претендента на вакансію.

Зазначене свідчить, що відповідачем здійснювалися всі можливі заходи щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів. З боку позивачів не надано доказів того, що підприємство та його структурні підрозділи відмовляли в укладенні трудових угод, чи припиняли трудові угоди з підстав інвалідності.

Також, з матеріалів справи не вбачається, що з боку територіальних центрів зайнятості здійснювалися будь які заходи на виконання покладених на них функцій, зокрема отримання від структурних підрозділів відповідача адміністративних даних про наявність вакантних робочих місць, у тому числі, призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них.

Оскільки, відповідачем виконано протягом 2012 року вимоги Закону №875-XII та вжито всіх залежних від товариства заходів щодо працевлаштування інвалідів, то немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Не направлення для працевлаштування інваліда відповідними органами, не може вважатися виною відповідача та підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.

За таких підстав, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводами апеляційної скарги спростовані висновки суду першої інстанції, покладені в основу судового рішення, а порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому, у відповідності з ст. 202 КАС України, оскаржувану постанову слід скасувати та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Печерського району м.Києва в інтересах держави в особі Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення адміністративно- господарських санкцій - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 27.01.2014р.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.