Ухвала суду № 36865396, 23.01.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/2280/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Мовчан Н. В.Номер провадження 22-ц/788/211/14 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 45

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

23 січня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В., Лузан Л. В.,

за участю секретаря судового засідання -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 06 грудня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 в м. Охтирка Сумської області шляхом знесення паркану з металевої сітки, який розмежовує городи співвласників цієї земельної ділянки.

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп. та на користь ОСОБА_4 судові витрати на загальну суму 1411,68 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

13 червня 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору дарування від 01 лютого 2005 року їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 в м. Охтирка. Відповідач ОСОБА_3 є власником квартири №1 у зазначеному будинку.

Земельна ділянка площею 0,1 га, на якій розташоване домоволодіння, приватизована, рішенням Охтирської міської ради від 31 травня 2011 року передана їм у спільну часткову власність: їй - 37/100 частини, а відповідачу - 63/100 частини, згідно часток у праві власності на домоволодіння.

20 липня 2011 року нею був отриманий Державний акт на право власності на земельну ділянку.

З приводу користування земельною ділянкою між нею та відповідачем виникають спори, в зв'язку з чим вона звернулась до суду з заявою про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 20 вересня 2012 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської області від 30 жовтня 2012 року, було задоволено її позов та встановлено порядок користування земельною ділянкою згідно другого варіанту, визначеного висновком експертизи від 4 січня 2013 року, згідно якого їй виділено земельну ділянку загальною площею 276 кв. м з урахуванням площі під будівлями, що зазначено у додатку №1 жовтим кольором. Частину двору площею 188 кв. м залишено у загальному користуванні.

17 грудня 2012 року був виданий виконавчий лист, на підставі якого 21 грудня 2012 року відкрите виконавче провадження. 17 січня 2013 року старшим державним виконавцем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.

ОСОБА_3, не зважаючи на рішення суду, засадив весь город овочевими культурами, не залишивши їй місця, користується і тією частиною ділянки, яка виділена їй в користування рішенням суду, заявив, що нікого не пустить на територію городу, встановив сітку на металевих кілках, яка перешкоджає їй заходити на земельну ділянку.

Вона декілька разів зверталася за допомогою до відповідних служб з приводу встановлення порядку користування земельною ділянкою, проте відповідач своїми діями не дає їй можливості користуватися її частиною городу. Вона є людиною похилого віку, інвалідом 2-ї групи.

Просила зобов'язати відповідача прибрати з земельної ділянки металеву сітку і не чинити їй перешкод у користуванні земельною ділянкою; стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності позову про те, що відповідач порушує право позивача на користування її частиною земельної ділянки, встановивши на цій ділянці огорожу з металевої сітки та позбавивши позивача доступу до ділянки.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Охтирка Сумської області. Позивачці належить 37/100 частин, а ОСОБА_3 - 63/100 частини, що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м. Охтирка Сумської області серії ЯЛ №277277 та №277276 від 20 липня 2011 року та додатками до них (а.с. 6, 59-78, 80-82).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 20 вересня 2012 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської області від 30 жовтня 2012 року, визначено порядок користування спірною земельною ділянкою, згідно якого ОСОБА_4 як першому співвласнику за другим варіантом, визначеним висновком судової будівельно-технічної експертизи № 12 від 04 січня 2012 року, виділено у користування земельну ділянку загальною площею 276 кв. м, з урахуванням площі під будівлями, як це зазначено жовтим кольором у додатку №1 до висновку експертизи. ОСОБА_3 як другому співвласнику за другим варіантом, визначеним вказаним висновком експертизи, виділено у користування земельну ділянку загальною площею 536 кв. м, з урахуванням площі під будівлями, як це зазначено помаранчевим кольором у додатку №1 до висновку експертизи. Частину двору площею 188 кв. м залишено у загальному користуванні (а.с.7-11, 15-17).

20 вересня 2012 року позивачці був виданий виконавчий лист, на підставі якого постановою старшого державного виконавця відділу ДВС Охтирського міськрайонного управління юстиції від 21 грудня 2012 року було відкрите виконавче провадження. Постановою старшого державного виконавця від 17 січня 2013 року було відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з його примусового виконання на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на те, резолютивна частина виконавчого документа не передбачає заходів примусового виконання рішення (а.с.12 - 14).

Відповідач розмістив на тій частині спільної ділянки сторін, яка використовується під город, паркан з металевої стійки, місце розміщення якого не відповідає рішенню суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Вказана обставина підтверджується повідомленнями Сумської регіональної філії Охтирського міськрайонного виробничого відділу ДП «Центр Державного земельного кадастру» Державного агентства змельних ресурсів України №228м від 26 листопада 2013 року та №244м від 05 грудня 2013 року, згідно яких встановлено, що ОСОБА_4 фактично використовується земельна ділянка по АДРЕСА_1 в м. Охтирка згідно І варіанту висновку експертизи про визначення порядку користування земельною ділянкою (додаток 1), а згідно ІІ варіанту порядку користування земельною ділянкою є відхилення від встановленого порядку користування земельною ділянкою.

За результатами обстеження працівником вказаного відділу ділянки сторін встановлено, що на частині земельної ділянки сторін, яка використовується під город, паркан з металевої сітки встановлений на його початку на 2, 2 м , а в кінці ділянки - на 3, 24 м в бік частини ділянки позивача порівняно з тим місцем, де повинна проходити межа між їх частинами ділянки відповідно до висновку експертизи, який був покладений в основу рішення суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Площа ділянки, яку зайве займає відповідач, складає 42, 7 м (а.с.140-142, а.с.155-160).

Обстеження та обмір ділянки сторін були проведені на підставі ухвали суду від 25 вересня 2013 року, якою було зобов'язано Охтирський міськрайонний виробничий відділ Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», який має ліцензію на проведення топографо-геодезичних, картографічних робіт №521182 від 07 квітня 2010 року (а.с. 124), провести обстеження земельної ділянки сторін та встановити, чи відповідає фактичне використання ділянки її власниками порядку користування нею, встановленому рішенням суду від 20 вересня 2012 року, чи є відхилення і які від цього порядку (а.с.100).

Посилання відповідача на те, що позивачка не надала доказів тому, яку саме ділянку вона займає, не спростовують висновків суду, який, відповідно до ст. ст. 57, 58 ЦПК України, на підставі належних доказів достовірно становив, що паркан з металевої сітки розташований саме на тій частині ділянки, яка виділена у користування позивачки.

Доказів, які б спростували встановлені судом обставини, відповідач суду не надав.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм

майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх

прав.

Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Ст. 88 ЗК України передбачає, що володіння користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, згідно з договором, а у разі не досягнення згоди - у судовому порядку.

Ч. 2 ст. 90 ЗК України передбачає, що порушення права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до положень ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватись правил добросусідства.

Посилання відповідача на те, що паркан з металевої сітки знаходився на спірній земельній ділянці і до ухвалення рішення суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою, не спростовують висновків суду, оскільки відповідач не заперечив доводів позивачки про те, що паркан з металевої сітки розташований саме на тій частині земельної ділянки, яка виділена їй в користування рішенням суду від 20 вересня 2012 року, і відповідач фактично використовує і ту частину ділянки, яка виділена судом в користування позивачці.

Посилання відповідача на те, що рішенням суду його не зобов'язали перенести паркан на певну відстань, також безпідставні, оскільки позивачка просила захистити її право зобов'язанням відповідача прибрати металеву сітку саме з її частини ділянки.

Наявність цього паркану підтверджується і фото, наданими сторонами (а. с. 18-19, 84-97).

Доводи відповідача про те, що позивачка проживає фактично в іншому місці, їй не потрібна спірна земельна ділянка, яку вона фактично не використовує та надала у користування сусідам, а тому відсутні підстави вважати, що їй чиняться перешкоди у користуванні ділянкою, також не спростовують висновків суду про наявність підстав для захисту права позивачки як власника земельної ділянки.

Та обставина, що рішення суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою не виконане примусово, не позбавляє позивачку можливості захищати своє право користування своєю частиною земельної ділянки, знаходження на якій паркану не спростував і відповідач.

Посилання в скарзі на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка просила зобов'язати його прибрати металеву сітку, а суд зобов'язав знести паркан з металевої сітки, який розмежовує городи співвласників цієї земельної ділянки, і їм ділянка під городи не виділялась, є надуманими і безпідставними.

Не спростовують висновків суду і доводи скарги про відсутність рішення органу місцевого самоврядування з спірного питання, винесеного в порядку ст. 159 ЗК України, а тому не було підстав для захисту права позивачки на користування земельною ділянкою в судовому порядку. Суд при розгляді даної справи не втрутився в компетенцію органу місцевого самоврядування з огляду на те, що спір з приводу користування земельною ділянкою вже був вирішений попереднім рішенням суду, яке набрало законної сили.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист, зокрема, прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких, зокрема є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачка довела порушення відповідачем її прав в користуванні земельною ділянкою а тому суд обґрунтовано задовольнив її позов.

Обставини, на які посилається відповідач, були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали об'єктивну оцінку. Відповідач не навів у апеляційній скарзі фактів, які б підтвердили необґрунтованість рішення суду, свідчили б про наявність підстав для задоволення скарги.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі ст. 88 ЦПК України на користь позивачки підлягають стягненню з відповідача судові витрати на правову допомогу при розгляді справи в апеляційному суді в сумі 500 гр., які підтверджуються наданою її адвокатом в засіданні апеляційного суду квитанцією про оплату витрат на правову допомогу, ордером адвоката та договором про надання правової допомоги (а.с.38-39).

Враховуючи час, виважено необхідний для участі адвоката в розгляді справи, розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи апеляційним судом - 1218 гр., вказаний розмір витрат відповідає положенням ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 грудня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4 судові витрати на правову допомогу в сумі 500 гр.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -