Постанова № 36864036, 28.01.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2014 р.Справа № 923/470/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Карасевич А.О. (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 551 від 20.06.2012 року; посвідчення № 8 від 20.12.2012 року)

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс І К"

на рішення господарського суду Херсонської області від „03" грудня 2013 року, повний текст якого складено та підписано „09" грудня 2013 року

по справі № 923/470/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Астор І К"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс І К"

про визнання недійсним договору оренди

В С Т А Н О В И В :

17.04.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Астор І К" (далі по тексту - позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс І К" (далі по тексту - відповідач) про визнання недійсним договору оренди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент укладання спірного договору оренди індивідуального визначеного (нерухомого) майна виробничо-технічного призначення, станом на 24.12.2012 року у ТОВ „Астор І К" відбулися зміни у керівництві товариства, а саме припинені повноваження Суріна Є.В. в якості директора та призначено на посаду Макарова Г.В. Між тим, 05.03.2013 року Каховським міськрайонний судом Херсонської області винесено рішення про поновлення Суріна Є.В. на посаду директора ТОВ „Астор І К". Таким чином, директор товариства - Макаров Г.В. не мав законних підстав та повноважень для укладання спірного договору оренди та не повідомив про це ТОВ „Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс І К".

Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.06.2013 року по справі № 923/470/13 (суддя Гридасов Ю.В.) залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року (головуючий суддя Гладишева Т.Я., судді Савицький Я.Ф.; Лавренюк О.Т.) яким відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним спірного договору з мотивів недоведеності позивачем обставини, що спірний договір оренди від 24.12.2012 року укладений під впливом обману, рішення суду обґрунтовано положеннями ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2013 року по справі № 923/470/13 касаційну скаргу ТОВ „Астор І К" задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року та рішення господарського суду Херсонської області від 17.06.2013 року скасовано. Справу № 923/470/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 03.12.2013 року по справі № 923/470/13 (суддя Людоговська В.В.) позовні вимоги ТОВ „Астор І К" задоволені в повному обсязі. Визнано недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна виробничо-технічного призначення за юридичною адресою: Херсонська область, м. Каховка, Семенівське шосе, будинок 3, укладений між ТОВ "Виробничо-комерційною фірмою "Спорствервіс і К" та ТОВ "АСТОР І К ". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Спортсервіс і К" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОР І К" 1147,00 грн. судового збору та 30000,00 грн. в якості витрат на послуги адвоката.

Такий висновок суду мотивований тим, що судом дійсно встановлено та підтверджено, що директор товариства Макаров Г.В. не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому останній не мав права укладати договір оренди від 24.12.2012 року від імені ТОВ "АСТОР І К", у зв'язку з чим зазначений вище договір на підставі ч.2 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України - є недійсним.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Виробничо-комерційною фірмою "Спорствервіс і К" звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди відмовити в повному обсязі. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Крім того, апелянт посилається на те, що місцевий суд помилково дійшов висновку відносно того, що на момент укладання спірного договору оренди Макаров Г.В., який діяв від імені ТОВ „Астор І К" був не повноважним директором та не мав всі необхідні права для укладання від імені товариства договори.

Скаржник зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд посилається на доповнення позивача від 03.12.2013 року, яким останній фактично змінив предмет позову, що не відповідає вимогам ст.ст.54, 57 ГПК України, оскільки вказані доповнення до позовної заяви подані після розгляду справи по суті.

За твердженням апелянта, судом першої інстанції не мотивоване стягнення з відповідача суми у розмірі 30 000,00 грн. за послуги адвоката, які є недоведеними та занадто великими, оскільки ціна позову по даній справі складає 1147,00 грн.

Відповідач в судове засідання 28.01.2014 року не з'явився хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням б/н від 10.01.2014 року.

Крім того, після розгляду справи по суті за відсутністю належним чином повідомленого представника відповідача, 28.01.2014 року о 13:00 год. надійшла телеграма від представника ТОВ "ВКФ "Спорствервіс і К", відповідно до якого він просив відкласти розгляд справи.

Зазначена вище телеграма до уваги колегією суддів не приймається, оскільки надійшла до суду та була зареєстрована згідно із штампу відділу документального забезпечення вх.№3420/13, 28.01.2014 року вже після слухання справи по суті.

Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представники в судовому засіданні просив апеляційну скаргу ТОВ "ВКФ "Спорствервіс і К" залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи і апеляційну скаргу, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 24.12.2012 року між ТОВ „АСТОР І К" (орендодавець), в особі директора Макарова Г.В. та ТОВ „ВКФ „СПОРТСЕРВІС І К" (орендар), особі директора Волосковець Л.Й. укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна виробничо-технічного призначення.(а.с.8-12).

Відповідно до п.1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування на умовах оренди індивідуально визначене майно виробничо - технічного призначення, розташоване за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Семенівське шосе, буд. 3, а саме 67/100 часток комплексу об'єкту нерухомості, який складається з: - адмінбудівлі „А" з підвалом під літ. „а", загальною площею 720,5 кв.м.; - мийки „Б", загальною площею 533,5 кв.м; - диспетчерської „В", загальною площею 156,5 кв.м; - заправочної з тамбуром „Г", „г", загальною площею 31,3 кв.м; - гаражу „Д", загальною площею 208,1 кв.м; - котельні, гаражу, тамбуру, ганку „Ж, Ж1, ж, ж1", загальною площею 531,4 кв.м, трансформаторної „З", майстерні „Л", загальною площею 2463,7 кв.м; - боксу для „КаМАЗа" „П", загальною площею 618,4 кв.м, КНС „С", мийки „С", водонапірної вежі „Н", вбиральні „Т", склад - трансформаторної „Ч", побутової будівлі, складу, тамбуру „Є, Є1, є", загальною площею 305,2 кв.м; складу „К", загальною площею 25,5 кв.м;, будівлі КТП „М", загальною площею 8,6 кв.м; цеху „О", загальною площею 286,8 кв.м, котельні „І", навісів „Ф", „Х", „У", „Ц" , огорожі і споруди № 1, 2, 3, 4, 6, 7, 9-2, № І, ІІ, артезіанської свердловини № ІІІ, АТП № ІV.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що загальна вартість об'єкту оренди становить 221000,00 грн.

Згідно п. 3.1 договору термін оренди становить 2 роки 11 місяців з моменту прийняття орендарем об'єкту оренди за актом прийому - передачі.

Під час укладання спірного Договору оренди від 24.12.2012 року, у керівництві ТОВ „АСТОР І К" була проведена зміна директора, а саме припинені повноваження Суріна Є.В. та призначено на посаду директора товариства - Макарова Г.В. за результатами рішення загальних зборів учасників ТОВ „АСТОР І К" від 16.11.2012 року, яке оформлено протоколом № 4.

Як вбачається з виписки Єдиного державного реєстру серії АА № 930823 від 21.12.12 року, директором ТОВ "Астор і К" був Макаров Г.В., який і підписав спірний договір, не маючи при цьому будь-яких обмежень повноважень щодо представництва юридичної особи - позивача (а.с.39)

Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.01.2013 року по справі № 923/73/13-г, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "АСТОР І К" від 16.11.2012 року, яке оформлене протоколом № 4, про припинення повноважень директора Суріна Є.В. та обрання директором ТОВ "АСТОР І К" Макарова Г.В. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року залишено вказане рішення господарського суду Херсонської області без змін. Постановою Вищого господарського суду України вищезазначені судові рішення скасовано та справу направлено на новий розгляд. 26 вересня 2013 року господарським судом Херсонської області по справі № 923/73/13-г, позов задоволено, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "АСТОР І К" від 16.11.2012 року, оформлене протоколом № 4, про припинення повноважень директора Суріна Є.В. та обрання директором ТОВ "АСТОР І К" Макарова Г.В.

05.03.2013 року Каховським міськрайонним судом Херсонської області винесено рішення про незаконне звільнення та поновлення Суріна Є.В. на посаді директора ТОВ "АСТОР І К" з 16 листопада 2012 року.

Випискою з Єдиного державного реєстру серії АА № 931324, станом на 25.03.2013 року вбачається, що керівником ТОВ "АСТОР І К" - є Сурін Є.В.(а.с.25).

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ТОВ „Астор І К" та вважає, що доводи ТОВ „ВКФ „СПОРТСЕРВІС І К" я заперечення і вимоги які викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Господарський суд, вирішуючи спір зобов'язаний встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти суб'єктного складу;

- дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, відповідно до статті 33 ГПК України, позивач має подати докази стосовно того, що його права порушені та дії керівництва товариства при підписанні оскаржуваного договору не відповідають чинному законодавству.

Згідно із п.7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Згідно із ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, саме невідповідність змісту правочину Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання його недійсним.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України.

Як встановлено під час розгляду справи, між сторонами ТОВ "АСТОР І К", як орендодавцем та ТОВ „ВКФ „СПОРТСЕРВІС І К", як орендарем склалися правовідносини пов'язані з орендою індивідуально визначеного (нерухомого) майна виробничо-технічного призначення, про що 24.12.2012 року було укладений відповідний договір.

Актом приймання-передачі від 24.12.2012 року, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками вбачається передача орендарю відповідно до Договору оренди нерухоме майно. (а.с.13).

Так, зі змісту Договору оренди від 24.12.2013 року випливає, що він укладений між юридичними особами, з преамбули якого вбачається, що від імені ТОВ "АСТОР І К" в особі директора Макарова Г.В., діючого на підставі Статуту товариства.

В матеріалах справи (а.с.26-28) є рішення господарського суду Херсонської області від 28.01.2013 у справі №923/73/13-г, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року (а.с.29-31), задоволені позовні вимоги попереднього директора товариства позивача - Суріна Є.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОР І К" про визнання недійсним рішенням загальних зборів засновників (учасників) ТОВ "АСТОР І К" від 16.11.2012 року, оформленого протоколом №4, про припинення повноважень директора товариства Суріна Є.В. та обрання на цю посаду Макарова Г.В. Даним рішенням також підтверджується, що повноваження Макарова Г.В., як керівника ТОВ "АСТОР І К" припинилися з 16.11.2012 року.

Крім того 05.03.2013 Каховським міськрайонним судом Херсонської області винесено рішення про незаконне звільнення та поновлення Суріна Є.В. на посаді директора ТОВ "АСТОР І К" від 16.11.2012.

Отже, на момент підписання спірного договору оренди, колишній керівник ТОВ "АСТОР І К" - Макаров Г.В. діяв не в інтересах підприємства, з перевищенням своїх повноважень, а тому спірний договір укладено в порушення вимог ст.203 ЦК України.

Статтею 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

За приписами ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З наведених вище обставин, вбачається, що оспорюваний договір оренди укладений - 24.12.2012 року, а фактично повноваження Макарова Г.В. як директора ТОВ "АСТОР І К" припинились з 16.11.2012 року, а отже останній не мав повноваження на підписання оспорюваного договору оренди.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду відносно того, що спірний договір оренди - є недійсним, оскільки під час його укладання директор ТОВ "АСТОР І К" в особі Макарова Г.В. не мав відповідних повноважень, необхідного обсягу цивільної дієздатності представляти інтереси пов'язаних з веденням господарської діяльності від імені товариства, та був незаконно обраний на посаду керівника товариства, що встановлено рішенням суду яке набрало законної сили та відповідно до норм чинного законодавства є обов'язковим для виконання.

Доводи скаржника відносно того, що Макаров Г.В. як керівник ТОВ "АСТОР І К" на момент укладання та підписання спірного договору мав необхідний обсяг повноважень, оскільки був діючим директором товариства та діяв в рамках Статуту, спростовані тим, що Макаров Г.В. був незаконно призначений та обраний на посаду директора, що було встановлено рішенням суду, яким було визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "АСТОР І К" від 16.11.2012 року, яке оформлене протоколом № 4.

Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги посилання апелянта на те, що позивач всупереч ст.22 ГПК України після початку розгляду справи по суті, своїм доповненням до позовної заяви від 03.12.2013 року фактично змінив предмет позову, а саме те, що за твердженням ТОВ "АСТОР І К" спірний договір оренди не відповідає положенням ч.2 ст.203 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до матеріалів справи, під час першого слухання справи № 923/470/13, яке оформлено протоколом судового засідання господарського суду Херсонської області від 07.11.2013 року зі змісту якого вбачається, що вказана вище справа по суті не слухалась, у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача без поважних причин та не надання до суду позивачем витребуваних документів ухвалою суду від 25.10.2013 року. У зв'язку з вищевикладеним місцевий суд керуючись ст.77 ГПК України відклав розгляд справи на іншу дату, про що виніс 07.11.2013 року відповідно ухвалу (а.с.128-129).

Між тим, зі штампу відділу документального забезпечення господарського суду Херсонської області від 03.12.2013 року за вх. № 2/4857/13 зазначається одержання доповнень до позовної заяви від представника позивача, які залучені суддею місцевого суду до матеріалів справи, після чого 03.12.2013 року об 11:00 год. було слухання справи по суті, яке оформлено протоколом судового засідання (а.с.139).

Таким чином, зазначені доповнення були фактично подані та залучені до матеріалів справи суддею першої інстанції перед початком слуханням справи по суті, між тим посилання відповідача про те, що йому взагалі не було відомо про доповнення до позову зумовлюються тим, що він без поважних причин взагалі не був присутній на судових засіданнях, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце їх проведення, тобто без поважних причин не скористався своїм правом на участь представляти інтереси ТОВ „ВКФ „СПОРТСЕРВІС І К" під час слухання справи у відповідності до приписів ст. 22 ГПК України.

Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд відповідно до ч.5 ст.49 ГПК цілком правомірно стягнув витрати позивача за послуги адвоката у сумі 30 000,00 грн. при задоволенні позовних вимог саме з відповідача, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 48 ГПК України встановлено, що витрати які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру"; дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Приписами ст. 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

В матеріалах справи міститься Договір № 4/17 від 10.04.2013 року про надання юридичної допомоги, який укладений між Адвокатським об'єднанням „Херсонська ліга адвокатів", в особі Фуглевича А.С., що діє на підставі Статуту, з однієї сторони та ТОВ "АСТОР І К" в особі директора Суріна Є.В., що діє на підставі Статуту з другої сторони (а.с.56).

Випискою за особовим рахунком АО „Херсонська ліга адвокатів" передбачена оплата у розмирі 30 000,00 грн. за послуги адвоката за договором № 4/17 від 10.04.2013 року (а.с.57).

Матеріалами справи підтверджується докази надання послуг адвоката, а саме приймання участі у судових засіданнях адвоката Карасевича А.О., діючого на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 551 від 20.06.2012 року (а.с.58).

Таким чином, витрати позивача на послуги адвоката у розмірі 30 000,00 грн. підтверджується належним чином матеріалами справи, а тому відповідно до ст. 49 ГПК України при задоволенні позову покладаються на відповідача, що і вірно було зроблено судом першої інстанції.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

ТОВ „Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс І К" ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підставу своїх вимог, доводів і заперечень.

Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про повне задоволення позовних вимог ТОВ "АСТОР І К".

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Херсонської області від 03.12.2013 року по справі № 923/470/13 відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ТОВ „Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс І К" - без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101-105 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс І К" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від „03" грудня 2013 року по справі № 923/470/13 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови

складено „29" січня 2014 року.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров