Постанова № 3685291, 21.05.2009, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

___________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2009 р.

Справа № 20/195-08-4046

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Михайлова М.В., Журавльова О.О.,

при секретарі судового засідання Павленко Н.А.,

за участю представників сторін:

від Міністерства транспорту та зв’язку України –Клочко Н.В., за дов.,

від Одеської міської ради –Граніна І.В., за дов.,

від Одеської обласної ради –Погорелова О.Ю., за дов.,

від Одеської залізниці –Кіташевський Д.А., за дов.,

від Управління охорони об’єктів культурної спадщини –Запольський О.А., за дов.,

від Одеської облдержадміністрації –не з’явився, належним чином повідомлений,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці

на рішення господарського суду Одеської області від 20 березня 2009 року

у справі №20/195-08-4046

за позовом Міністерства транспорту та зв’язку України, м. Київ

до відповідачів:

- Одеської міської ради, м. Одеса;

- Одеської обласної ради, м. Одеса;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Одеської залізниці, м. Одеса

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

- Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, м. Одеса;

- Одеської обласної державної адміністрації, м. Одеса

про визнання права власності, -

встановив:

У вересні 2008 року Міністерство транспорту та зв’язку України (далі-позивач) звернулось у місцевий господарський суд Одеської області до Одеської міської ради (далі-відповідач-1) і Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” (далі-відповідач-2) з залученням третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Одеської залізниці (далі-третя особа) про визнання права державної власності в особі позивача на об’єкти нерухомості в складі нежитлових будівель вокзалу, розташовані на площі Привокзальна, 2 у м. Одесі згідно технічному паспорту на ці будівлі.

За заявою позивача ухвалою місцевого господарського суду від 10.12.2008р. провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-2 припинено і ухвалою суду за цією ж датою залучено третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 (Одеської міськради) Управління охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, оскільки спірне майно (будівля пасажирського вокзалу Одеса - Головна) є пам’яткою культурної спадщини.

За клопотанням відповідача (Одеської міськради) третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні цього відповідача судом залучено Одеську обласну державну адміністрацію, якій рішенням Одеської обласної ради делеговані права по управлінню окремими об’єктами комунальної власності, у тому числі спірним об’єктом вокзалу Одеса –Головна.

Ухвалою суду від 26.01.2009р. другим відповідачем по справі залучено Одеську обласну раду (далі-відповідач-2), оскільки спірне нерухоме майно (пасажирський вокзал Одеса - Головна) за вказаною адресою за рішеннями обласної ради належить до комунальної власності, управління яким вона здійснює.

У процесі розгляду справи позивач заявою від 17.03.2009р. уточнив позовні вимоги і просив визнати за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України право власності на нерухоме майно, що знаходиться у повному господарському віданні Одеської залізниці (третьої особи на стороні позивача), а саме: будівлю вокзалу площею 12812,0 кв.м, 1952 року побудови, що розташована на площі Привокзальній, 2 у місті Одесі.

Мінтрансзв’язку обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що спірне майно згідно чинного законодавства є державною власністю, а від імені держави Україна і в її інтересах право власності здійснюють відповідні органи державної влади, якими закріплюється це майно за державними підприємствами на праві повного господарського відання або оперативного управління.

З метою реєстрації спірного майна на праві державної власності, яке знаходиться у повному господарському віданні Державного підприємства „Одеська залізниця” згідно Статуту останнього, звернулась з заявою до Одеської міської ради і міського голови м. Одеси про видачу свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно вокзалу Одеса –Головна за вказаною адресою, але виконавчий комітет Одеської міської ради і її юридичне управління листами у серпні 2007 року повідомили, що для оформлення права власності на спірне майно необхідно надати акт комісії про прийняття і введення об’єкта в експлуатацію, затвердженого в установленому порядку, а в зв’язку з їх відсутністю підстав для оформлення такого свідоцтва немає, що змусило позивача на підставі ст.392 ЦК України звернутись з таким позовом до господарського суду для захисту своїх законних прав.

У відзивах і поясненнях на позов відповідачі та третя особа на стороні останніх (Управління охорони об’єктів культурної спадщини) його не визнали, посилаючись на те, що спірне нерухоме майно є комунальною власністю згідно прийнятих рішень Одеською обласною радою і пам’яткою культурної спадщини місцевого значення.

Про законність таких рішень Одеської міської ради, як далі зазначається у цих відзивах і поясненнях на позов, свідчать судові рішення у справі №22/401-06-11665А (адміністративна справа) за позовом Одеської міської ради (відповідач-1) до Одеської обласної ради (відповідач-2) про визнання нечинним рішення останньої від 22.09.2006р. №73-V „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада” та заборону Одеській обласній раді вживати заходи щодо усунення Одеської міської ради від управління майном, що знаходиться у спільній власності сіл, селищ, міст Одеської області, а також вирішувати їй інші питання щодо цього майна.

Цим рішенням суду першої інстанції від 25.12.2006р. відмовлено у позові Одеській міській раді, яке залишено без змін ухвалою господарського суду апеляційної інстанції і ухвалою Вищого адміністративного суду, оскільки суд, як далі зазначається у відзивах на позов по цій справі, не знайшов підстав для визнання вказаного рішення Одеської обласної ради нечинним, так як воно ґрунтується на законодавстві України.

Рішенням місцевого господарського суду від 20 березня 2009 року (суддя Щавинська Ю.М.) у позові Мінтрансзв’язку відмовлено з огляду на його необґрунтованість, оскільки суд першої інстанції погодився з доводами відповідачів і третьої особи на стороні останніх.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, третя особа (Одеська залізниця) подала апеляційну скаргу, в якій заявила клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги (такий строк відновлено ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.04.2009р. при прийнятті апеляційної скарги до провадження), а також просить зазначене рішення суду скасувати і задовольнити позовні вимоги Мінтрансзв’язку України, посилаючись при цьому на невірну оцінку судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, в зв’язку з чим суд невірно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Одеської обласної ради (відповідача-2) вважає її безпідставною, а оскаржене рішення суду таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. З такими доводами Одеської обласної ради погодились в судовому засіданні апеляційної інстанції представник Одеської міської ради і третьої особи на стороні відповідачів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін і третіх осіб, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом позову є визнання права власності на об’єкт нерухомого майна, вказаного в уточненнях до позовної заяви (будівлю пасажирського вокзалу Одеса –Головна на площі Привокзальна, 2 у м. Одесі) за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, яке знаходиться у повному господарському віданні Одеської залізниці як державного підприємства і управління яким згідно Декрету Кабінету Міністрів України „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15.12.1992р., який був чинним на момент прийняття рішень Одеською обласною радою про прийняття спірного об’єкту нерухомості як пам’ятки історії та культури місцевого значення у комунальну власність (травень 1993 року, квітень 2003 року, вересень 2006 року), було покладено на Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи держаної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном загальнодержавної власності.

Згідно з цим Декретом міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи держаної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень, зокрема, приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності; затверджують статути (положення) підприємств; здійснюють контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна.

Цей Декрет КМУ визнаний таким, що втратив чинність з набранням чинності Закону України „Про управління об’єктами державної власності” від 21.09.2006р. (набрав чинності з 18.10.2006р.), згідно ст.ст. 1 і 4 якого управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Суб’єктами управління державної власності є міністерства та інші органи виконавчої влади.

Статтею 9 Закону України „Про транспорт” від 10.11.1994р. визначено, що споруди, фінансові ресурси, закріплені за підприємствами, об’єднаннями Міністерства транспорту є загальнодержавною власністю.

Статтею 5 Закону України „Про залізничній транспорт” від 04.07.1996р. встановлено, що майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування є загальнодержавною власністю.

Закон України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004р. (з наступними змінами і доповненнями), який регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, у статті 4 встановлює, що обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Згідно зі ст.326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Частиною 5 ст.22 Господарського кодексу України встановлено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Стаття 37 Закону України „Про власність” (втратив чинність з 20.06.2007р.), що був чинним на момент прийняття зазначених вище рішень Одеською обласною радою про прийняття спірного нерухомого майна із державної в комунальною власність, управління яким здійснює Одеська обласна рада, встановлювала, що майно, яке являється державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.

До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України, що також зазначено у ч.3 ст.136 Господарського кодексу України, згідно якої щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Пунктом 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.05.2002р. (з наступними змінами і доповненнями) встановлено, що обов’язковій реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності на нерухоме майно держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності на підставі документів, які підтверджують їх право власності на об’єкт нерухомого майна, перелік яких наведено у додатку 1 цього Тимчасового положення, в тому числі за рішенням суду про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна.

Як було зазначено вище, листами виконавчого комітету Одеської міської ради від 09.08.2007р. за №03-871 і юридичного управління останньої від 21.08.2007р. №8943 Одеській залізниці була надана відповідь про можливість розгляду питання щодо оформлення права власності лише після надання документів, що посвідчують право власності і, зокрема, акт комісії про прийняття і введення об’єкту в експлуатацію, затвердженого в установленому законом порядку.

Надані позивачем документи до матеріалів справи свідчать, що спірний об’єкт нерухомості (вокзал Одеса - Головна) входив у перелік об’єктів нерухомості, які були введені в експлуатацію у 1952 році (а.с.14-16, т.І) з оформленням технічних паспортів на нього і на інші об’єкти нерухомості, на Одеську залізницю, а також видачу останній Державного акту на право постійного користування землею площею 377,06 га за рішенням Одеської міської ради (ці документи у першому томі справи). Крім того, до матеріалів справи позивачем було надано отриману з архіву Одеської області пояснювальну записку про капіталовкладення Одеської залізниці у будівництво спірного об’єкту нерухомості – залізничного вокзалу Одеса –Головна станом на 1952 рік (а.с.62-66, т.ІІІ).

Ці документи залишились поза увагою суду першої інстанції, який ніякої оцінки їм не давав.

Витребувані судом першої інстанції документи (акт прийняття і введення в експлуатацію спірного об’єкту нерухомості) позивач не зміг надати, оскільки, як вказано у позові, вони не збереглися.

Однак, ст.392 ЦК України надає право власнику майна пред’явити позов про визнання його права власності не лише у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Втрата залізницею правовстановлюючих документів на нерухоме майно –актів комісії про прийняття об’єкта та введення його в експлуатацію, які у неї не збереглися, не дає змоги зареєструвати спірне майно як державну власність, а стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає в цьому випадку один із способів захисту цивільних прав і інтересів –визнання права, чим і скористався позивач, у позовних вимогах якому судом першої інстанції було безпідставно відмовлено.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Міністерство транспорту та зв’язку України, як орган управління державним майном, здійснює контроль за його використанням в інтересах держави, яке знаходиться у повному господарському віданні Одеської залізниці і яка заснована на майні державної форми власності, має право від свого імені вимагати визнати право власності на спірне нерухоме майно за державою в його особі, а висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають нормам чинного законодавства.

Що стосується посилання відповідачів і третьої особи на стороні останніх у відзивах і поясненнях на позов, а також суду першої інстанції в оскарженому рішенні, який погодився з їхніми доводами у цих відзивах, на прийняті Одеською обласною радою рішень: від 12.05.1993р. №449-ХХІ „По заходи щодо охорони та використання нерухомих пам’яток історії та культури в Одеській області”, відповідно до якого ці нерухомі пам’ятки, що перебували у державній власності були прийняті у комунальну власність Одеської обласної ради; від 24.04.2003р. №154-XXIV „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада”, згідно п.11.1.282 переліку до якого залізничний вокзал 1950-1952р.р. на площі Привокзальній, 2 (спірний об’єкт нерухомості) є об’єктом спільної власності територіальних громад Одеської області, управління яким здійснює Одеська обласна рада, а також затвердження у новій редакції цього переліку рішенням Одеської обласної ради від 22.09.2006р. №73-V „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада”, пункт 8 якого діє в редакції пункту 11 вказаного рішення Одеської облради від 24.04.2003р. №154-XXIV, то слід зазначити наступне.

Постановою КМУ від 05.11.1991р. №311 затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та встановлено, що державне майно України, яке не належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю. Майно залізничного транспорту, яке знаходиться у повному господарському віданні залізниць, до комунальної власності не передавалось.

Таким чином, зазначені рішення Одеської обласної ради про прийняття до комунальної власності вказаного об’єкту нерухомості –залізничного вокзалу Одеса–Головна, розташованого за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2 суперечать чинному законодавству України, зазначеному вище, а тому не могли бути прийняті судом першої інстанції до уваги незалежно від того, що спірний об’єкт нерухомості є пам’яткою культурної спадщини місцевого значення.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Також є неправомірним посилання як відповідачів у відзивах на позов, так і суду першої інстанції в оскарженому рішенні на те, що факт належності спірного об’єкту нерухомості (залізничного вокзалу Одеса –Головна за вказаною адресою) до спільної власності територіальних громад Одеської області, управління яким здійснює обласна рада, підтверджується тим, що рішення Одеської обласної ради від 22.09.2006р. №73-V „Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада” оскаржувалось в господарському суді Одеської області у справі №22/401-06-11665А (адміністративна справа) за позовом Одеської міської ради про визнання цього рішення облради нечинним та заборону Одеській обласній раді вживати заходи щодо усунення Одеської міської ради від управління майном, що знаходиться у спільній власності сіл, селищ, міст Одеської області та вчиняти інші дії щодо цього майна, з огляду на таке. По вказаній адміністративній справі йшов спір між органами місцевого самоврядування щодо користування майном, що знаходиться у спільній комунальній власності сіл, селищ, міст області, яким управляє обласна рада в цілому, а не індивідуально визначеним майном.

Крім того, у зазначеній справі за позовом Одеської міської ради судами не вирішувалось питання щодо законності належності спірного об’єкту нерухомості (залізничного вокзалу за вказаною адресою) до комунальної власності, оскільки це не було предметом спору у зазначеній адміністративній справі.

За таких обставин оскаржене рішення місцевого господарського суду Одеської області підлягає скасуванню як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи і чинному законодавству.

Судові витрати віднести на відповідачів у відповідності зі ст.49 ГПК України.

Слід зазначити, що по аналогічному спору є постанови Вищого господарського суду України від 11.10.2007р. у справі №3/118-1483 і від 06.12.2007р. у справі №1/232-14/19.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Одеської залізниці (третьої особи) на рішення господарського суду Одеської області від 20 березня 2009 року у справі №20/195-08-4046 задовольнити.

Зазначене рішення суду скасувати.

Позов з уточненням позовних вимог Міністерства транспорту та зв’язку України задовольнити.

Визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України право державної власності на об’єкт нерухомого майна-будівлю залізничного вокзалу (надалі вокзал) загальною площею 12812,0 кв.м, 1952 року побудови, що розташована за адресою: м. Одеса, площа Привокзальна, 2, яке перебуває у господарському віданні Одеської залізниці.

Стягнути з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 04056919) на користь Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 01071315) 19125 (дев’ятнадцять тисяч сто двадцять п’ять) грн. державного мита, у тому числі 6375 (шість тисяч триста сімдесят п’ять) грн. за подання апеляційної скарги і 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Стягнути з Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, пр-т Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 25042882) на користь Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 01071315) 19125 (дев’ятнадцять тисяч сто двадцять п’ять) грн. державного мита, у тому числі 6375 (шість тисяч триста сімдесят п’ять) грн. за подання апеляційної скарги і 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Видачу наказів доручити господарському суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя В.М.Тофан

Судді М.В.Михайлов

О.О.Журавльов