Рішення № 36851549, 20.01.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" січня 2014 р.Справа № 916/174/13-г

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Зайцева Ю.О.

при секретарі судового засідання Шалапській М.О.

За участю представників сторін:

Від позивача Кобзар А.В. (довіреність №17/03/2011 від 29.03.2011 р.)

Від відповідача -1: не з'явився

Від відповідача -2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" до відповідачів Закритого акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський", Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: Позивач, публічне акціонерне товариство "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК", звернувся до суду 18.01.2013 р. із позовом до закритого акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський", товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В", в якому просить визнати правочин про зарахування зустрічних вимог між ЗАТ "Консервний завод "Кодимський" та ТОВ "Виробниче підприємство "Надія-В", вчинений шляхом подання заяви від 20 квітня 2011 року, недійсним.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.05.2013 у справі № 916/174/13-г (колегія суддів у складі: головуючий суддя Цісельський О.В., судді Никифорчук М.І., Горячук Н.О.) позов задоволено повністю; визнано правочин про зарахування зустрічних вимог, укладений між Закритим акціонерним товариством "Консервний завод "Кодимський" та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничим підприємством "Надія-В", вчинений шляхом подання заяви від 20.04.2011 недійсним. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський" на користь Публічного акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" 573,50 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого підприємства "Надія-В" на користь Публічного акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" 573, 50 грн. судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 у справі № 916/174/13-г (колегія суддів у складі: головуючий суддя Беляновський В.В., судді Мишкіна М.А., Будішевська Л.О.) за наслідками розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого підприємства "Надія-В" рішення господарського суду Одеської області від 13.05.2013 скасовано; у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Міжнародний Інвестиційний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничого підприємства "Надія-В" витрати зі сплати судового збору в сумі 573,50 грн.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Постановою Вищого господарського суду України касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" задоволена, постанова Одеського апеляційного господарсько суду від 16.07.13 р. та рішення господарського суду Одеської області від 13.05.13 р. у справі №916/174/13-г скасовані, справа передана на новий розгляд.

04.11.2013 р. справа надійшла до господарського суду Одеської області та 05.11.2013 р. передана на розгляд судді Зайцева Ю.О., та ухвалою від 05.11.2013 р. прийнята до провадження з призначенням справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

22.11.2013 р. відповідачем по справі ТОВ «ВП «Надія-В» надано відзив на позовну заяву, відповідно змісту якого проти заявлених позовних вимог товариство заперечує в повному обсязі.

За клопотанням ТОВ «ВП «Надія-В» до матеріалів справи 03.12.2013 р. до матеріалів справи залучено копію договору поставки №22/07-08 від 22.07.2008 р.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

17.09.2008р. між публічним акціонерним товариством "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" (Банк) та закритим акціонерним товариством "Консервний завод "Кодимський" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 002-CBD, згідно умов п.1 якого, Банк відповідно до умов та термін цього Договору надає Позичальнику револьверну кредитну лінію (надалі Кредит), з загальною сумою кредиту 13 000 000,00 (тринадцять мільйонів) гривень з можливістю отримувати в гривні та за умови додаткового письмового погодження з Банком - в Доларах США та Євро (з урахуванням обмежень, визначених у договорі, зокрема, але не обмежуючись, у пунктах 3.2., 4.2.) та з терміном кредиту до 25 липня 2009 року.

Згідно п.1.2. Договору, кредит надається виключно з метою фінансування облігових коштів Позичальника. Не дозволяється використовувати Кредит для виплати дивендів, погашення інших кредитів, надання кредитів та/або фізичним особам, придбання необоротних активів, придбання акцій та/або часток у статутних фондах юридичних осіб.

Відповідно до п.9.1. Договору забезпеченням виконання зобов'язань Позичальника перед Банком за Договором щодо повернення Кредиту, сплаті процентів, штрафних санкцій, збитків та усіх інших платежів, що передбачені Договором, є майно Позичальника згідно наступних договорів:

а) Іпотека нерухомого майна, прийнятого для Банку, що знаходиться за адресою: Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Чкалова, буд.1, за формою та змістом, задовільна для Банку. Така іпотека повинна бути нотаріально посвідчена, становити першочергову іпотеку з найвищим пріоритетом обтяження та повинна бути відповідно зареєстрована у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек. Таке передане в іпотеку майно повинно бути застрахованим фінансово стабільною компанією, прийнятною для Банку, проти втрати або пошкодження та інших ризиків, як буде прийнятно для Банку, та Банк повинен мати статус вигодонабувача (бенефіціара) за такими страховими договорами та полісами.

b) Застава обладнання, прийнятого для Банку, що знаходиться за адресою: Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Чкалова, буд.1 за формою та змістом, задовільна для Банку. Така застава повинна бути нотаріально посвідчена, становити першочергову заставу з найвищим пріоритетом обтяження та повинна бути відповідно зареєстрована у Державному Реєстрі Обтяжень Рухомого майна. Таке заставлене майно повинно бути застрахованим фінансово стабільною та надійною страховою компанією, прийнятною для Банку, проти втрати або пошкодження та інших ризиків, як буде прийнятно для Банку, та Банк повинен мати статус вигодонабувача (бенефіціара) за такими страховими договорами та полісами.

с) Застава товарів в обігу (сокових концентратів та пюре), прийнятних для Банку, за формою та змістом задовільна для Банку. Така застава повинна бути нотаріально посвідчена, становити першочергову заставу з найвищим пріоритетом обтяження та повинна бути відповідно зареєстрована у Державному Реєстрі Обтяжень Рухомого Майна. Таке заставлене майно повинно бути застрахованим фінансово стабільною та надійною страховою компанією, прийнятною для Банку, проти втрати або пошкодження та інших ризиків, як буде прийнято для Банку, та Банк повинен мати статус вигодонабувача (бенефіціара) за таким страховими договорами та полісами.

d) Поруки Кредиторів на такі суми, у такій формі та з таким змістом, як буде прийнятно для Банку.

Умовами п.11.13. Договору, цей Договір набуває чинності на дату його підписання належним чином та зберігає силу до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим Договором. Дія Договору припиняється за письмовим повідомленням Банком Позичальника при невиконанні вимог розділу 2 Договору протягом періоду, вказаного в п.2.1. цього Договору.

На виконання умов договору кредитного договору № 002-CBD від 17.09.2008р., між закритим акціонерним товариством "Консервний завод "Кодимський" та публічним акціонерним товариством "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" 13.11.2008р. було укладено договір застави, згідно умов п.1.1. якого Заставодавець та Банк уклали кредитний договір №002-CBD від 17.09.2008 року (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього надалі - "Кредитний Договір"), у відповідності з яким Банк надає Заставодавцю у кредит грошові кошти, і в забезпечення сплати та виконання Забезпеченого Зобов'язання (як цей термін визначений нижче) за вищевказаним Кредитним Договором Заставодавець надає у першочергову заставу з вищим пріоритетом обтяження своє майно відповідно до умов цього Договору Застави (надалі - "Застава").

Відповідно п.1.3. Договору, застава поширюється на нижчезазначене майно та права Заставодавця ("Предмет застави"):

- "Товари в обороті" - товари в обороті, а саме: пюре яблучне асептичне кількістю 4 833 539 (чотири мільйони вісімсот тридцять три тисячі п'ятсот тридцять дев'ять) кг., пюре сливове асептичне кількістю 110241 (сто десять тисяч двісті сорок один), кг, сік яблучний неосвітлений концентрат кількістю 33575 (тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят п'ять) кг, що знаходяться за адресою: Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Чкалова, буд.1, та належать заставодавцю на праві власності на дату цього Договору Застави відповідно до виписки із балансу Заставодавця №414 від 13.11.2008 року, а також пюре яблучне асептичне, пюре сливове асептичне та сік яблучний концентрат усякого та будь-якого асортименту, типу та інших родових ознак, які будуть знаходитися за адресою: Одеська область, Кодимський район, м. Кодима, вул. Чкалова, буд. №1, та належатимуть Заставодавцю на праві власності після дати укладання цього Договору Застави, та

- усі існуючи та майбутні права та Доходи (як ці терміни визначені в п.5.4.4. цього Договору Застави). Така Застава включає майно та будь-які права, які отримуються або належать Заставодавцю кожного разу при придбанні права розпорядження (права власності) Товарами в Обороті протягом діє Договору Застави, з моменту їх придбання.

Із змісту п.1.5. Договору вбачається, що сторони цього Договору погоджуються, що з метою застави вартість Предмета Застави на день підписання цього Договору Застави складає 8307217,10 гривень (вісім мільйонів триста сім тисяч двісті сімнадцять гривень 10 коп.) гривень.

Умовами п.2.1. Договору Заставодавець зробив Заставодержателю кожну із заяв та гарантій у цьому розділі 2 та усвідомлює, що Заставодержатель уклав цей Договір Застави та Кредитний Договір, а також документи, що передбачені в них, ґрунтуючись на заявах та гарантіях Заставодавця.

Як визначено в п.5.4.4. Договору, на додаток на вищезазначеного та не обмежуючи його Банк, у разі звернення стягнення на предмет Застави має право вимагати уступки і одержання всіх прав (вище та надалі - "Права") та всіх доходів (вище та надалі - Доходи) від заставодавця та від будь-якої третьої особи, що пов'язані Предметом Застави. Заставодавець повинен тісно співпрацювати з Банком та оформити всі необхідні документи, що підтверджують згоду Заставодавця на передачу Прав та Одержання Доходів.

17 листопада 2008р., керуючись нормами ст.15 Закону України "Про заставу" і ст.577 Цивільного кодексу України та у встановленому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" порядку, приватне (забезпечувальне) обтяження заставою належного закритому акціонерному товариству "Консервний завод "Кодимський" рухомого майна було зареєстровано позивачем в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №8198916.

13 липня 2010 року між, закритим акціонерним товариством "Консервний завод "Кодимський" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" (Покупець) було укладено договір поставки №13/07/10, згідно умов п.1.1. якого, вбачається, що Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товар вказаний у п.1.2.Договору (надалі за текстом - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар у порядку й на умовах передбачених Договором.

Відповідно до п.п.1.2., 1.3. Договору асортимент товару: яблучне пюре асептичне, Brix 10 - 12%, ТУУ 15.3-30419332.001-2001. Ціна та кількість товару вказується в специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору.

За положеннями п.3.1. Договору Товар повинен бути поставлений постачальником та переданий Покупцю партіями (єю). сторони додатково у строк за 5 днів, до дати поставки, узгоджують строки поставки, розмір кожної партії та загальний об'єм товару, який повинен бути поставлений наступного місяця за допомогою оформлення окремих Заявок. кожна заявка містить об'єм партії товару та строк готовності партії товару до відвантаження, повинна бути підписана Покупцем та відправлена Постачальнику у письмовій формі факсимільним повідомленням за номером 8-04867-2-64-36, 2-64-39. Постачальник зобов'язаний протягом одного робочого дня письмово підтвердити заявку Покупця.

У відповідності до п.5.1. Договору, загальна сума даного Договору відповідає сумі всіх поставок по даному Договору, які підтверджені специфікаціями, накладними та іншими товаросупроводжуючими документами.

Оплата - 100% за кожну партії товару повинна бути здійснена протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати прийому-передачі партії товару відповідно до видаткової накладної (п.5.2. Договору).

Пунктом 9.1. визначено, що Договір набуває чинності з дати укладання його сторонами, та діє до повного виконання сторонами, прийнятих на себе зобов'язань, а в частині взаєморозрахунків між сторонами - до повного їх закінчення.

На виконання зобов'язань за договором поставки № 13/07/10 від 13.07.2010р. закрите акціонерне товариство "Консервний завод "Кодимський" провело низку поставок товару товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В", внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість перед постачальником в сумі 202584,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

25 листопада 2010 року, між публічним акціонерним товариством "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" та закритим акціонерним товариством "Консервний завод "Кодимський" було укладено договір застави майнових прав, відповідно п.1.1. якого, предметом даного Договору є передача Заставодавцем Заставодержателю в заставу майнових прав (прав вимоги) на отримання платежів (в т.ч. оплати за поставлений товар, суми договірних санкцій і нарахувань передбачених законом, відшкодування збитків тощо), як таких, що існують на момент укладення цього Договору (підтверджуються видатковим накладними, перелік яких наведено в Додатку №1 до цього Договору), так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, які належать та/або належатимуть до виплати Заставодавцю відповідно договору поставки №13/07/10 з усіма додатками і змінами до нього (в цьому пункті та надалі - договір поставки), що укладено між закритим акціонерним товариством "Консервний завод "Кодимський" (юридична адреса: України, 66000, Одеська область, м. Кодима, вул. Чкалова, 1, код ЄДРЮОФОП 31886585), що діє як Постачальник за Договором поставки та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" (юридична адреса: України, 23234, Вінницька область, Вінницький район, с. Лука-Мелешківська, вул. Щорса, 3А, код ЄДРЮОФОП 32938796), що діє як Покупець за Договором поставки, для забезпечення виконання в повному обсязі грошових зобов'язань Заставодавця за кредитним договором №002-CBD від 17.09.2008р. та будь-якими додатковими договорами до нього, в тому числі такими, що збільшують основне зобов'язання (надалі - Кредитний договір), що укладено між Заставодержателем, що діє як кредитор за кредитним договором та заставодавцем, що діє як позичальник за кредитним Договором, в тому числі, але не виключно, щодо:

- зобов'язання по поверненню кредиту в сумі 13 000 000,00 (тринадцять мільйонів) гривень, у строки визначені Кредитним договором;

- зобов'язання по сплаті процентів за користування кредитом, виходячи із розрахунку, визначеному в кредитному договорі;

- зобов'язань по відшкодуванню завданих збитків, включаючи витрати, пов'язані зі зверненням стягнення на предмет застави;

- зобов'язань щодо сплати штрафних санкцій відповідно до кредитного договору;

- зобов'язань щодо сплати будь-яких інших витрат, платежів що визначені у кредитному договорі.

За положеннями п.3.1. Договору, порядок застави виникає з моменту підписання цього Договору сторонами. Моментом підписання вважається дата вказана у преамбулі цього Договору.

Умовами п.5.3. Договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.04.2011р. у справі №6/19/2011/5003 за позовом ЗАТ „Консервний завод „Кодимський" до ТОВ Виробничого підприємства „Надія-В" про стягнення 228 887,24 грн. на підставі договору поставки № 13/07/10 від 13.07.2010р. позов задоволено, з відповідача стягнуто 202 584 грн. основного боргу, 10 835,51 грн. пені, 10 129,20 грн. штрафу, 2097,19 грн. 3% річних, 3241,34 грн. збитків від інфляції, 2288,87 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, на виконання якого 29.08.2011 року господарським судом було видано відповідний наказ.

В обґрутнування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що, з підстав того, що закритим акціонерним товариством "Консервний завод "Кодимський" порушено зобов'язання, що забезпечено заставою, та потягло за собою звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 13.11.2008 року, позивач як заставодержатель за обома договорами застави отримав можливість реалізувати своє пріоритетне (переважне) право вимагати уступки і одержання всіх прав і доходів, які пов'язані з предметом застави від заставодавця та будь-якої третьої особи, яке він набув з моменту укладення вказаних договорів застави, тобто, в силу застави, та у зв'язку з невиконанням закритим акціонерним товариством "Консервний завод "Кодимський" забезпеченого заставою зобов'язання, позивач має право одержати задоволення своєї забезпеченої вимоги до відповідача, закритого акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський" з вартості грошової вимоги, що виникла у закритого акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство на підставі договору поставки №13/07/10 від 13.07.2010р. та рішення господарського суду Вінницької області від 21.04.2011р. у справі №6/19/2011/5003.

Однак, як зазначає в позові позивач, пріоритет (переважне права) його як заставодерждателя було порушено, оскільки 20 квітня 2011 року, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" звернулось до закритого акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський" із заявою, із змісту якої вбачається, що 25 квітня 2011 року, ФОП ОСОБА_7 та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" було укладено договір про відступлення права вимоги борг, відповідно до якого ФОП ОСОБА_7 відступив останньому належне йому право грошової вимоги до відповідача закритого акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський".

Зазначена грошова вимога на суму 229346,88 грн., що з договору поставки №22/07-08 від 22.07.2008р., що укладений між приватним сількогосподарським підприємством "Розвиток і К" та ЗАТ "Консервний завод "Кодимський", у зв'язку з чим останньому товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" було запропоновано провести зарахування зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26.01.2012 року у справі № 6/19/2011/5003, що набрала законної сили, заяву ТОВ Виробничого підприємства „Надія-В" про визнання наказу господарського суду таким, що не підлягає виконанню задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню наказ господарського суду Вінницької області від 29.08.2011р. у справі № 6/19/2011/5003 в частині стягнення з ТОВ Виробничого підприємства „Надія-В" на користь ЗАТ „Консервний завод „Кодимський" суми 230 952,47 грн. Зазначена ухвала обґрунтована тим, що станом на час видачі наказу від 29.08.2011р. у даній справі зобов'язання Підприємства щодо сплати на користь Заводу суми 228 887,24 грн. припинено шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, здійснених на підставі заяви від 20.04.2011р., а тому в частині стягнення 228 887,24 грн. за наказом господарського суду від 29.08.2011р. обов'язок боржника відсутній.

На думку публічного акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК", товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" тлумачить заяву від 20.04.2011 року не як пропозицію, а саме як односторонній правочин, який в свою чергу позбавляє можливості позивача скористатись заставленим правом грошової вимоги, що в свою чергу й зумовило його звернення до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частинами 2 - 5 ст. 13 ЦК встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема, визнання правочину недійсним.

Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач у якості підстави визнання оспорюваного договору недійсним, зазначає, що заява про зарахування зустрічних грошових вимог не може бути підставою для припинення права застави, оскільки порушує встановлений чинним законодавством України пріоритет (переважене право) вимоги кредитора - заставодержателя відносно вимог інших кредиторів (третіх осіб), вимоги яких не забезпечені заставою.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 175 ГК, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним правочин про зарахування зустрічних вимог на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем правочин порушує вимоги законодавства та права і законні інтереси заставодержателя.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним правочин про зарахування зустрічних вимог, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Дослідивши обґрунтування позову в частині вимог про зустрічність вимог (одночасної участі сторін у двох зобов'язаннях, коли кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні та навпаки) доходить висновку про відсутність такої передумови як зустрічні вимоги між сторонами оспорюваного правочину.

Так, враховуючи той факт, що зобов'язання між відповідачами по справі не є зустрічними (у прямому розумінні цього слова), а виникли шляхом вчинення додаткових операцій (цесії) із залученням третіх осіб, тобто зі сторони Відповідача №2 зустрічне зобов'язання є таким, що виникло не з двосторонніх правовідносин, а створене, внаслідок переведення на себе права вимоги заборгованості за іншим договором.

В частині вимоги про однорідність вимог, суд вважає відсутньою таку передумову, як однорідність зустрічних вимог, пред'явлених до зарахування, між сторонами оспорюваного правочину.

Так, за змістом правових норм ч. 1 ст. 601 ЦК і ч. З ст. 203 Господарського кодексу України, зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом, якими не можуть бути вимоги, які перебувають під приватним (зобов'язальним) обтяженням.

В частині вимог про настання строку виконання зобов'язання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, в ч. 2 ст. 34 ГПК чітко встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як випливає із поданої ТОВ «ВП «Надія-В» до Господарського суду Одеської області письмової заяви про визнання кредиторських вимог до ЗАТ «КЗ «Колимський» по справі № 5017/997/2012 від 25.06.2012, вимоги ТОВ «ВП «Надія-В» до ЗАТ «КЗ «Колимський» не є безспірними.

З наведеного вбачається, що пред'явлені до зарахування вимоги Відповідача №2 (ТОВ «ВП «Надія-В») до Відповідача №1 (ЗАТ «КЗ «Кодимський») є необґрунтованими та безпідставними, оскільки значною мірою ґрунтуються не на передбачених Договором поставки № 22/07-08 від 22.07.2008 первинних документах, а саме актах прийому-передачі товару, з оформленням яких пов'язується передача товару у власність від постачальника до покупця та, як наслідок, виникнення в останнього обов'язку щодо оплати переданого у власність товару.

Проте в даному випадку вимоги Відповідача №2 (ТОВ «ВП «Надія-В») до Відповідача №1 (ЗАТ «КЗ «Кодимський») ґрунтуються «акті звірки взаємних розрахунків», який, з точки зору чинного законодавства України та судової практики, не може бути використаний у якості доказу виникнення чи існування зобов'язання та/або визнання боргу.

За своєю юридичною природою «акт звірки» є бухгалтерським документом і, сам по собі, ніяких правових наслідків не породжує.

Чинне законодавство України пов'язує виникнення й дійсність відповідного зобов'язання лише і тільки з відповідними юридичними фактами, якими у правовідносинах двох і більше осіб є. в першу чергу, дво- та багатосторонні правочини (договори), а також передбачені договором та (або) законом інші первинні документи.

Для встановлення факту підтвердження виконання господарської операції за конкретним господарським договором на підставі видаткової накладної, така видаткова накладна має бути оформлена згідно вимог законодавства України, чинного на момент вчинення правочину, зокрема, така видаткова накладна має бути складена під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, але, в будь-якому випадку, в період дії договору, на виконання якого її складено, та містити усі обов'язкові реквізити первинного документа, а також іншу необхідну інформацію, згідно якої ідентифікується особа, яка брала участь у здійсненні господарської операції та підтверджується факт здійснення господарської операції на виконання певного господарського договору, а в даному випадку, - з урахуванням вимог та на виконання умов Договору № 22/07-08.

Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження виникнення (існування) заявленої до зарахування вимоги відповідачами не було надано.

Згідно ст. 629 ЦК, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено пунктами 2.5 - 2.8 Договору № 22/07-08, сторонами цього договору поставки було встановлено, що необхідними документами, які засвідчують факт прийому-передачі товару, перехід права власності на нього від постачальника до покупця і, відповідно, виникнення у останнього пов'язаного з цим юридичним фактом зобов'язання щодо його оплатити є визначені у договорі поставки документи, а саме: акти (акти прийому-перєдачі товару), накладні (видаткові та податкові накладні), довіреності, а також вся інша документація на товар.

Відповідно до положень ст. 517 ЦК, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Згідно п. 2.1.4 Договору № 5/02-09 та п. 4.1 Договору від 25.02.2011 первісний кредитор (цедент) у зобов'язанні мав передати усі необхідні документи, що підтверджують право вимоги до боржника у зобов'язанні, що передаються новому кредитору (цесіонарію) у зобов'язанні,

Проте, як випливає з копій заяв та доданих до них документів, всупереч вимог ст. 517 ЦК, заявник не надав боржнику і не подав до господарського суду саме ці, передбачені Договором № 22/07-08, документи, що можуть бути прийняті судом у якості належних і допустимих доказів на підтвердження дійсності та/або розміру вимог заявника до боржника.

Укладення сторонами акту звірки взаєморозрахунків, договором поставки не передбачено, а тому підписання сторонами Договору № 22/07-08 акту звірки не відміняє і не заміняє встановленого п. 1.1 цього ж договору поставки обов'язку постачальника поставити і передати у власність покупця товар, в порядку та на умовах передбачених цим договором, в той час як, відповідно до п. 2.6 Договору № 22/07-08, товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін Акту прийому-передачі товару.

Виходячи з положень п. 1.1 Договору №22/07-08, суд робить висновок про те, що зобов'язанню постачальника поставити товар кореспондується лише зобов'язання покупця його прийняти, а вже зобов'язанню постачальника передати товар у власність кореспондується зобов'язання покупця оплатити переданий у власність товар, тобто лише і тільки той товар, який було не просто поставлено, без настання правових наслідків у вигляді переходу права власності на цей товар, а передано постачальником у власність покупцю, шляхом оформлення відповідної товаросупровідної документації, в поряду та на умовах передбачених договором поставки, а саме по факту підписання сторонами Акту прийому-передачі товару, лише і тільки з підписанням якого пов'язується перехід права власності на товар від постачальника до покупця і, відповідно, виникнення у останнього зобов'язання щодо оплати переданого йому у власність товару, оскільки п. 1.1 Договору №22/07-08, закріплено зобов'язання постачальника не тільки поставити товар, а й передати цей товар у власність покупцю, лише і тільки після чого у покупця виникне відповідне зобов'язання щодо його оплати.

Таким чином, виходячи з умов п. 1.1 та вимог пунктів 2.3 - 2.8 Договору №22/07-08, підписання сторонами Акту прийому-передачі товару, на рівні з оформленням іншої необхідної товаросупровідної документації, передбаченої цим договором поставки, є істотною умовою Договору № 22/07-08, а тому акти звірки взаємних розрахунків та (або) видаткові накладні (навіть без врахування вказаних вище дефектів у їх оформленні), самі по собі, не є і не можуть бути їх рівнозначною заміною, з точки зору визначення настання строку виконання зобов'язання, - встановлення терміну виникнення у покупця зобов'язання по оплаті товару.

Відсутність (ненадання відповідачем) доказів на підтвердження існування (виникнення) так званої «основної заборгованості», а також доведеного належними і допустимими доказами факту невиконання та/або неналежного виконання (прострочення) зобов'язання боржником по Договору № 22/07-08, виключає можливість здійснення зарахування таких вимог.

Під час розгляд справи судом встановлено наявність передбачених законом обставин, за наявності яких не допускається та (або) унеможливлюється проведення зарахування зустрічних вимог.

Право застави є абсолютним і захищається законом по відношенню до невизначеного кола осіб, а тому оспорюваним правочином порушено пріоритетне право ПАТ «МІБ», як заставодержателя, встановлене ст. 572 ЦК та Законом України «Про заставу», що суперечить вимогам п. 5 ч. 1 ст. 602 ЦК, і є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним в порядку ст.ст. 13, 15, 16, 215 ЦК.

Окрім наведених обставин, які унеможливлюють зарахування вимог, згідно положень ст. 601 ЦК, зарахування обтяжених (за договором застави) вимог є порушенням встановленого законодавством пріоритету заставодержателя по відношенню до інших кредиторів, чиї вимоги не забезпечено заставою (право застави).

Відповідно до ст. 579 ЦК, предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом України «Про заставу» (ст. 7) встановлено, що заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок заміни предмета застави при заставі товарів в обороті або у переробці регулюється розділом III цього Закону.

Статтями 40, 43 розділу III Закону України «Про заставу» врегульовано, що при заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу, а набуті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності. Водночас, у разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов'язаний замінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Зменшення вартості замінених товарів допускається тільки у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості.

Згідно п. 2.3.2 Договору Застави №1, Заставодавець може використовувати, передавати, продавати або розпоряджатися будь-яким іншим чином складовими предмета застави, якщо номенклатура та вартість предмета застави у будь-який момент часу за оцінкою банку відповідно буде не менше суми, зазначеної в п. 1.4 договору застави. Зокрема, у разі відчуження будь-яких складових предмета застави заставодавець повинен замінити їх іншими складовими такої ж номенклатури та вартості. Банк за своїм рішенням може обґрунтовано накладати обмеження на розпорядження предметом застави, якщо існує загроза його схоронності, з метою захисту предмета застави та забезпечення прав банку, наданих цим договором застави.

У п. 2.4 Договору застави №1, серед іншого, передбачено, що Заставодавець, зокрема (але не обмежуючись), зобов'язаний за власний рахунок забезпечити, щоб усі його контракти або угоди, які передбачають сплату доходів або створення прав на користь Заставодавця не забороняли уступку таких доходів та прав. Заставодавець зобов'язаний не уступати та не передавати доходи та права третім особам без попередньої письмової згоди банку.

Відповідно до пп. (ііі) п. 4.1 Договору застави №1, банк, на свій вибір, у будь-який час в день або після настання випадку невиконання з урахуванням обмежень, встановлених діючим законодавством, матиме право здійснювати будь-які дії, які Банк розумно буде вважати необхідними для захисту інтересів Банку, зокрема, але не обмежуючись наказувати боржникам Заставодавця сплачувати Доходи безпосередньо Банку, вступати у володіння Правами.

Отже, якщо, при відчуженні (продажу) товарів в обороті, що становлять предмет застави, заставодавець не заміняє відчужену частину предмета застави на рівноцінну або більшої вартості він зобов'язаний скерувати отримані від продажу предмета застави грошові кошти (доходи) на погашення відповідної частки своєї заборгованості перед кредитодавцем-заставодержателем (кредитором по основній вимозі).

Аналогічні положення містяться у п. 1.6 Договору Застави №2, яким, серед іншого, передбачено, що при одержанні Заставодавцем від ТОВ «ВП «Надія-В», в рахунок виконання зобов'язання за Договором поставки грошових сум Заставодавець повинен за вимогою Заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок зобов'язання, забезпеченого заставою.

Таким чином, зі змісту обох Договорів застави, випливає, що застава (право застави) поширюється на прибутки (доходи) отримані як від відчуження товарів в обороті так і від реалізації прав грошової вимоги (їх оплати), що цілком і повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема положенням статті 4, 7, 17, 43, 49 Закону України «Про заставу» та ст.ст. 576, 579, 586 ЦК щодо розпорядження майном, яке становить предмет застави.

Крім того, за Договором Застави №1, так і Договором Застави №2, на заставодавця покладено низку обов'язків, в тому числі утримуватися від дій/бездіяльності, які можуть негативним чином позначитись на предметі застави, тобто, що умовами Договорів Застави не допускається зарахування вимог, як окремого випадку, що охоплюється визначенням встановленої у Договорах Застави загальної заборони будь-яких посягань на предмет застави.

Так. наприклад, відповідно до пп. (іі) п. 2.4 Договору Застави №1, Заставодавець, зокрема (але не обмежуючись), зобов'язаний за власний рахунок належним чином виконувати усі свої зобов'язання за усіма своїми контрактами або іншими документами, пов'язаними з Предметом Застави, утримуватися від будь-яких дій або бездіяльності, які можуть спричинити негативний вплив на Предмет Застави, зменшити його вартість або привести до знищення або іншого роду пошкодження Предмета Застави. Аналогічні умови передбачено і Договором Застави №2, згідно п. 2.2 якого Заставодавець зобов'язаний не розпоряджатись, не передавати у наступну заставу та не здійснювати відступлення заставленого права (права вимоги) без попереднього письмового дозволу Заставодержателя; не здійснювати будь-які дії, які спричиняють (безпосередньо або опосередковано) припинення застави та/або зменшення розміру предмета застави (прав(-а) вимоги), зокрема не здійснювати внесення будь-яких змін та/або дострокове розірвання Договору поставки, без попереднього письмового погодження із Заставодержателем; виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права, вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб тощо.

Останнє, також вказує на недопустимість зарахування вимог, всупереч п. 5 ч. 1 ст. 602 ЦК.

Як вказано вище, обставини, які б свідчили про те, що зобов'язання за договорами поставки, а саме за Договором № 13/07/10 та Договором №22/07-08 є пов'язаними та (або) зустрічними відсутні.

Розмір і момент виникнення зобов'язань за договорами поставки: від 13.07.2010 №13/07/10 та від 22.07.2008 №22/07-08 та особи кредитора та боржника за вказаними зобов'язаннями зі сторонами оспорюваного правочину жодним чином не пов'язані, а тому не можуть бути зараховані як такі. Дана обставина існувала на момент вчинення правочину.

Як встановлено вище, строк виконання зобов'язань (зрілість вимог) за вказаним правочином не настав, оскільки зобов'язання по оплаті товару, як таке, не виникло.

Так, зі змісту Договору поставки № 22/07-08 від 22.07.2008 випливає, що зобов'язання по оплаті товару в покупця за Договором № 22/07-08 виникає лише і тільки з моменту його передачі постачальником у власність покупця, тобто по факту оформлення (підписання) уповноваженими представниками сторін Акту прийому-передачі товару, чого, як видається, зроблено не було.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність необхідних передумов для здійснення зарахування зустрічних вимог між сторонами оспорюваного правочину.

Наявне у матеріалах справи рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.08.2011 по третейській справі №787/11, за яким право грошової вимоги, що випливає з Договору поставки № 13/07/10 від 13.07.2010, у розмірі 228887,24 грн., було переведене на ПАТ «МІБ», в порядку звернення стягнення на предмет застави, вказує на те, що з 22.08.2011, відповідно до ст. 512 ЦК Позивач набув прав нового кредитора у зобов'язаннях, що випливають з Договору поставки № 13/07/10 від 13.07.2010.

Вказане Рішення Третейського суду є законним та правомірним, оскільки на момент третейського розгляду позов ЗАТ «КЗ «Колимський» до ТОВ «ВП «Надія-В» про стягнення заборгованості у розмірі 228887,24 грн. було задоволено, згідно з Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.04.2011, залишеним в силі (без змін) рішеннями апеляційної та касаційної Інстанцій і на це рішення було видано відповідний судовий наказ.

Судовими рішеннями у справі № 5017/997/2012 (про банкрутство ЗАТ «КЗ «Колимський»), а саме Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2013 і Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.09.2013, які залишено в силі (без змін) Постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2013, встановлено, що ніякі грошові вимоги, що б підтверджувались належними і допустимими письмовими доказами, у ПСП «Розвиток і К», як постачальника, ані за Договором поставки № 22/07-08 від 22.07.2008, ані за Договором поставки № 2/07 від 02.07.2007, до боржника - ЗАТ «КЗ «Колимський», як покупця за вказаними договорами поставки, не існують (не виникли), а сама поставка за вказаними договорами визнана такою, що не могла відбутися (має ознаки фіктивності), оскільки ПСП «Розвиток і К» господарської діяльності в період укладення вказаних договорів не здійснювало і ніякої звітності не подавало, що і потягло визнання його банкрутом, відповідно, ніяких законних підстав для відступлення / перевідступлення зі сторони ПСП «Розвиток і К» третім особам грошових вимог, які не виникли не існувало та не існує, в тому числі в порядку припиненням відповідних зобов'язань у зв'язку із припиненням однієї із його сторін, а саме ПСП «Розвиток і К».

Загальні умови припинення господарських зобов'язань передбачено ст. 202 ГК, згідно з ч. 1 якої, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. З ст. 203 ГК, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Подібні положення містяться і у ст. 601 ЦК. При цьому, ч. 5 ст. 203 ГК передбачає наявність обмежень для зарахування, згідно з якою, не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом. Невиключний перелік випадків недопустимості здійснення зарахування зустрічних вимог наведено також і у ст. 602 ЦК.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" підлягають задоволенню, як обґрунтовані, законні та такі, що підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору, а саме 1147,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати правочин про зарахування зустрічних вимог укладений між закритим акціонерним "Консервний завод "Кодимський" (66000, Одеська обл., Кодимський район, м. Кодима, вул. Чкалова, 1, код ЄДРЮОФОП 31886585) та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" (23234, Вінницька обл., Вінницький район, село Лука-Мелешківська, вул. Щорса, буд. 3-А, код ЄДРЮОФОП 32938796), вчинений шляхом подання заяви від 20 квітня 2011 року, недійсним.

3. Стягнути з закритого акціонерного "Консервний завод "Кодимський" (66000, Одеська обл., Кодимський район, м. Кодима, вул. Чкалова, 1, код ЄДРЮОФОП 31886585) на користь публічного акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" (01015, м. Київ, вул. Лавровська, 16, код ЄДРЮОФОП 35810511) 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору.

4. Стягнути з товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" (23234, Вінницька обл., Вінницький район, село Лука-Мелешківська, вул. Щорса, буд. 3-А, код ЄДРЮОФОП 32938796) на користь публічного акціонерного товариства "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК" (01015, м. Київ, вул. Лавровська, 16, код ЄДРЮОФОП 35810511) 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 25.01.2014 року.

Суддя Зайцев Ю.О.