Рішення № 3682772, 06.05.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 34/216

06.05.09

За позовом Закритого акціонерного товариства «Міська страхова компанія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційного банку «Арма»

про стягнення 605 983,56 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача –

Погорецька Г.М., представник за дов. №1 від 08.01.2009;

від відповідача –

Федорченко Д.О., гол. юр-т, дов. №136 від 21.04.2009.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Міська страхова компанія»(далі –Позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційного банку «Арма»(далі –Відповідач) заборгованості за договором №ДЮ-33/10-01 банківського вкладу (для юридичних осіб) від 07.02.2008 в сумі 605 983,56 грн., в т.ч. 600 000 грн. депозитного вкладу, 5 983,56 грн. процентів нарахованих на депозитний вклад за лютий 2009 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов Договору та додаткових угод до нього Позивач розмістив вільні кошти на депозитний рахунок Відповідача в сумі 600 000 грн.

Однак, Відповідач в порушенням взятих на себе зобов’язань за Договором, з моменту закінчення строку депозиту –27.02.2009 суму депозитного вкладу не повернув.

06.05.2009 Позивач звернувся до суду заявою про збільшення позовних вимог та відмовився від раніше поданих позовних вимог в частині стягнення з ТОВ КБ «Арма»процентів нарахованих за лютий в сумі 5 983,56 грн., т.я. сума процентів Відповідачем була сплачена в сумі 5769,86 грн. 17.03.2009.

Водночас, Позивач на підставі п.4.1 Договору просив стягнути з Відповідача 19 001,49 грн. пені нарахованої за період з 27.02.2009 до 17.03.2009.

Відповідач подав до суду відзив на позову заяву та зазначив, що депозитний договір у п.4.2 містить затвердження про те, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов’язань умов договору у випадку настання та дії обставин, що знаходяться поза межами контролю сторін, та які сторони не могли передбачити або запобігти (форс-мажорні обставини), при цьому строк виконання зобов’язань по договору відкладається на строк дії та відкладається на строк дії таких обставин.

В даному випадку дійсна причина неможливості виконати зобов’язання пов’язана з різким погіршенням ліквідності Відповідача як фінансової установи, у зв’язку з різким відпливом депозитів фізичних осіб по всій банківській системі України, є випадки тимчасового затримання перерахування коштів у строки, що передбачені умовами договорів банківського рахунку.

В зв’язку із значним погіршенням ліквідності та задля відновлення фінансового стану Відповідача Національним банко України Постановою №230 від 16.04.2009 призначено тимчасову адміністрації строком на один рік з 17.04.2009 до 16.04.2009 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 65 місяців з 17.04.2009 до 16.10.2009.

Відтак, Відповідач просив відстрочити виконання рішення строком до 16.10.2009.

За таких обставин, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.02.2008 між Позивачем (Клієнт) та Відповідачем (Банк) укладено Договір, відповідно до умов якого Банк відкриває Клієнту депозитний рахунок №26524001, а Клієнт вносить на цей рахунок шляхом безготівкового перерахування грошові кошти у сумі 100 000 (сто тисяч) грн., надалі –Депозитний вклад, на умовах, визначених цим Договором. Внесення Клієнтом грошових коштів підтверджується Банком шляхом видачі виписки.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що Депозитний вклад залучається на строк 370 днів, з 07.02.2009 до 12.02.2009.

Відповідно до п.1.3 Договору процента ставка за Депозитним вкладом складає 13% річних.

Згідно з п.3.2.3 Договору Банк зобов’язаний після закінчення строку дії цього Договору повернути Клієнту суму Депозитного вкладу та суму нарахованих процентів на рахунок №26503128651, відкритий в ВАТ «МТБ», МФО328168.

Пунктом 3.3.1 Договору передбачено, що Клієнт має право по закінченні строку дії цього Договору отримати суду Депозитного вкладу та суму нарахованих процентів згідно з умовами цього Договору.

26.02.2008 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору, якою сторони погодили, сума Депозитного вкладу становить 600 000 грн.

12.06.2008 між сторонами укладено додаткову угоду №2 до Договору, якою сторони погодили, що депозитний вклад залучається на строк з 07.02.2008 до 27.02.2009 включно.

На виконання умов Договору Позивач перерахував вільні грошові кошти в сумі 600 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими виписками.

В подальшому Позивач, 24.01.2009 звернувся до Відповідача з листом та просив повернути депозитний вклад.

У відповідь на зазначений лист Відповідач 27.01.2009 відповів, що грошові кошти у сумі 600 000 грн. є забезпеченням по зобов’язанням згідно Договору про надання банківської гарантії. Термін дії банківської гарантії закінчується 27.02.2009, а договірні зобов’язання Одеська філія ТОВ КБ «Арма»виконує в строки, передбачені договорами та додатковими угодами нього.

03.03.2009 Позивач звернувся з аналогічною вимогою та вимагав негайного перерахування з депозитного рахунку вкладу і суми нарахованих процентів із розрахунку 13% річних.

Відповідач дану вимогу проігнорував та залишив без належної уваги.

Станом на день звернення Позивача до суду Відповідач, в порушення умов Договору, свої зобов’язання не виконав, вклад в сумі 600 000 (шістсот тисяч) грн. не повернув.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 4 статті 343 ГК України юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.

Частиною першою статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частиною 2 статті 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Як вбачається, сторонами договору банківського вкладу виступають банк та вкладник, де предметом договору можуть бути грошові кошти (валюта України або іноземна валюта), за користування якими згідно зі статтею 1061 ЦК України банк зобов'язаний виплатити вкладнику проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

До того ж, згідно з пунктом 1.6 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами (далі - Положення) банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (п.1).

Матеріали справи містять лист Відповідача за №144 від 17.04.2009, відповідно до якого останній повідомив, що сума депозитного вкладу станом на 31.03.2009 складає 600 000 грн.

Факт наявності боргу у Відповідача в сумі 600 000 грн. неповернутого депозитного вкладу Позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем не спростований, тому позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що ж стосується вимоги Позивача про стягнення пені за неповернення суми за вкладом (депозитом) в сумі 19 001,49 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

У зв’язку з вищезазначеним, розрахунок пені здійснюється судом відповідно до приписів ч.6 ст. 232 ГК України, ст.ст. 253-255 ЦК України, ст.ст. 1,3 Закону умов Договору та з урахуванням помилково визначеної Позивачем дати нарахування пені і, складає:

Сума боргу, на яку якої нараховується пеня,

грн.

Період

прострочки

Кількість

днів

прострочки

Ставка

НБУ*2

Сума пені, грн

600 000 (депозитний вклад)

28.02.2009

17.03.2009

17

24

6706,85

5769,86 (проценти)

28.02.2009

17.03.2009

17

24

64,50

6771,35

З огляду на те, що Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення пені у більшому розмірі, пеня підлягає задоволенню у сумі 6771,35грн.

Що ж стосується посилань Відповідача щодо виникнення обставин та існування обставин, що знаходять поза межами контролю сторін, та які сторони не могли передбачити або запобігти (форс-мажорні обставини), то суд зазначає наступне.

Пунктом 1 статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до п.4.2 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання умов цього Договору у випадку настання та дії обставин, що знаходяться поза межами контролю сторін, та які сторони не могли передбачити або запобігти (форс-мажорні обставини); при цьому строк виконання зобов’язань за цим Договором відкладається на весь строк дії таких обставин. До таких обставин за цим Договором належать: військові дії, незалежно від факту оголошення війни, повстання, акції громадської непокори, стихійні лиха тощо).

Відтак, Відповідач, в порядку ст. 33 ГПК України, не довів існування обставин непереборної сили до яких згідно з пунктом 4.2 Договору належать оголошення війни, повстання, акції громадської непокори, стихійні лиха, а також обставин, які б передбачали законне право Відповідача відмовити Позивачу у поверненні депозиту, строк виконання якого вже настав.

Посилання відповідача на введений у нього мораторій на задоволення вимог кредиторів суд не буре до уваги виходячи з нижчевикладеного.

Відповідно до частини 2 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі –Закон) мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Стаття 2 Закону містить визначення поняття мораторій, в якому відображена його суть, і під яким розуміється зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 2 статті 58 Закону передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Враховуючи дані норми, при введені у банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, останній звільняється від відповідальності за невиконання тих зобов’язань на які поширюється дія мораторію, позаяк вина банку у невиконанні або несвоєчасному виконанні цих зобов'язань відсутня.

При розгляді справи судом було встановлено, що Банк повинен був виконати свої зобов’язання з повернення депозиту до введення мораторію. Ці зобов’язання відповідач не виконав без поважних на те причин, тим самим порушивши права та законні інтереси позивача, як власника вкладу.

Частинами 1 та 4 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституцією України закріплений обов’язок держави забезпечувати захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов’язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов’язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов’язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту, зокрема, шляхом присудження до виконання обов’язку відповідача за Депозитним договором щодо повернення позивачу суми депозиту.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов’язку виконувати зазначені зобов’язання.

Системний аналіз змісту положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону дає підстави для висновку про те, що відповідно до положень частини 2 статті 58 та пункту 2 частини 3 статті 85 вказаного Закону банк звільняється від відповідальності, яка виникає у зв’язку із невиконанням зобов’язань на які поширюється дія мораторію, саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання цих зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов’язань на час дії мораторію без застосування до банків відповідних санкцій, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів (клієнтів чи інших контрагентів банку) шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів (інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України).

Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини 3 статті 85 Закону примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційного банку «Арма»(01033, м. Київ, вул. Жилянська, 41-А, ідентифікаційний код 26379729, з депозитного рахунку №26524001) на користь Закритого акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (65125, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 2Б/1, ідентифікаційний код 30244124, п/р №26503128651 у ВАТ «Морський транспортний банк», МФО 328168, ідентифікаційний код 21650966) 600 000 (шістсот тисяч) грн. депозитного вкладу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційного банку «Арма»(01033, м. Київ, вул. Жилянська, 41-А, ідентифікаційний код 26379729, з будь-якого рішення виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Закритого акціонерного товариства «Міська страхова компанія»(65125, м. Одеса, вул. В. Арнаутська, 2Б/1, ідентифікаційний код 30244124, п/р №26503128651 у ВАТ «Морський транспортний банк», МФО 328168, ідентифікаційний код 21650966) 6 771 (шість тисяч сімсот сімдесят одну) грн. 35 коп. пені, а також 6 067 (шість тисяч шістдесят сім) грн. 71 коп. витрат по сплаті державного мита та 115 (сто п'ятнадцять) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя Сташків Р.Б. Повний текст рішення підписано 12.05.2009