Ухвала суду № 36709911, 13.01.2014, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 221/4749/2012 Провадження № 22-ц/772/48/2014Головуючий в суді першої інстанції:Вохмінова О. С.Категорія: 37Доповідач: Медяний В. М.

У Х В А Л А

Апеляційного суду Вінницької області

від 13 січня 2014 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Медяного В.М.,

Суддів: Жданкіна В.В., Ковальчука О.В.,

при секретарі : Агеєвій Г.А.,

за участю сторін у справі: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, виконкому Вінницької міської ради про визнання правочину недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання незаконним та часткове скасування рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року №1029, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності від 26.04.2012 року,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання правочину відмови від спадщини недійсною та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її бабуся - ОСОБА_7, після смерті якої відкрилась спадщина на будинок АДРЕСА_1, яку мали б успадкувати її мати - ОСОБА_8 та її дядько - ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_3 року її мати ОСОБА_8 померла. З метою оформлення спадщини після смерті матері вона звернулася до нотаріальної контори, але нотаріус повідомила, що мати будинок не успадкувала, оскільки написала відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 Вважає, що дану відмову слід визнати недійсною на підставі ч.1 ст.225 ЦК України та визнати за нею право власності на 1/2 частку спірного будинку, оскільки мати не усвідомлювала значення своїх дій, так як мала психічне захворювання і була інвалідом 3 групи з дитинства, неодноразово знаходилась на лікуванні у Вінницькій психоневрологічній лікарні ім. Ющенка.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 жовтня 2012 року з метою забезпечення позову ОСОБА_2 накладено арешт на будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 (а.с.19).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 листопада 2012 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_6 (а.с.49).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 березня 2013 року по справі призначено посмертну комплексну психолого-психіатрничну експертизу відносно ОСОБА_8 На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а.с.118).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2013 року відновлено провадження у даній цивільній справі (а.с.128).

У вересні 2013 року, в ході розгляду справи позивач ОСОБА_2 збільшила та уточнила свої позовні вимоги відповідно до яких просила визнати недійсним правочин - заяву до другої нотаріальної контори від 13.01.2006 року її матері ОСОБА_8 про відмову від прийняття спадщини на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_7;

- визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 будинку за літерою «А» загальною площею 74,8 кв.м., житловою - 52,1 кв.м. по АДРЕСА_1;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року №1029 в частині видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на 1/2 житлового будинку літери «А» загальною площею 74,8 кв.м., житловою - 52,1 кв.м. по АДРЕСА_1

- визнати частково недійсним свідоцтво про право власності, а саме в частині видачі свідоцтва про право власності на 1/2 житлового будинку літери «А», загальною площею 74,8 кв.м., житловою - 52,1 кв.м. по АДРЕСА_1 видане виконкомом Вінницької міської ради ОСОБА_6 26.04.2012 року на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року №1029 (а.с.141).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції від 01 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі. Зазначили, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просив рішення суду залишити без змін.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_9 та представник відповідача Виконавчого комітету Вінницької міської ради до суду не з'явилися, однак були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, тому відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України справа розглянута у їх відсутність, оскільки їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, що з'явилися до суду, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження позивачка ОСОБА_2, народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 року, батьками якої є ОСОБА_11 та ОСОБА_12 У зв'язку з одруженням 19.06.2001 року вона змінила своє прізвище на «ОСОБА_2».

Позивачка зареєстрована в будинку АДРЕСА_1, який на даний час на підставі свідоцтва про право власності від 26.04.2012 року належить на праві власності ОСОБА_6.

Відповідно до спадкової справи на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності після смерті ОСОБА_13 з 28.06.1993 року власником будинку по АДРЕСА_1 стала ОСОБА_7.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7 померла.

Відповідно до от. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги стали ОСОБА_4, який написав заяву до Другої вінницької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини (а.с. 100) та ОСОБА_8, яка 13.01.2006 року написала заяву до Другої вінницької державної нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини (а.с. 100 зворот).

20.02.2006 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом.

ОСОБА_2, не погоджуючись із тим, що ОСОБА_8 усвідомлювала свої дії, коли підписувала заяву про відмову від спадщини, звернулась до суду із даним позовом і правовою підставою позову визначила ч. 5 ст. 1274 та ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Відповідно до даних норм відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст.ст. 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом, недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а врешті є недійсним, необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: дієздатна фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними.

З метою з'ясування такого стану померлої ОСОБА_8 судом була призначена посмертна судово-психолого-психіатрична експертиза.

Відповідно до акту № 6 посмертної судово-психолого-психіатричної експертизи від 27.06.2013 року (а.с. 123-127) в момент написання заяви нотаріусу про відмову від прийняття спадщини від 13.01.2006 року ОСОБА_8 страждала на психічний розлад у вигляді легкої розумової відсталості ступеня помірно вираженої дебільності з емоційно-вольовою нестійкістю, обумовленою органічним ураженням головного мозку травматичного ґенезу (дитячий церебральний параліч з правобічним геміпарезом).

На момент написання заяви нотаріусу про відмову від прийняття спадщини від 13.01.2006 року ОСОБА_8 не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також, розуміти наслідки відмови від прийняття спадщини (а.с. 127-127).

Суд першої інстанції, встановивши такі обставини справи та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, виходив з того, що посмертною експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_8 в момент написання заяви 13.01.2006 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час зміни в її житті (смерть матері, обставини, про які повідомили допитані судом свідки, могли вплинути на погіршення її психічного стану, сприяти дезадаптації експертної в новостворених умовах життя і суттєво обмежити її здатність приймати за своєю волею самостійні рішення, що саме по собі не є підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Враховуючи те, що підставою для визнання правочину недійсним за цієї підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, в основу рішення суду не може покладатись висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що судом правильно звернута увага на відповідну правову позицію Верховного Суду України, яка є обов'язковою для всіх судів України, викладена в постанові від 29.02.2012 року № 6-9 цс12.

Оскільки висновок експертизи є лише одним із доказів у даній справі і він підлягає оцінці разом з іншими дослідженими доказами, в судовому засіданні судом першої інстанції були допитані свідки з метою встановлення внутрішнього стану ОСОБА_8 під час написання відмови від прийняття спадщини.

Крім цього, судом звернуто увагу на те, що в дослідницькій частині посмертної експертизи № 6 від 27.06.2013 року комісією експертів визначено, що ОСОБА_8 дійсно перенесла психотравмуючі стресові ситуації - смерть матері, а також: у неї (згідно показів свідків) склались тяжкі, несприятливі стосунки з братом, що викликало у експертної стан чергової декомпенсації із зниженням рівня соціальної адаптації, порушенням в сфері емоцій, волі, інтелекту, залежністю від думки оточуючих , навіюванням, підпаданням під сторонній вплив, зниженням кола потреб, інтересів, недостатністю критичних здібностей. Зазначені психотравми істотно вплинули на її здатність повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період часу, що цікавлять суд (а.с. 127).

Разом з тим, на момент призначення експертизи не був допитаний сам відповідач та свідки ОСОБА_14 і ОСОБА_15, які дали протилежні покази і пояснили, що стосунки між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 були доброзичливі, саме ОСОБА_4 турбувався про життя і здоров'я своєї сестри, допомагав матеріально, забезпечив її повноцінним, житлом, провівши капітальний ремонт в старому будинку.

Крім того, в день написання заяви про відмову від спадщини ОСОБА_15 завозив ОСОБА_8 до нотаріуса за її проханням, оскільки вона повідомила, що хоче відмовитись від спадщини. ОСОБА_4 в той час поруч не було. Вона орієнтувалась в ситуації і такі її дії були добровільними. З об'єктивних причин експертами не були враховані показання цих свідків, тому вони не знайшли відображення у висновку.

Аналізуючи вищевказані докази в їх сукупності, суд прийшов до правильного висновку про відсутність тимчасової недієздатності ОСОБА_8 в момент написання заяви 13.01.2006 року, оскільки її поведінка свідчить, що вона була здатна в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Відповідні сумніви також не виникли і у нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори, яка прийняла заяву від ОСОБА_8 і в протилежному випадку зобов'язана була відмовити у її прийнятті на підставі п. 31 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 03.03.2004 року № 20/5.

Судом враховано також і те, що 07.07.2005 році (за 6 місяців до написання відмови від прийняття спадщини) в зв'язку з надходженням заяви про визнання ОСОБА_8 недієздатною експертною комісією Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка була проведена амбулаторна судово-психіатрична експертиза на підставі ухвали Староміського райсуду м. Вінниці. В акті № 106 зазначено, що ОСОБА_8 на душевне захворювання не страждає, вона є особою з легкою розумовою відсталістю, що досягає рівня помірно вираженої дебільності. Може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Опіки не потребує.

Дана експертиза проводилась за життя ОСОБА_8 і вже після смерті її матері. ОСОБА_8 експертам пояснила, що не хоче бути позбавлена своїх прав, хоче сама розпоряджатись майном і жити у батьківській хаті, отримувати пенсію. Вказала, що сама себе обслуговує, має практичний досвід по багатьом життєвим питанням. Настрій знижений через смерть матері. Тому комісія лікарів прийшла до висновку, що у ОСОБА_8 виявлене конкретне мислення, бідний словниковий запас, недорозвиненість мови, переважно механічна пам'ять. Проте, відмічені особливості психіки виражені не різко, не супроводжуються психотичною симптоматикою, порушенням критичних та адаптаційних здібностей та не позбавляють ОСОБА_8 можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 45).

Таким чином за таких обставин суд першої інстанції виходив з того правочин - заява про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_8 від 13.01.2006 року - не може бути визнаний недійсним, а тому і інші пред'явлені нею позовні вимоги також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від первісної позовної вимоги.

Судом також встановлено, що право приватної власності ОСОБА_6 на будинки «А» і «Е» та господарські будівлі оформлене за рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року № 1029, а не на підставі рішення Староміського райсуду м. Вінниці від 09.08.2011 року про визнання за ОСОБА_6 право власності на дане будинковолодіння. Свідоцтво про право власності від 26.04.2012 року є лише документом., що посвідчує право ОСОБА_6 на вказане будинковолодіння, а тому скасуванню без скасування підстави його видачі не підлягає.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши такі обставини, правильно застосувавши норми матеріального права, прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що посмертною судово-психіатричною експертизою № 6 від 27.06.2013 року не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_8 в момент написання заяви про відмову від прийняття спадщини від 13.01.2006 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час зміни в її житті (смерть матері, обставини, про які повідомили допитані свідки) могли вплинути на погіршення її психічного стану, сприяти дезадаптації експертної в новостворених умовах життя і суттєво обмежити її здатність приймати за своєю волею самостійні рішення, що саме по собі не є підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Отже, враховуючи вищенаведене, підставою для визнання правочину недійсним згідно положень ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатись висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Інші доводи апеляційної скарги виходять за межі позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому за таких підстав висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність ухваленого судом рішення.

Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом застосування норм матеріального та процесуального права є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.

За таких обставин, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :підпис. В.М. Медяний

Судді :підписи. О.В. Ковальчук

В.В. Жданкін

З оригіналом вірно.

Суддя: