Ухвала суду № 36706091, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2013 р. м. Київ К-21228/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

за участю секретаря судового засідання Мосійчук І.М.,

представника позивача Мельніковій Г.В., представники відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2009 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2010 у справі № 2а-44877/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройматеріали"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось суду з позовом (з урахуванням уточнень) до Державної податкової інспекції про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 12.02.2009 № 0000492301/0, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у сумі 26 990,80 грн. в повному обсязі, та податкового повідомлення-рішення від 12.02.2009 № 0000502301/0 в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у сумі 13 711,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2009 позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2010 судове рішення першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2009 № 0000492301/0 та від 06.05.2009 № 0000492301/1, та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позовній вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано вищезазначені податкові повідомлення-рішення в частині визначення податку на прибуток у розмірі 20 600,17 грн., з яких 16 260,58 грн. - за основний платіж, 4 339,59 грн. - фінансові санкції, в іншій частині позовні вимоги щодо податкового повідомлення-рішення від 12.02.2009 № 0000492301/0 та від 06.05.2009 № 0000492301/1 відмовлено. В решті постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 14.08.2009 залишена без змін.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що позивачем до складу валових витрат віднесені суми отриманих транспортних послуг не підтверджені належним чином оформленими актами виконаних робіт та товарно - транспортними накладними. Також контролюючий орган вказує на те, що контрагент позивача СПД-ФО ОСОБА_5, що надавав транспортні послуги позивачу з 06.03.2008, зареєструвався як приватний підприємець лише з 28.03.2008, а платником ПДВ - з 07.04.2008, не мав ліцензії на надання послуг з перевезення вантажів та не звітував до державного податкового органу.

В запереченнях на касаційну скаргу, позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судове рішення апеляційної інстанції.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави касаційної скарги та заперечення на неї, вважає за необхідне її залишити без задоволення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, працівниками держаного податкового органу було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.09.2008, за результатами якої складено акт від 05.02.2009 № 197/23-1/34204400.

У ході вказаної перевірки встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР), внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 20 521,00 грн., та пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ на суму 14 199,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.02.2009 №0000492301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 26 990,80 грн., в тому числі 20 521,00 грн. - основне зобов'язання та 6 469,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та податкове повідомлення-рішення від 12.02.2009 № 0000502301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 21 298,50 грн., в тому числі 14 199,00 грн. - основне зобов'язання та 7 099,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження вищезазначених податкових повідомлень - рішень, державним податковим органом визначено аналогічні суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ шляхом ухвалення податкових повідомлень рішень від 06.05.2009 № 0000492301/1 та від 06.05.2009 № 0000502301/1 із встановленням нових граничних строків їх сплати.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, однією з підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ та фінансових санкцій згідно податкового повідомлення - рішення від 12.02.2009 № 0000502301/0 та податкового повідомлення - рішення від 06.05.2009 № 0000502301/1 було формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих контрагентом позивача (СПД-ФО ОСОБА_5), який на момент вчинення відповідної господарської операції не мав статусу платника ПДВ.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, аналіз норм Закону № 168/97-ВР дає підстави зробити висновок, що наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту.

Судами встановлено, що керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих СПД-ФО ОСОБА_5 податкових накладних.

Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Починаючи з дати реєстрації платником ПДВ такий платник має право виписувати податкові накладні, на підставі яких можливо формувати податковий кредит.

Як встановлено судами попередніх інстанцій СПД-ФО ОСОБА_5 (контрагент позивача) зареєстрований платником ПДВ 07.04.2008.

Отже, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вірно зазначив, що включення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих СПД-ФО ОСОБА_5 з 07.04.2008 є цілком правомірним, натомість податкові накладні, видані до 07.04.2008, є такими, що видані іншою особою, ніж платником податку, а тому не можуть бути підтвердженням включених сум ПДВ до податкового кредиту.

З матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, вбачається також, що предметом доказування у даному випадку становлять також обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення валових витрат та податкового кредиту, оскільки податковий орган, приймаючи оспорювані податкові повідомлення - рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив із того, що послуги з перевезення не підтверджені належним чином оформленими актами виконаних робіт та товарно - транспортними накладними.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених первинних документів, які відповідно до Закону № 334/94-ВР необхідні для формування валових витрат, а саме актів наданих послуг, видаткових та податкових накладних, товарно - транспортних накладних, банківські виписки з особового рахунку, також було встановлено, що отримані позивачем транспортні послуги пов'язані з його господарською діяльністю.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому неналежне оформлення контрагентом за договором про надання транспортних послуг податкової звітності, не звітування до Державної податкової інспекції чи відсутність у нього ліцензії на право надання послуг з перевезення вантажів не є підставою для не включення позивачем до валових витрат, витрат понесених ним у зв'язку із веденням господарської діяльності, підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Разом з тим, вирішуючи спір та скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо правомірності визначеного податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення від 12.02.2009 № 0000492301/0 та податкового повідомлення-рішення від 06.05.2009 № 0000492301/1, суд апеляційної інстанції врахував обставину, яка була залишена судом першої інстанції поза увагою, що контрагент позивача СПД-ФО ОСОБА_5 в якості господарюючого суб'єкта зареєстрований 28.03.2008, що підтверджено довідкою ЄДР Серії АГ № 098400, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 20 т. ІІІ).

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

За приписами ст. 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до ЄДР.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 755-IV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру (ЄДР) шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно зі ст. 18 Закону № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Отже, підприємницька правосуб'єктність суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи виникає з моменту внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністратвиного суду України вважає, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому касаційну скаргу залишає без задоволенння, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2010 у справі № 2а-44877/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко