Рішення № 36703498, 15.01.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 січня 2014 р.

Справа № 902/1695/13

за позовом:Військової частини А 3814 (11700, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 150)

до:Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про визнання недійсним договору №10 від 12.10.2011р., стягнення 6 534,53 грн.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Резніченко Ю.В.

Представники

позивача : Чунаков Р.В.,

відповідача : ОСОБА_3,

інші: ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява військової частини А 3814 до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №10 від 12.10.2011р. та стягнення 6 534,53 грн.

Ухвалою суду від 18.12.2013 року порушено провадження у справі за № 902/1965/12 з призначенням судового засідання на 15.01.2014 року.

В судове засідання з'явились представник позивача та відповідача.

Представник позивача позов підтримав повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, про що зазначено у відзиві на позовну заяву, який подано через канцелярію суду 10.01.2014 року ( вх. № 08-46/109/14).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як слідує з позовної заяви: 12.10.2011 року між військовою частиною А 3814 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір №10 про перевезення спеціалізованим автомобільним транспортом негабаритних вантажів.

Відповідно до п.1.1. договору виконавець зобов'язується доставити довірений йому Замовником вантаж спеціалізованим автомобільним транспортом перевезення негабаритних вантажів до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, а Замовник зобов'язується в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити послуги з перевезення вантажу спеціалізованим автомобільним транспортом перевезення негабаритних вантажів з фактично наданих послуг відповідно Додатку № 1до цього договору, по маршруту Новоград-Волинський Перлявка за 1 рейс 130 кілометрів всього за 2 рейси буде перевезено 2 одиниці та пройдено та пройдено загального пробігу 520 кілометрів.

Відповідно до п. 2.1. вартість послуг з перевезення спеціалізованим автомобільним транспортом за цим договором складає 16 500,00 грн.

Військовою частиною А3814 було перераховано ФОП «ОСОБА_1» суму в розмірі 16500,00 грн. що підтверджується платіжним дорученням №2 від 18.10.2011 року.

Пунктом 7.3 зазначеного договору передбачалось, що додаток 1 до цього договору є не від'ємною його частиною. Пунктом 1 додатку до договору було визначено витрати пов'язані з оформлення документів по перевезенню негабаритних вантажів а саме :

- розрахунок вартості маршруту Укравтодором - 111 грн.;

- плата за проїзд автошляхами України великогабаритними автомобілями 2370,1 грн.;

- погодження маршруту з обласним ДАІ 150 грн.

Під час перевірки питання повноти виконання умов укладених договорів Територіальним Центральним управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю Департаменту внутрішнього аудиту та фінансового контролю Міністерства оборони України з метою підтвердження витрат ФОП «ОСОБА_1» з оформлення документів по перевезенню негабаритних вантажів (розрахунок вартості маршруту та плати за проїзд автошляхами України великогабаритними автомобілями) на адресу начальника служби автомобільних доріг у Житомирській області було направлено листа (вих. № 234/3/588 від 29.11.2012р) . Згідно відповіді, наданого начальником служби автомобільних доріг у Житомирській області (вих. №5-3/1673 від 30.10.2012), ФОП «ОСОБА_1» плату за проїзд автошляхами України великогабаритними автомобілями не здійснював.

Відповідно до планової калькуляції надання послуг з перевезення вантажів спеціалізованим автомобільним транспортом витрати ФОП «ОСОБА_1» на здійснення оплати за проїзд автошляхами України великогабаритними автомобілями та здійснення розрахунку вартості маршруту Укравтодором становили 5682,20 грн., а з урахуванням безпідставно нарахованого прибутку з даної суми в розмірі 15% (852,33 грн.), загальна сума завищення складає 6534,53 грн.

Позивач вважає, що в порушення пункту 1 додатку до договору військовою частиною А3814 оплачено 6534,53 грн. за оформлення документів по перевезенню негабаритних вантажів яке не здійснювалось.

Командуванням частини на адресу ФОП «ОСОБА_1» була направлена претензія №1 від 27.08.2013 року на яку на даний час відповідь не надійшла що відповідно до ст. 925 Цивільного кодексу України і стало причиною звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору №10 від 12.10.2011р. та стягнення 6 534,53 грн.

Відповідач у відзиві ( вх. № 08-46/109/14 від 10.01.2014 року ) та в поясненнях в судовому засіданні 15.01.2014 року зазначає, що дійсно 12.10.2011 року було укладено договір № 10, згідно з яким відповідачем було надано послуги позивачу по перевезенню спеціалізованим автомобільним транспортом негабаритних вантажів.

За надані послуги військова частина А-3814 оплатила рахунок відповідачу платіжним дорученням № 2 від 18.10.2011 р. в сумі 16500,00 грн.

Пунктом 2.1 договору сторони визначили вартість перевезень.

Згідно з ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору. Ст. 632 ЦК України встановлює, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах встановлених договором або законом. Зміна ціни після його виконання не допускається.

Договором № 10 від 12.10.2011 р. ціна за договором передбачалась в вигляді договірної ціни. Пунктом 7.3 договору зазначено, що «Додаток № 1 є невід'ємною частиною цього Договору». В даному додатку вказано розрахунок вартості надання послуг перевезення. Даний Додаток містить ціну договору, що є істотною умовою даного Договору. Тому вказаний додаток, як і договір, обов'язково узгоджується між сторонами договору. Підписання даного Додатку сторонами договору, а саме, відповідачем та позивачем, свідчить про узгодження і прийняття обома сторонами ціни договору саме в такій сумі.

Відповідач зазначає, що підписуючи розрахунок вартості надання послуг перевезення, Замовник (позивач) погодив вартість робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були здійснені всі роботи, передбачені договором, а позивачем прийняті та оплачені ці роботи.

На підставі викладеного, відповідач вважає, що до недійсного правочину застосовуються наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України, які саме наслідки позивач просить застосувати в позові не вказано. До того ж не вказано підстави недійсності договору № 10 від 12.10.2011 р.

Таким чином, враховуючи, що фактичні обставини справи та дії сторін, зокрема підписання розрахунку за послуги перевезення, свідчать про схвалення сторонами договору, фактичну вартість робіт зафіксовано сторонами в акті №1 від 17.10.2011р. прийому-здачі наданих послуг, підписаних сторонами без будь-яких зауважень, а тому, позовні вимоги про визнання договору недійсним та стягнення коштів є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 3 ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Приписами ч. 1 та 2 ст. 189 ГК України встановлено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до ч.3 ст.189 ГК України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Статтею 190 ГК України встановлено, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно з вимогами ст.ст. 6, 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

В зв'язку з чим, відповідач несе реальні витрати пов'язані з прибуттям автомобіля в пункт завантаження і вибуттям з пункту розвантаження. Вказані затрати відповідним чином включаються у вартість всього перевезення і відображаються в договорі і всіх фінансових документів.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору та під час його виконання від позивача заперечень щодо умов укладеного договору, заперечень щодо неналежного його виконання не надходило.

Умови, передбачені договором № 10 від 12.10.2011 року сторонами було виконано в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справами доказами.

Належні докази на підтвердження того, що договір суперечить чинному законодавству або підтверджують неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Подібні висновки щодо трактування вказаних вище норм зазначені у постанові Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.99. № 02-5/111, угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом і вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Абзацом першим п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем не доведено суду наявності правових підстав для визнання недійсним договору № 10 від 12.10.2011 року , а також не надано суду належних доказів в підтвердження факту невідповідності вимогам ст.215 Цивільного кодексу України зазначеного договору.

Відповідних доказів не було надано позивачем також і під час розгляду справи.

Слід також зазначити, що позивачем також не було надано суду належних доказів на підтвердження того, що укладення зазначеного вище договору порушило права та інтереси позивача.

Суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином суд приходить до висновку, що наведені позивачем доводи щодо визнання недійсним оспорюваного договору не знайшли свого відображення в матеріалах справи, наявність всіх обов'язкових ознак для визнання договору недійсним позивач не довів, інших доводів, що договір суперечить чинному законодавству суду також не надано, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

В зв'язку з відмовою в позові в частині визнання недійсним договору № 10 від 12.10.2011 року не підлягає задоволенню похідна вимога про стягнення 6 534,53 грн. переплати за виконання послуг.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позову, враховуючи відмову в задоволенні позову, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача та не підлягають відшкодуванню.

Разом з тим, розподіляючи судовий збір, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України 1147,00 грн. судового збору недоплаченого останнім за заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яка ухвалою суду від 18.12.2013 року відхилена в повному обсязі.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору становить за подання заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Так, у абз. 4 п.2.22 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що на виняток з наведених правил у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому (-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Військової частини А 3814 (11700, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська, 150, код ЄДРПОУ 08173042) в дохід Державного бюджету України 1147,00 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Видати наказ після набрання рішенням законої сили.

Повне рішення складено 20 січня 2014 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- позивачу (11700, Житомирська обл., м. Новоград-Волинський, вул. Житомирська,150)